Флешка-2GB

Іздрик Юрій Романович

альтернативна культура

буржуазна культура

рок- культура

поп- культура

культура європейська

театральна культура

культура Майя

традиційна культура

культура виробництва

культура споживання

культура диспутів

урбаністична культура

культура пиття

суб культура

секс- культура

культура палеоліту

х- культура

молодіжна культура

культура Середньовіччя

культура фізична

сільськогосподарська культура

західна культура

культура Сходу

імперська культура

культура рису

культура льону

і нарешті культура яко культ.

Тож, закидаючи культурі те, що вона виросла у найбільшого за всі часи боввана, стала предметом всесвітнього ідолопоклонства, культу, до того ж культу поганського (от для чого, виявляється, потрібна була авторові Європа з її еллінськими коренями), автор нарешті висуває найсерйозніше своє звинувачення: культура увібрала в себе християнство. Себто, висловлюючись коректніше, християнство як ідеологія, як світобачення, як мораль потрапило в тінь культури — адже сьогодні саме їй належать категорії моралі, ідеології, світогляду тощо. Замість того, щоб розглядати й оцінювати весь корпус культури через призму християнства, — журиться автор, — люди приречені сприймати християнство з позицій істоти окультуреної, яка від народження несе на собі первородний гріх знання. Це призвело, на його думку, до того, що християнство із Божої благодаті, з найвищого прояву духовності, з єдиного гаранта історичності буття перетворилося на одну з багатьох світових релігій — простих, зручних, доступних і ужиткових. А це означає, — робить він остаточний висновок, — що християнства як такого сьогодні просто не існує, замість нього маємо підсунуту

культурою фальшивку (чи не тут криються корені феноменології несправжньої). Доволі-таки спритне перенесення власних психологічних проблем у площину глобальну, соціологічну — адже суть полягає в тому, що бідному нашому автору ніяк не вдається відчути себе справжнім християнином, маючи на заваді химеру культури. Культура нібито стоїть між ним і Словом, яке вона йому пропонує в безлічі перекладів і транскрипцій, із безліччю коментарів і зауважень інших людей, у найрізноманітніших варіантах і формах, у найхимернішому світлі, під найнесподіванішими кутами зору. Його бентежить свобода вибору і лякає необхідність вибирати. Йому легше прийняти схоластичну ідею про покинутість світу Словом, аніж смиренною душевною працею заробити собі право на доступ до Нього. Розбещений безпідставними претензіями на харизматичність, він, урешті-решт, просто-на-просто не бажає завдавати собі клопоту жити.

Не вміючи, не бажаючи, не маючи змоги увібрати і полюбити все, автор трансформує для себе Христову заповідь любові у тотальне неприйняття, всеохопну ненависть. Мотивуючи власну мізантропію ідейним неприйняттям культури, він плекає сміховинні месіанські плани про перевлаштування світу так, щоб найбільшою проблемою, найдорожчим задоволенням, а може, й найважчим злочином у ньому вважалося розповсюдження інформації. Він марить ізольованістю, мріє про жорсткі квоти і ліміти на будь-яку інформацію, про всесвітню систему інформаційних податків, про безжальну новітню цензуру і непролазні кордони. І ось тут, нарешті, він і виказує себе повністю: за всіма його логічно-філологічними побудовами стоїть елементарне невротичне бажання сховатися знову за залізною завісою. Істота, вихована в неволі, на волі, як відомо, гине.