Гімн демократичної молоді

Жадан Сергій

— Ну, у вас же не єдиний у місті крематорій, — справедливо здивувався Гриша.

— Так-то воно так, — відповів Жорік, — а ти спробуй спалити жмура в сусідньому районі, я подивлюсь. Ми ж бюджетники, у нас все прописано, у нас план, я жмурів зранку закидаю, у мене топка завжди прогріта, січеш? — знову запитав він. — Зі жмурами головне що? Головне — порядок. Зупини я котли, охолоне топка — куди жмура кидати станеш? Жмур, він чекати не буде, він розкладатися почне. Так що від мене тут уся демографічна ситуація й

залежить. — Безперечно, під демографічною ситуацією Жорік розумів щось своє.

Гриша задумливо кивав головою.

— То що виходить, — сказав він нарешті, — вся фішка в тому, що ви бюджетники?

— Да, — сказав Жорік не без задоволення, — у цьому вся фішка.

— Значить, виходить, — говорив далі Гриша, — якщо я побудую поруч свій крематорій, на більш людських умовах, то я вам увесь бізнес переб'ю?

— Що ти, — занепокоївся Жорік, — а істопщика де візьмеш? Жмур, він істопщика потребує.

— Ну, істопщик не академік, — задумливо сказав Гриша, — ось ти, наприклад — що закінчував?

— Музичне училище, — сказав Жорік, — по класу баяна.

— Так що ж ти в істопщики пішов?

— Я з коня впав — сказав Жорік.

— З якого коня?

— Мене після одного концерту додому на коні везли, п’яного. І я впав із коня. Зламав середній палець. Пробував грати далі, але не всі ноти беру, січеш?

Тоді брати зібрали нараду і почали радитись. Гриша, ще далі перебуваючи під враженням розповідей про жмурів, пропонував відкрити приватний крематорій, наприклад в котельні, завезти туди імпортний фінський котел і влаштувати з Жоріком стахановські змагання. Загалом, Гриша до ідеї ставився легковажно, складалось враження, що він збирається відкривати сауну. Сава натомість поважно заперечував, акцентуючи на тому, що імпортний фінський котел, по-перше, ще дістань, а по-друге, він, сука, стільки електрики жере, що вони по бабках просто не потягнуть.

— Послухай, — казав він Гриші, — котли-мотли, це все несерйозно. Треба нормальний бізнес ставити. Треба запускати повний комплекс ритуальних послуг, від а до я.

— Від а до я — це як? — питався Гриша, — це що — самим жмурів збирати на вулицях?

— Від а до я — це повний комплекс послуг, — пояснював Сава, — з крематорієм, з бабками-плакальницями, з виготовленням пам'ятників. Столовку можна відкрити, щоб відспівувати було де. Налагодити сервіс потрібно, народ сам до нас потягнеться.

— Ось у цьому я сумніваюсь, — відповів на це Гриша.

За якийсь час брати викупили земельну ділянку в межах міста. Пожежники хотіли бабок, але Сава переконував їх, що проект некомерційний, а отже, бабок за це брати не можна.

— Це ж екологічно важливий архітектурний об'єкт, — пояснював Сава пожежникам, — це ж легені міста, це потрібно нам усім.

— Нам це не потрібно, — заперечували пожежники.

Врешті з пожежниками домовились.

Гриша

знову зустрівся з Жоріком, Жорік затягнув було свою сагу про жмурів та істопщиків, але Гриша коротко попросив намалювати йому схему котла.

Сава подивився на малюнок Жоріка, мовчки віддав його Гриші і попросив знайти священика.

— Що, відспівувати будемо? — поцікавився Гриша.

— Потрібно освятити місце, — сказав Сава, — щоб бізнес пішов.

Гриша знову зустрівся із Жоріком.

— Послухай, — сказав, — ви ж там відспівуєте своїх жмурів?

— Ну да, ну да, — завівся Жорік із півоберта, — жмура його відспівати потрібно, аякже, перш ніж у топку, жмур він відспіваний має бути. — Через Жоріка Гриша вийшов на отця Лукіча, Жорік дав йому довгий номер мобільного. Гриша подзвонив.

— Я віддзвоню, — коротко сказав отець Лукіч, — у мене безлімітний. — Домовились про зустріч у кафе. До кафе отець Лукіч під'їхав на вишневого кольору беемве. Брати розповіли йому про свої плани. Отець Лукіч задумався. Попросив собі пива до водки. Випив.

Задумався ще раз.

— Добре діло робите, хлопці, — сказав нарешті, — добре. Хай господь вас благословить, — перехрестив він братів, а разом із ними й сусідній столик. За сусіднім столиком притихли.

— То що, отче, — почав Сава, — можна на вас розраховувати?

— Можна, — розважливо сказав отець, — можна… Але якщо ви думаєте, що я вам щодня буду ваших жмурів відспівувати, то краще забудьте про це…

— Що ж робити, отче? — запитав Сава.

Отець помовчав.

— Капличку вам треба, хлопці, капличку…

— Капличку?

— Так, — задумливо почісуючи руду бороду, сказав отець, — капличку… Капличку. І водки.

— Водки? — не зрозумів Гриша. — Да, мені водки. І капличку.

— А капличку освятите? — поцікавився Сава, перш ніж замовляти водку.

— А чого ж? — далі розважливо вів отець, — капличку освячу. Приїду до вас, у мене машина своя, освячу місце, організуємо молебень, проти злого ока, проти голоду, проти мору.

— Отче, — сказав йому Сава, — нам проти мору не треба.

Принесли водку. Отець підвівся, підніс склянку і сказав:

— Мудрі діла твої, господи, воістину по ділах твоїх пізнається мудрість твоя. — За сусіднім столиком заціпеніли. Зрештою, весь зал, затамувавши подих і затиснувши в горлах водку, дивився на отця Лукіча. В цей час його мобіла завібрувала. Отець підніс слухавку, — да, — сказав, — да, Валюня, я передзвоню, я тобі пєредзвоню, шо блядь, я ж сказав — я передзвоню! — Отець Лукіч схилився над мобілою і почав шукати потрібний номер, врешті відчувши загальну напругу в залі, підвів очі і побачив заціпенілі погляди, спрямовані на нього. Він роззирнувся навколо, подивився на склянку, перевів погляд на мобілу, потім знову на зал — у мене безлімітний, — пояснив.