Ерагон. Спадок, або Склеп Душ
Шрифт:
Насуада замовкла, і Роран нахилив голову. Вона була права.
— Я зараз же вирушаю,— сказав Міцний Молот.
— Дуже вдячна тобі за це.
Роран повернувся й пішов до дверей. А коли він уже переступав поріг, Насуада гукнула його:
— Стронгхамере!
Роран здивовано озирнувся.
— Спробуй не спалити Аруфса. Добре? Міста дуже важко відбудовувати.
ТАНОК З МЕЧАМИ
Ерагон сидів на великій каменюці й вистукував по ній каблуками, із нетерінням чекаючи на початок руху. Сапфіа, Арія та Блодхгарм із рештою ельфів нуджено вешталися узбіччям шляху, що пролягав у східному
Перед східними воротами Белатони, зрештою, як і в самому місті, галасливо метушились тисячі людей, гномів та ургалів, намагаючись вишикуватись в одну рівну колону. Крім воїнів-піхотинців, армія варденів тепер складалася ще й із кавалерії короля Орина, яка гарцювала на силі-силенній чистокровних дужих коней. У хвості колони повільно тягся обоз із припасами: вервечка возів і фургонів завдовжки в півтори милі та череди худоби, яку вардени прихопили із собою із Сурди, а також брали на фермах, що траплялися їм на шляху. Ревіння биків, мулів і віслюків, мекання кіз та іржання бойових коней зливалися в таку жахливу какофонію, що Ерагонові хотілося затулити долонями вуха.
«Гадала, цього разу все буде краще?» — спитав юнак у Сапфіри, зручніше всідаючись на каменюці.
«Треба було покликати мене, я б вишикувала їх за годину, й нам не довелося б втрачати дорогоцінний час»,— зітхнула та.
«Ясна річ, ти миттю впоралася б... Але не кажи про це нікому, інакше наступного разу Насуада точно накаже тобі шикувати колону»,— трохи повеселішав Ерагон.
У цю мить він згадав про Рорана, якого не бачив відтоді, як зцілив немовля Хорста та Елейн. Цікаво, що зараз поробляє кузен, лишившись далеко-далеко позаду?
«Ну який же я бовдур!» — подумав Ерагон, згадавши, що забув поновити закляття, які оберігали Рорана.
«Не турбуйся,— поспішила заспокоїти юнака Сапфіра,— Роран досвідчений мисливець, навряд чи здобич зможе завдати йому якоїсь шкоди».
«Знаю, але... Йому все одно треба берегтися, бо я не хочу, щоб він повернувся з війни калікою або, чого доброго, сповитий у саван».
Розганяючи похмурі думки, Вершник струснув головою й звівся на ноги. Йому кортіло якось розім’ятися перед довгим польотом на Сапфірі. Здійматися на драконі в небеса було справжнім задоволенням, але коли політ тривав цілий день, Ерагон спершу переставав відчувати руки й ноги, а невдовзі все його тіло робилося, мов кам’яне. Неповоротке військо просуватиметься, поза сумнівом, дуже повільно, а він із Сапфірою кружлятиме над ним, як хижак, хоч міг би дістатися Драс-Леони найпізніше по обіді?
Знайшовши на узбіччі невеличку галявинку й незважаючи на здивовані погляди Арії та інших ельфів, Ерагон вихопив Брізінгр і зайняв захисну позицію, якої його колись навчив Бром. Його дихання було рівне, ніби гладінь озера погожої днини. Блискавичний змах мечем — і метал розітнув повітря з таким свистом, що розрубав би навпіл будь-якого ворога, байдуже хто б перед ним опинився: людина, ельф чи ургал. Лезо спинилось приблизно за дюйм від землі й дрібно затремтіло — такою була напруга в руках юнака. На тлі
Ерагон глибоко вдихнув, кинувся вперед і зробив іще один удар, аж почало здаватися, що повітря — то його найлютіший ворог. Стежачи за точністю й силою, Вершник завдавав усе нових і нових ударів, аж доки не відчув у тілі приємну втому. Тоді він глянув на охорону, що стовбичила неподалік:
— Чи не згодиться хтось із вас на кілька хвилин схрестити зі мною меч?
Ельфи мовчки перезирнулися, хоч з виразу їхніх облич годі було зрозуміти щось певне.
— Я, Шейдслеєре... Але спочатку прошу тебе вдягти збрую,— озвався ельф на ім’я Вірден.
— Згода.
Вершник швидко сховав Брізінгр у піхви й уже за мить був на спині в Сапфіри, необачно поранивши при тому великий палець лівої руки об її гостру луску. Спершу він одяг кольчугу, а потім захисні пластини на гомілки й руки. Шолома тим часом ніде не було, тож довелось перерити геть усі сідельні торби. В одній із них юнак натрапив на загорнуту в ганчір’я скриньку із Глаедровим серцем сердець. Щоб віддати йому шану, він став на одне коліно й урочисто торкнувся скриньки долонею. Невдовзі знайшовся й шолом.
Вдягнувши його, Ерагон зіскочив на землю й послинив поранений палець, сподіваючись, що під час бою він не буде сильно кровоточити. Аби не травмувати один одного, юнак та ельф, скориставшись простими закляттями, утворили довкола своїх мечів мерехтливі бар’єри.
Отже, все було готове. Воїни зайняли позиції, схилились у привітальному поклоні й миттю підняли вгору свої мечі. Ерагон пильно дивився в незмигні очі Вірдена, а той, у свою чергу, слідкував за кожним порухом Вершника.
Бій розпочався. Перші атаки Ерагона були вкрай обережні: він вивчав суперника й норовив увесь час заходити з правого боку, помітивши, що Вірден правша. У такий спосіб юнак намагався виснажити ельфа, адже відомо, що правші легше відбивають удари, завдані з лівого боку. Та ба, на ельфа це зовсім не діяло — він спритно розвертався, з корінням вириваючи підборами своїх чобіт зім’яту й пожовклу траву. Вершник зробив іще кілька спроб зайти з правого боку, але невдовзі облишив цю марну затію — надто вже досвідченим був його суперник, щоб такий маневр міг вивести його з рівноваги.
«Спробую якось відвернути його увагу»,— вирішив Ерагон.
Однак часу на роздуми не було, бо саме в цю мить Вірден стрибнув уперед і зробив обманний випад убік правої ноги юнака, так, ніби збирався вцілити йому в коліно. Але десь посередині випаду лезо ельфійського меча різко змінило напрямок руху й небезпечно пройшло поряд із шиєю Вершника. Зрештою, Ерагон теж був не ликом шитий. Розгадавши хитрість Вірдена, він відскочив на півкроку назад, зігнув руку в лікті й зупинив лезо меча на рівні обличчя.
— Ха! — з придихом вигукнув Вершник, коли Брізінгр із брязкотом стрівся з мечем Вірдена.
Потім він штурхонув ельфа в спину й стрибнув слідом за ним, раз по раз завдаючи сильних ударів. Кілька наступних хвилин минули в цілком рівній боротьбі — ельф зрозумів, що має перед собою гідного суперника, тож став більш обачний у захисті й значно швидший у нападі. Ерагон тим часом отримував від бою справжню насолоду — йому вже давно не випадало нагоди битися з таким сильним і спритним супротивником.