Фарс-мажор
Шрифт:
– А що це значить – тільки одного треба? – спитала Мотря.
Я сказав, що дистанціююсь від позиції Маріанни. І не всі ми свині, не треба узагальнювати. Є ще й підсвинки. А «тільки одного треба» – це значить смачно поїсти.
Мотря ще сказала, що Мар'яна просила мене попитати, що коли цноти вже немає, то чи цінуватиметься така дівчина лише за лагідність, тихий голос і витримку?
Відповів, що цінуватиметься, передусім, за життєвий досвід.
2 квітня, п'ятниця
Подзвонила Зірка Нечитайло, головний редактор «Іртиського вісника». Попросила написати щось для них такого лірично-еротичного. Сказала, що зараз еротика дуже в ціні, читачам подобається ця тема, а навесні це особливо актуально. І вона збільшуватиме попит на «Ірпінський вісник». Просила відгукнутися на її прохання, не забути,
А що мало заіржавіти за Зіркою? Це що – метафора?
3 квітня, субота
Теми еротики я ще ніколи не торкався. В поезії, звісно. Я писав тільки про перше кохання і вірність. Для еротики треба себе відповідно налаштувати. Для цього натхнення треба.
А натхнення не було. Відтак, подався до кінотеатру «Екран». Давали кінокласику – «Еммануель» за безсмертним романом Еммануель Арсан. Як і п'ятнадцять років тому, був зачарований грою Сильвії Крістель і режисурою Жюста Жекіна. Фільм про життя жінок за кордоном.
Скільки спогадів! І яких!
Вийшов з кінотеатру із сум'яттям почуттів. Був стурбований весь день, весь час думав про неземне кохання, про свою роль у цьому світі, про пошуки прекрасного.
Жінки на вулицях Києва виглядали особливо гарними і привітними. В них був якийсь дивовижний шарм. Хотілося поцілувати кожну. Я довгим поглядом дивився на них і подумки просив подарувати мені натхнення.
Як швидко проминає життя. І ми у ньому лише піщинки.
4 квітня, неділя
Ще раз переглянув «Еммануель». Яка ж там, до всього, приємна музика! Подзвонив Еміку, порадив і йому. Він ще жодного разу не бачив. Темнота! Як люди можуть так себе обкрадати? А з другого боку, я заздрю Еміку, який може вперше отримати насолоду від класичної стрічки.
5 квітня, понеділок
А кінокласика таки надихнула! Написав нову квінтьєму! Лірично-еротичну, як і просила Зірка. Оце і є життєдайна сила мистецтва.
ЛЮБЛЮ ТЕБЕЛюблю тебе, мій світе потаємний, чарівний,Дівчат струнких, що старанно фарбують вії,Красунь, від поглядів яких я ходжу геть дурний,Жінок, що радо нам дають притулок неземний,І ятрять хіть, і викликають сексуальні мрії.Люблю тебе, моїх нічних фантазій німфоманко,Твої звабливі ніжки на підборах цокотливих,Люблю тебе, спокусливо зодягнена панянко,Тебе, нічний метелику, сучасна куртизанко,Що вводиш мене в світ нових шукань грайливих.А в тому світі є всілякі натяки і знаки романтичні —Бретелька ліфчика, яка сповзла, скажімо, випадково,Глибокий виріз декольте, легкі парфуми екзотичні,Панчохи з швом, яскравий грим й помада еротичні, —Усе оте, що виглядає трішки театрально й загадково.Все відбувається в маленькому недорогому ресторані,Офіціант вино галантно налива відвідувачці в чарку,За столиком сидять у гарних сукнях миловидні пані,Руденька вгледіла когось на рідкокристалічному екрані,Ну а білявка з шиком дістає із сумочки тонку цигарку.Це знак тобі піднести незнайомці запальничку,Підскоч до неї, розкажи бувальщини, історії веселі,Підсунь завбачливо порожню попільничку,Та більше жартів, сміху, компліментів, і цю нічкуТи проведеш за любощами з нею у її оселі.6 квітня, вівторок
Я знову згадував своє парубоцтво, мої походеньки на околиці Забуччя. Хіба може забутися те, що бачив щирими молодими очима? Чому я ніколи не виклав на папері свої юнацькі враження від побаченого у молоді літа? Треба надолужувати, час невблаганний. А інтимна лірика
Отож написав нову квінтьєму. Ностальгічну. Про те перше романтичне відчуття близькості, яке запам'ятовується назавжди і живить тебе незабутніми спогадами впродовж життя.
ПРО ЯГІДНІ МІСЦЯСхотілося одного дня мені солодких ягідок,От і гайнув поназбирати їх в Забуччі,Аж гульк – побачив я шістьох оголених дівок,Що кинулися, сміючись, поплавати в ставокЗ тінистої, порослої кущами кручі.Там дуб стояв неподалік, до нього я припавІ пристрасно на мавок у воді дивився,Таке не часто щастя випаде, я добре знав,Тому від любощів жаги аж мало не стогнав,І зуби зціпивши, за дубом тим я крився.То був розкішний вроди і жіночності парад,Широкі стегна і пружні округлі груденята,Не втриматись від цих спокусливих принад,Від радощів бурхливих еротичних ескапад,В яких ми пестимо красунь соски і ноженята.Скупалися русалоньки. На берег нумо вибиратись,І безсоромно, граючи, до дуба голі підійшли.Я похолов. «Ну, – думаю, – тепер не відбрехатись»,Та кралі ті привітно дружно почали всміхатись,Коли мене, принишклого, отамечки знайшли.«Красунчику, не хочеш всіх нас скуштувати?Вважай, щасливе матимеш сьогодні полювання,Не проти ми гуртом себе достойному віддати,Та не соромся так, ти лиш почни нас цілувати…»Я і понині не забув той дикий шал кохання.7 квітня, середа
Подзвонив Еміку, прочитав написане. Емік довго мовчав, важко дихав, а тоді сказав, що це найкраще, що він чув від мене за останній рік. Просто шарман, висловлюючись науковою мовою. І попросив написати ще такого, що так приємно чути і відчувати себе знову молодим, бо не часто почуєш від українських поетів високохудожню любовну лірику. Всі пишуть про якісь абстрактні поняття, а у мене – закінчена оповідь, така, що і собі такого хочеться.
Як приємно, що твоє слово знаходить відгук у вдячних душах слухачів! Саме задля цього я і живу. Як то кажуть, vox populi – vox dei.
8 квітня, четвер
Поїхав на Петрівку, придбав двотомну «Історію мого життя» Джакомо Джироламо Казанови і «Фанні Хілл» та «Мемуари сластолюбця» Джона Клеланда. Читав запоєм. Уміли. Уміли відчувати життя у вісімнадцятому столітті! Зателефонував Еміку, зачитав йому деякі місця, що зачепили за живе. Емік сказав, що він перший у черзі, коли я скінчу.
Я сказав, що скінчу через три дні.
Щось прокинулось у мені, те, що мовчало стільки років. Це «щось» не дає мені спокою, ятрить мою хіть. Весь час сняться голі, звабливі жінки. Весь час думаю про любощі. Не знаю, добре це чи погано. Якісь спогади буремної юності накочуються, де вже й імен не пригадати. Скільки їх, тих імен, було? І тільки одне з них стало доленосним – Інга.
А може, то весна так на мене цього року діє? А може, це криза середнього віку? Точно, це вона! Я про неї багато читав, але не вірив, що вона так несподівано постукає до мене: а ось і я!
9 квітня, п'ятниця
Відніс дві останні квінтьєми до «Ірпінського вісника». Така поезія відразу ж пішла в номер. У рубрику «Поезія нашого краю». Зірка Нечитайло несказанно зраділа, просто благала ще щось такого принести. Назвала мої вірші променем світла серед сірятини буденності. І додала, що є великою шанувальницею моєї творчості, особливо любовної лірики. Я пообіцяв, що далі буде, але нагадав редакторові, що все залежить від натхнення, від образного світосприймання, від стану душі, зрештою. Адже душа поета – то така тонка субстанція, що має як зовнішній, так і внутрішній світи.