Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— А чи не зависокої ти думки про неї? — невинно спитав був Ерагон.
Нарі та Лифаєн при цьому зупинилися й сторожко зиркнули на Арію.
— Вона добре править нами, — з погордою мовила ельфійка. — Але тобі, Ерагоне, я порадила б поки що сховати свої вуха в каптур, аби ніхто не дізнався, що ти людина. Сапфірі також варто поки що не висовуватися, ховаючись удень і наздоганяючи нас уночі. Аджихад розповідав, що ти вже так колись робила.
— Як мені це набридло, аби хто знав, — буркнув дракон.
— Це триватиме
Сапфіра зітхнула.
— Я заприсягнулась, — сказала вона Ерагонові, — що завжди буду поблизу тебе. Бо щоразу, як я тебе залишаю, відбувається щось непередбачуване: то Язуак, то Дарет, то Драс-Леона.
— Але ж не всюди! — заперечив юнак.
— Ти чудово знаєш, про що я говорю! — гаркнув дракон. — Тим паче я не хочу кидати тебе зараз, коли ти не можеш захищатися через ушкоджену спину.
— Арія й решта ельфів подбають про мене, чи не так?
— Гаразд, Арії я довірю, — поміркувавши, озвався дракон. — Але я не чекатиму далі цієї ночі, а потім знайду вас, хай хоч де б ви були!
— Я зрозуміла, — кивнула Арія. — Тільки будь обережна навіть уночі. Ельфи чудово бачать і в темряві. Якщо вони тебе помітять, то можуть атакувати за допомогою магії.
— Просто чудово, — відповіла на те Сапфіра. Поки Орик з ельфами складали в човни торби, Ерагои і Сапфіра обстежили ліс у пошуках прихистку для дракона. Вони вибрали галявину, оточену скелями й м'яко вистелену сосновими голками. Дракон, одразу згорнувшись клубком на землі, кивнув до юнака:
— А тепер іди. Зі мною все буде добре.
Ерагон обняв Сапфіру за шию, намагаючись не вколотися об її шипи, і рушив до річки. Дорогою він завбачливо накинув на голову каптура.
Невдовзі перед мандрівниками розкинулось озеро Арден. Вони побачили величезне водяне плесо, в якому довколишній краєвид віддзеркалювався так правдоподібно, що Ерагонові здалося, нібито вони падають у небо.
Завдяки впевненому веслуванню ельфів їхні човни стрімко мчали річкою, наближаючись до міста. Тим часом зв'язок Ерагона з драконом став куди гіршим, незважаючи на всі юнакові старання.
Довкола зовсім стемніло. Лише випадкові ліхтарі, розвішані по деревах, випромінювали світло на милю вперед. Моторошно й незатишно було в цьому таємничому лісі.
— Зовсім скоро буде Сильтрим, — сказав Лифаєн.
З тихим сплеском повз них проплив темний човен з ельфом на кормі, який прошепотів:
— Кветха, Фріцай!
— Ми зупинимося тут на ніч, — роззирнулась Арія.
Вони отаборилися неподалік озера, вибравши суху місцину, де можна було розвести багаття й улаштуватися на нічліг. Хмари комарів змусили Арію проказати закляття, щоб усі могли спокійно повечеряти.
Попоївши, мандрівники так і залишилися сидіти біля багаття, вдивляючись у його золотаве полум'я. Ерагон,
Наче примарна повінь, що поволі набуває снаги, зусібіч почали лунати мелодійні голоси. Це було схоже на дивовижний спів з безліччю чарівних модуляцій. Здавалось, усе довкола затремтіло від утіхи, і хлопець відчув, як йому паморочиться в голові.
Заполонений цими нав'язливими звуками, він рвучко зірвався на ноги, готовий мчати нічним лісом, аби лише віднайти їхнє чарівне джерело, а потім співати й танцювати разом з тими неземними створіннями! Та перш ніж юнак зрушив з місця, Арія схопила його за руку.
— Ерагоне! — гукнула ельфійка, стримуючи парубка, який щосили пручався. — Прокинься! Не слухай їх!
Усе довкола раптом змовкло. Ерагон перестав пручатися й здивовано озирнувся. Біля багаття Лифаєн та Нарі стримували Орика, який так само поривався до лісу.
— Що це було? — спитав ошелешений юнак.
— Відійдіть від мене, — борсаючись, гукав здалеку Орик.
Відпустивши гнома, ельфи здійняли руки й відійшли.
— Вибач нам, Орику-водхр, — сказав Лифаєн.
— Я зробила помилку, — озвалась Арія. — Під час свята Дагшелгр людям небезпечно бувати в цих місцях. Ми співаємо прадавньою мовою, в якій повно пристрасних заклинань, що дурманять голову.
— Треба забиратися звідси, — підказав Нарі.
— Так, — погодилась Арія, — але ми спробуємо перечекати.
Вражений до краю, Ерагон підсів до вогнища, дуже шкодуючи, що Сапфіра була зараз надто далеко.
— А в чому суть того Дагшелгра? — запитав він.
Арія присіла поруч, схрестивши довгі ноги.
— У тому, щоб зберегти ліс, — пояснила вона. — Щовесни ми співаємо для наших дерев, рослин і тварин. Без нас Ду Вельденвардена б поменшало.
Наче на підтвердження її слів, довкола залунали звуки лісового царства: гавкіт, виття, пищання й ревіння.
— Усі вони шукають собі пару, — пояснила Арія. — Повсюди в Ду Вельденвардені, як і в кожному нашому місті, ельфи співають цих пісень. Чим більше ельфів беруть участь у святі, тим рясніше квітнутиме наш ліс.
Ерагон відсмикнув руку, коли три дикобрази пробігли повз нього.
«Здається, я потрапив у казку», — посміхнувся він сам до себе.
Тим часом Орик підійшов до багаття й гарикнув, перекриваючи довколишній лемент:
— Клянусь бородою, що більше не піддамся впливам цієї клятої магії! Якщо таке знову станеться, то я повернуся до Фартхен Дура, і всім вам буде непереливки, бо ви матимете справу з Дургрімст Інгейтум!
— Я не хотіла тягти тебе на Дагшелгр, — сказала Арія. — Прошу вибачити мені за помилку. Втім, хоч я й захистила тебе від впливу магії, тут важко його уникнути.