Габрієла
Шрифт:
З тротуару перед баром «Везувій» Насіб бачив схожі на маленьких забіякуватих півнів буксири, що, розтинаючи морські хвилі, тягнули драги на південь. Чи давно вони прибули, а ось уже від'їжджають, і за цей час стільки подій відбулося в Ільєусі... Старому полковникові Раміро Бастосу так і не довелося побачити великих пароплавів, що заходять у порт. Тепер він з'являвся на спіритичних сеансах, ставши пророком після того, коли його дух звільнився від смертної оболонки. Раміро давав поради людям зони какао, проповідував добрість, всепрощення, терпіння. Так принаймні стверджувала дона Армінда, компетентна в цих суперечливих і таємничих питаннях. Ільєус помітно змінився протягом цих кількох місяців, таких насичених подіями. Щодня траплялася яка-небудь новина: відкривались нові відділення банку, нові представництва південних фірм і навіть іноземних компаній, крамниці, споруджувались нові будинки. Нещодавно на Уньані, в старому двоповерховому будинку, розмістилась спілка ремісників і робітників; при цій спілці було організовано школу,
І Насіб у цей час жив бурхливим та повнокровним життям: він одружився і розлучився, його справи йшли успішно, потім йому загрожував крах, він спізнав пристрасть і радість, що замінилися порожнечею, відчаєм, стражданнями. Спершу він був надмірно щасливим, потім надмірно нещасним, тепер же все увійшло в русло — плинуло тихо і розмірено. Життя в барі поступово увіходило в колишні рамки; як і раніше, коли щойно з'явилася Габрієла, відвідувачі залишалися в барі, аби випити зайву чарку аперитиву, а дехто ішов снідати в ресторан. «Везувій» процвітав, Габрієла, з трояндою в косах, опівдні спускалася із кухні на другому поверсі і проходила, усміхаючись, між столиками. Їй говорили двозначності, кидали на неї хтиві погляди, брали за руку; ті, що були нахабнішими, ляпали п'ятірнею по крутих стегнах. Доктор називав Габрієлу «моя дівчинка». Всі вихваляли мудрість Насіба, який, зберігши достоїнство і добробут, виплутався із складного і заплутаного становища. Араб розгулював поміж столиками, інколи затримувався, щоб послухати новини і самому перекинутися словом. Він підсідав до Жоана Фулженсіо і Капітана, до Ньо-Гало і Жозуе, до Рібейріньйо і Амансіо Леала. Здавалося, що святий Жорже сотворив чудо і час відступив назад, не було зроблено ніякісіньких помилок, не трапилося нічого сумного. Мабуть, лише відкриття ресторану і відсутність Тоніко Бастоса, цього приборкувача жіночих сердець, який остаточно перебазувався в «Золоту горілку» і пив там свій гіркий аперитив, нагадували про те, що сталося.
Виявилось, що, відкривши ресторан, Мундіньйо і Насіб лише розумно вклали капітал, який давав певний, хоча й досить скромний, прибуток. Ресторан не став надто вигідною справою, як вони передбачали. За винятком тих днів, коли в порту зупинялися транзитні кораблі, відвідувачів у ресторані було мало, тому-то нерідко готувався лише сніданок. Місцеві жителі, як водилося, харчувалися дома. Тільки інколи, спокушені стравами Габрієли, вони — або чоловіки, або цілі родини — приходили поснідати, щоб урізноманітнити своє меню. Постійних відвідувачів можна було порахувати на пальцях: Мундіньйо, майже завжди із запрошеними, Жозуе, вдівець Пассос. А ось вечорами, коли в залі ресторану йшла гра, відвідувачів зразу ставало більше. На п'яти-шести столах грали в покер, в «сім з половиною», в «біску». Габрієла готувала на вечерю закуски і солодощі, вино лилося річкою. Насіб мав прибуток з кожного кону. І досить часто йому не давало спокою запитання: чи є Мундіньйо компаньйоном і в цій долі прибутку? Очевидно, ні, тому що експортер вклав капітал у ресторан, а не в ігрову залу. А може, й так, невдоволено розмірковував Насіб, коли взяти до уваги, що орендна платня за приміщення вносилась ними разом, а також те, що столи, стільці, посуд і келихи були їхньою спільною власністю. Увечері прибутки були чималі, вони компенсували мізерність і непостійність денної виручки. Насіб хотів би увесь прибуток від гри залишати собі, але остерігався невдоволення з боку експортера, тому вирішив якнайскоріше поговорити з ним на цю тему.
Мундіньйо відчував до араба особливу прихильність. Після того, коли уладналися родинні ускладнення його компаньйона, Мундіньйо стверджував, що Насіб найцивілізованіша людина в Ільєусі. З досить зацікавленим виглядом Мундіньйо уважно вислухав Насіба, який хотів уточнити, чи претендує той на прибутки з ігрової зали?
— А як ви самі вважаєте, маестро Насіб?
— Бачите, сеньйоре Мундіньйо...— араб задумливо підкручував кінчики вусів.— Коли я розмірковуватиму як порядна людина, то я маю визнати вас за компаньйона і віддати вам половину прибутку, як це я роблю з виторгом ресторану. Коли ж я підійду до цього питання, як грапіуна, то скажу, що ми не підписували жодних паперів, що ви людина заможна, не потребуєте тієї половини і що ми ніколи не домовлялися про відкриття ігорної зали, а я людина бідна, збираю грошенята на придбання невеличкої плантації, і цей прибуток для мене досить доречний. Але, як казав полковник Раміро, зобов'язання залишаються, навіть коли вони не зафіксовані на папері. Я приніс рахунки, аби ви могли їх перевірити...
Насіб почав розкладати папери перед Мундіньйо, але експортер відсторонив його руку і поплескав араба по плечу:
— Заховайте свої рахунки і свої гроші, маестро Насібе. У цій справі
— Я ні в чому на світі не маю такої впевненості. Дякую, сеньйоре Мундіньйо. Тепер я ваш боржник.
Насіб зібрався йти, але Мундіньйо запитав:
— І ще скажіть...— Він притишив голос і торкнувся пальцем до грудей араба.— Все ще поболює?
Насіб широко і весело усміхнувся:
— Ні, сеньйоре. Аніскілечки...
Мундіньйо потупив погляд і пробурмотів ледве чутно:
— Я вам заздрю. Моє ніяк не заспокоюється.
Мундіньйо захотів запитати Насіба, чи спить той з Габрієлою знову, але подумав, що це видасться безтактним. Насіб вийшов від Мундіньйо страшенно вдоволений і одразу ж рушив у банк, аби покласти гроші на свій рахунок.
Він і справді перестав переживати, не залишилось і сліду від колишнього болю і страждань. Знову наймаючи Габрієлу, Насіб боявся, що її присутність буде нагадувати йому про минуле, боявся побачити уві сні голого Тоніко Бастоса на своєму ліжку. Але цього не трапилось. Йому вже здавалося, що довгий, жахливий період у його житті залишився позаду. Поміж ними знову усталились взаємини господаря і куховарки, точнісінько, як у перші дні їхнього знайомства.
Роботяща і весела Габрієла прибирала в домі, співала, ходила в ресторан готувати сніданок, спускалася в бар у годину аперитиву оголосити меню, ходила поміж столиками, вербуючи клієнтів для горішнього поверху. Коли бар порожнів, десь о пів на другу, Насіб сідав снідати, і Габрієла подавала йому. Як раніше... Вона метушилася біля його столу, приносила страви, відкорковувала пляшки з пивом. Вона снідала пізніше, разом з єдиним офіціантом (Насіб звільнив другого: він виявився зайвим, оскільки відвідувачів було мало) і з Шіко Молезою, а Валтер, що замінив Біко Фіно, наглядав за баром. Насіб брав стару баїйянську газету, запалював сигару «Сан-Фелікс» і знаходив на гойдалці троянду, що впала з голови Габрієли. Перші дні він її викидав, потім почав ховати в кишеню. Газета падала на землю, сигара гасла, Насіб засинав у затінку, легенький вітерець гуляв навколо. Він прокидався, почувши голос Жоана Фулженсіо, що простував у цей час до своєї крамниці. Габрієла готувала закуски і солодощі для вечері, потім ішла додому, і Насіб бачив, як вона у домашніх капцях іде майданом, зникає поза церквою.
Чого ж йому не вистачало, аби відчути себе зовсім щасливим? Він смакував чудові страви Габрієли, заробляв гроші, відносив їх у банк і вже збирався підшукувати для себе ділянку землі. Йому розповідали, що за гірським пасмом Бафоре нещодавно вирубали нову елінгу — кращої землі для розведення какао годі й шукати. Рібейріньйо, чиї фазенди лежали неподалік від цього місця, взявся супроводжувати Насіба. У Насіба були друзі, він щодня зустрічався з ними в барі, інколи в ресторані. Грав у шашки і кості. Мав дружні розмови з Жоаном Фулженсіо, Ньо-Гало, Амансіо, Арі, Жозуе, Рібейріньйо. Двоє останніх тепер завжди бували вдвох,після того як фазендейро найняв для Глорії будинок неподалік від залізничного вокзалу. Інколи вони втрьох — Рібейріньйо, Жозуе і Глорія — снідали в ресторані, очевидно, всі вони були задоволені.
Чого ж йому бракувало, аби бути до кінця щасливим? Ревнощі його не мучили, не мучив і страх втратити куховарку. Хіба вона знайде ще десь таку платню і таку роботу? До того ж Габрієла була байдужою до пропозицій найняти для неї будинок і відкрити рахунок у крамниці, до шовкових суконь, туфель, багатства, яким за звичаєм оточують утриманок. Чому — Насіб не знав; звичайно, якась дурна причина в неї була, але він зовсім не прагнув дізнатись про неї. Кожний божеволіє по-своєму... Можливо, мав рацію Жоан Фулженсіо, коли говорив про польову квітку, яка в'яне, якщо її поставити у вазу. Але й це мало обходило Насіба, як не дратував його більше красномовний шепіт відвідувачів, коли вона з'являлась у барі, їхні усмішки, погляди; те, як вони поплескували її по спині, намагалися доторкнутися до її руки, плеча, грудей, теж не хвилювало Насіба. Адже це принаджувало відвідувачів — зайва чарка, зайвий ковток!
Суддя якось спробував витягнути троянду з її кіс, але Габрієла втекла. Насіб байдуже спостерігав цю сцену. Чого ж йому не вистачало, аби бути щасливим до кінця? Індіанка з Амазонки, ця дівчинка із закладу Марії Машадан, коли вони зустрічалися вночі, запитувала, відкриваючи в усмішці хижі зуби дикунки:
— Тобі подобається твоя Мара? Тобі добре зі мною?
Йому було добре з нею. Маленька, повненька, з широким, округлим обличчям, вона, коли сиділа на ліжкові, підібгавши ноги, скидалась на бронзову статуетку. Вони бачились не менше одного разу на тиждень, і Насіб спав з нею. Це був зв'язок без ускладнень, без загадок. Сон без випадковостей, без бурхливого захоплення, без смерті і воскресіння. Насіб бував і у інших жінок, бо в Мари було чимало клієнтів. Полковникам подобався цей зелений плід Амазонки, у дівчини залишалося мало вільних вечорів. Інколи Насіб не обминав красунь у кабаре і будинках розпусти. А якось він спав з новою утриманкою полковника Коріолано. Це була молоденька каброша, привезена з плантації. Коріолано тепер навіть не намагався дізнаватися, обдурюють його чи ні...