Ерагон
Шрифт:
— Схаменися, юначе, інакше я вб’ю твого друга! Він сказав мені, що ти вершник, тому я знаю про всі твої вміння.
Ерагон хотів щось відповісти, та незнайомець знову його урвав:
— Цього теж не слід робити! Якщо бовкнеш хоч слово, він помре! А тепер — усі за мною!
І здоровань позадкував у тунель, тягнучи за собою Мертага.
— Сапфіро, що його робити? — швидко спитав Ерагон, пропускаючи вперед гномів і людей, які, розігнавши ургалів, прямували до тунелю.
— Іди за ними, — озвався дракон, заходячи в печеру.
Хоч-не-хоч,
У пошуках відповіді
Сюди, — буркнув голомозий велетень. Відступаючи з Мертагом вглиб тунелю, він зайшов у вирубані в стіні двері. Решта вояків посунула за ним, а коней повели далі. Поринувши у свої думки, Ерагон раптом з жахом пригадав, що ельфійці конче потрібна протиотрута. Тому він поспішив за не надто гостинним незнайомцем. Тунель, повернувши, вивів їх до величезної зали, куди прибульці увійшли разом із драконом. Стеля, стіни й підлога були з білого мармуру, який тьмяно відбивав постаті гостей.
— У нас поранена дівчина, — озвався був Ерагон, але здоровань змахнув рукою, гаркнувши: — Тихо! Це зачекає, а спочатку вас допитають!
Штурхнувши Мертага до одного з вояків, який відразу ж приставив йому під горло меч, грізний господар наказав прибульцям віддати зброю й підійти ближче.
— Тепер стояти! — гримнув він і звернувся до Ерагона: — Забери захист. Я мушу перевірити твої думки. А якщо не схочеш, то мені доведеться зазирнути тобі в голову силоміць.
— Навіщо? — злякався парубок.
— Аби пересвідчитись, що ти не служиш Галбаторіксу, бо ти привів за собою ціле військо ургалів.
— На це немає часу. Нам потрібен лікар, — заперечив Ерагон.
— Мовчати! — знову гаркнув здоровань. — Без перевірки ніхто не ступить жодного кроку!
— Але ж вона помре! — вигукнув юнак, показуючи на непритомну ельфійку.
— Зачекає!
Раптом у розмову втрутився гном, який урятував Ерагона.
— Ти що, сліпий? — буркнув він до голомозого деспота. — Невже ти не бачиш, що з ними ельфійка? Якщо вона загине, Аджихад із королем повідривають нам голови!
Здорованя аж перекосило від люті, але, опанувавши себе, він сказав:
— Гаразд, Орику, зараз я все влаштую. Агов, там! Зніміть дівчину з дракона!
Кілька вояків кинулись виконувати наказ, та раптом відсахнулись від ельфійки й загукали:
— Та це ж Арія, перевізниця драконячих яєць!
Ошелешений гном витріщився на Ерагона, а голомозий велетень тихо просичав:
— Ну-у-у, тепер тобі багато чого доведеться пояснити.
— У в’язниці дівчину отруїли Скісна Бра, — похмуро сказав Ерагон. — І тільки нектар Тунівора годен її врятувати.
— Добре, — з недовірою мовив здоровань і кивнув охоронцям: — Віднесіть ельфійку до лікарів і перекажіть усе, що тут чули. Будьте біля неї, аж доки не скінчиться церемонія. Потім отримаєте нові розпорядження.
Воїни
— А тепер, — нагадав голомозий, — повернімося до наших справ.
— Я готовий, — відповів юнак, хоч йому зовсім не хотілося, аби хтось порпався в його думках.
— Дивись, не переборщи, — знову втрутився гном, звертаючись до здорованя.
— Усе залежить від нього самого, — злісно зиркнув той на Орика.
Потім здоровань схилив голову й нерозбірливо пробелькотів декілька слів. Ерагон мало не задихнувся від болю, коли в його думки так безцеремонно вдерлися й почали копирсатися в дитячих спогадах та подіях останнього часу. Несамохіть він спробував захиститись.
«Не роби цього! — порадила йому Сапфіра. — Ти ризикуєш життям Мертага!»
«Але я не хочу, щоб він про все дізнався!» — відповів парубок.
«Тоді скажи, що саме ти маєш на увазі, і я спробую заблокувати ці ділянки пам’яті», — підказав дракон.
Незважаючи на біль, Ерагон зосередився. Він пробіг власними спогадами, починаючи з тієї миті, коли знайшов Сапфірине яйце. Юнак надійно заховав розмови з Бромом, включно зі словами прадавньої мови, яких навчив його старий. Натомість вирішив залишити спогади про їхню подорож через ГІаланкарську долину до Язуака й Терма. Потім він попрохав Сапфіру захистити згадку про знахарку Анжелу й кота-перевертня. Пізніше перестрибнув із пограбування в Термі на епізод зі смертю Брома й ув’язнення в Джиліді аж до таємниці Мертага. Останнє він теж хотів надійно сховати, але Сапфіра сказала, що вардени мають знати, кого пускають до себе. Та хлопець не схотів виказувати свого приятеля.
Коли найважливішу інформацію було сховано, Ерагону залишалося тільки чекати, коли здоровань закінчить свою перевірку. Це було схоже на тривалі тортури, але голомозому деспотові було байдуже — він ретельно вивчав пам’ять юнака, а найдовше затримався на спогадах про разаків та Смерка…
Під кінець перевірки Ерагон ледь не зомлів. Орик підхопив його, люто гаркнувши на голомозого:
— Годі, ти надто далеко зайшов! Він ще слабкий для таких процедур!
— Нічого, виживе, — відмахнувся той. — А для нього це найважливіше.
— І що ж ти там знайшов? — уїдливо поцікавився гном. — Йому можна довіряти?
— Принаймні він не ворог, — відповів здоровань.
Усі присутні в залі задоволено загомоніли.
— А тепер твоя черга, — звернувся здоровань до Мертага.
— Ні, — твердо відповів той. — Я не згоден.
— Твоє життя висить на волосинці, — нагадав здоровань. — Ти що, забув?
— А тобі яке діло до мого життя? — посміхнувся Мертаг у відповідь.
Розлючений велетень підійшов до хлопця, якого тримали воїни, і поклав руку йому на лоб. Мертаг зблід, напружився — він відчайдушно намагався захиститись від втручання у свій розум. Тим часом нападник люто вишкірився, намагаючись проникнути в його думки, та, схоже, це не мало жодних наслідків.