Габрієла
Шрифт:
Пригадавши бенкет, Насіб затремтів. Адже справа могла дійти до стрілянини; його щастя, що все обійшлося миром. Проте це був лише початок, як сказав Капітан. У Мундіньйо є гроші, зв'язки в Ріо, друзі у федеральному уряді, він не «якась потолоч» на зразок теперішнього лідера опозиції — літнього, горбатого доктора Онорато, цілком залежного від Раміро Бастоса, котрий влаштовував на роботу його синів. Мундіньйо багатьох залучить на свій бік, посіє розбрат в колах фазендейро, що ухвалюють наслідки виборів, він ще завдасть декому клопотів. Тільки б йому вдалося, як він обіцяв, залучити до роботи інженерів а також роздобути драгу для розчищення входу в гавань... Він міг би взяти владу в Ільєусі до своїх рук, а Бастосів піддати остракізму. Старий уже зовсім став немічним; Алфредо засідає в палаті штату тільки тому, що він його син; але ж він лише непоганий дитячий лікар, і не більше... Що ж до Тоніко, то він не родився для політики, не родився керувати, наказувати, створювати і руйнувати створене. При умові, що справа не стосується жінок.
— Ця дівчина не схожа на інших, вона з перцем.
Чим вона не схожа на інших і що цим хотів сказати такий освічений Жоан Фулженсіо, коли згадав про її вдачу? І справді, вона прийшла до покійниці, принесла їй квіти в той час, як її батько зайшов до Жезуїньйо, «щоб обняти його». Адже ж він сам говорив про це Насібу на невільничому ринку. Якого ж, справді, дідька його донька, дівчина на виданні, приходить в дім, де стоїть домовина Сіньязіньї? Світ розколовся: батько з одного боку, донька з протилежного. Як це все складно, ні, він не може цього зрозуміти, це понад його сили, він лише господар бару, і йому ні до чого ці роздуми, від яких пухне голова. Йому треба заробляти гроші, щоб купити колись плантацію какао. Дасть бог, він таки досягне своєї бажаної мети. Може, тоді він зможе подивитися в очі Малвіни і розгадати її таємницю. А може, в гіршому випадку, найняти будиночок для коханки на зразок Глорії.
Насіба діймала спрага, і він пішов на кухню напитися води. Там він побачив пакунок, принесений з дядькової крамниці, згадав про сукню і сандалі для Габрієли і зупинився, вагаючись. Мабуть, краще віддати все це їй завтра або покласти пакунок біля порога її кімнатки, щоб вона знайшла його, коли прокинеться, немов на Різдво... Він усміхнувся і взяв пакунок. Жадібно, великими ковтками напився води; він багато хильнув у час обіду, допомагаючи подавати страви на столи.
Місяць підбився високо, освітлююючи гуяви, що росли дворі. Двері до кімнати служниці були відчинені. Мабуть, через спеку. Філомена завжди замикалася на ключ, стара боялася злодіїв і оберігала свій скарб — святі ікони. Місячне світло пробивалося всередину кімнати. Насіб увійшов; треба, очевидно, покласти пакунок в ноги Габрієли, хай вона злякається вранці. А наступної ночі, можливо...
Його очі вдивлялися в темряву. Місячний промінь падав на ліжко, освітлюючи ногу Габрієли. З наростаючим хвилюванням Насіб втупився в неї очима. Він розраховував провести цю ніч в обіймах Різолети, з такою, власне, метою і йшов у кабаре, заздалегідь смакуючи витончені ласки повії великого міста. Але його бажання залишилося незадоволеним. І ось він побачив смагляву шкіру Габрієли, її ногу, що звисала з ліжка. Він угадував її тіло під залатаною ковдрою. І цей запах гвоздики, від якого паморочилася голова...
Габрієла заворушилася уві сні, коли араб переступив через поріг. Він так і закам'янів посеред кімнати з простягненою рукою, не наважуючись доторкнутися до Габрієли. Навіщо поспішати? А раптом вона закричить, зчинить галас, втече від нього. Він залишиться знову без куховарки, а такої йому довіку не знайти. Краще вже покласти пакунок на ріжечок ліжка. Завтра він довше затримається вдома і спробує завоювати її довіру, рано чи пізно вона все одно належатиме йому.
Його рука здригнулася, коли він клав пакунок. Габрієла підхопилась, розплющила очі, хотіла щось сказати, але побачила перед собою Насіба, який уважно дивився на неї. Інстинктивно вона пошукала рукою ковдру, але, чи то через ніяковість, чи завдяки хитрощам,— ковдра спорснула з ліжка на підлогу. Вона сіла на ліжкові, ніяково усміхаючись. Вона не намагалася прикрити груди, які тепер виразно було видно при місячному світлі.
— Я приніс тобі подарунок,— затинаючись, мовив Насіб.— Хотів покласти його на ліжко. Я щойно увійшов...
Вона усміхнулася і, можливо, хотіла показати, що не боїться його, а може, намагалася підбадьорити свого господаря. Все можливо. Габрієла поводилася, як дитина, стегна і груди у неї були голі, немовби вона не знаходила в цьому нічого особливого, немовби нічого не знала про ці речі і була цілком непорочною. Вона взяла пакунок у нього з рук.
— Дякую, молодий господарю, хай помагає вам бог.
Вона розв'язала пакунок, погляд Насіба сковзнув по ній.
Усміхаючись, приклала сукню до грудей і почала її розпрямляти.
— Гарна...
Габрієла поглянула на сандалі. Насіб задихався від хвилювання.
— Молодий господар такий добрий...
Бажання хвилею піднімалося в грудях Насіба, стискувало горло. Очі в нього потемніли, запах гвоздики наморочив голову, вона
— Гарна... Я довго не спала, чекала, доки молодий господар дасть розпорядження, що варити завтра. Але вас ще не було, і я лягла...
— У мене було багато роботи.— Він ледве міг говорити від хвилювання.
— Бідолашний... Ви стомилися?
Вона склала сукню і поставила сандалі на підлогу.
— Дай мені, я повішу її на цвях.
Він доторкнувся до руки Габрієли, вона розсміялася.
— Яка холодна рука...
Він не міг більше стримуватись, схопив її за руку, друга його рука торкнулася її грудей, що їх виразно було видно при місяці. Габрієла пригорнула його до себе.
— Красень...
Пахощі гвоздики переповнювали кімнату, тіло Габрієли випромінювало вогонь, і він палив Насіба, місячне світло вмирало на ліжку. Голос Габрієли в паузах між поцілунками ледве чутно шепотів:
— Красень...
ЧАСТИНА ДРУГА. Радощі і печалі дочки народу на вулицях Ільєуса на її шляху від кухні до вівтаря (хоча вівтаря і не було через релігійні ускладнення), про час, коли у всіх стало чимало грошей і життя міста почало невпізнанно змінюватися; про весілля і розлучення, про любовні зітхання і сцени ревнощів, про політичні зради і літературні вечори, про замахи, втечі, багаття з газет, передвиборну боротьбу і про кінець самотності, про шеф-кухаря, про спеку і новорічне святкування, про танок пастушок в мандрівному цирку, про водолазів, про жінок, що прибувають кожним новим пароплавом, про жагунсо, що стріляють востаннє, про великі вантажні кораблі в порту, про порушений закон, про квітку і зірку,
АБО
ГАБРІЄЛА, ГВОЗДИКА І КОРИЦЯ
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Таємниця Малвіни (що народилася для великого майбутнього, а замкнена в своєму саду)
Мораль похитнулася, звичаї зникають, авантюристи прибувають з чужих земель...
(3 промови адвоката Маурісіо Каїреса)
Колискова пісня Малвіни