Гаррі Поттер і келих вогню
Шрифт:
Ззаду затупотіли чиїсь кроки, і до кімнати забіг Беґмен. Він узяв Гаррі за лікоть і провів далі вперед.
— Неймовірно! — пробурмотів він, стискаючи Гарріну руку. — Просто надзвичайно! Панове... панночко, — додав він, підходячи до каміна й звертаючись до трьох чемпіонів. — Дозвольте відрекомендувати. .. хоч як це й химерно звучить... четвертого Тричаклунського чемпіона!
Віктор Крум випростався. Його насуплене обличчя ще більше спохмурніло, коли він глянув на Гаррі. Седрик напружено міркував, поглядаючи то на Беґмена, то на Гаррі, ніби
— Дьюже смішьний жагт, містеге Б'еґмен.
— Жарт? — повторив збентежено Беґмен. — Та ні, аж ніяк! Келих Вогню щойно викинув Гарріне ім'я!
Крум трохи насупив свої густі брови. Седрик і далі мав чемно-розгублений вигляд.
Флер насупилася. — Алє ж тут явна п'омилька, — зневажливо кинула вона Беґменові. — Він не може змагатисья. Він є дьюжє мольодий.
— Так... це дивовижно, — зізнався Беґмен, потираючи своє гладеньке підборіддя й усміхаючись до Гаррі. — Але ж ви знаєте, що вікові обмеження були запроваджені щойно цього року, як додатковий захід безпеки. А якщо його ім'я вилетіло з Келиха... то я гадаю, що на цьому етапі вже не можна відмовлятися... такі правила, ви вже зобов'язані... Гаррі просто мусить докласти всіх зусиль, щоб...
Знову відчинилися двері за їхніми спинами, і зайшла велика група людей: професор Дамблдор, містер Кравч, професор Каркароф, мадам Максім, професорка Макґонеґел та професор Снейп. Перед тим, як професорка Макґонеґел зачинила за собою двері, Гаррі почув з-за них гудіння сотень голосів.
— Мадам Максім! — одразу вигукнула Флер, кинувшись до своєї директорки. — Вони кажють, шчьо цей маленькій хлопчік тежь буде змагатисья!
Хоч Гаррі й далі був немов очманілий, проте відчув роздратування. Маленький хлопчик?
Мадам Максім випросталася на весь свій вражаючий зріст. Головою вона зачепила люстру зі свічками, а її велетенські груди високо здійнялися під чорним єдвабом.
— Шчьо це все озьнач'ає, Дамбельдорр? — владно спитала вона.
— Я також хотів би це знати, Дамблдор, — додав професор Каркароф. Він холодно посміхався, а його блакитні очі скидалися на крижинки. — Два гоґвортські чемпіони? Я не пригадую, щоб школі-господареві дозволялося виставляти двох чемпіонів — чи я не дуже уважно перечитав правила?
Він коротко й гидко реготнув.
— C'est impossible, цє неможліво, — обурилася мадам Максім, тримаючи на плечі Флер свою велетенську руку з розкішними опалами на пальцях. — 'Оґвортс не може м'ати два ч'емпіони. Це н'есправедливо.
— Дамблдор, нам здавалося, що твоя вікова лінія не допускатиме до участі надто юних кандидатів, — сказав Каркароф з тією ж холодною посмішкою, а його очі стали ще крижанішими. — Інакше ми зі своїх шкіл теж би привезли значно більше кандидатів.
— Каркароф, тут, окрім Поттера, не винен ніхто, — м'яко втрутився Снейп. Його чорні очі лиховісно поблискували. — Дамблдор не винен, що Поттер надумав порушити правила. Він це робить постійно, відколи сюди прибув...
— Дякую, Северусе, — рішуче відказав Дамблдор, і Снейп замовк, хоч його очі й далі зловісно світилися
Професор Дамблдор подивився на Гаррі, а той глянув на нього, намагаючись угадати вираз його очей за окулярами, що скидалися на півмісяці.
— Гаррі, ти клав своє прізвище у Келих Вогню? — спокійно спитав Дамблдор.
— Ні, — відповів Гаррі. Він добре відчував, як пильно всі за ним стежать. Снейп буркнув щось недовірливе.
— Може, ти попросив когось зі старших учнів покласти його в Келих Вогню замість тебе? — допитувався Дамблдор, не звертаючи уваги на Снейпа.
— Ні, — палко заперечив Гаррі.
— Алє ж ясно, шчьо він брешє! — вигукнула мадам Максім. Снейп похитав головою, скрививши губи.
— Він не міг перетнути вікову лінію, — категорично сказала професорка Макґонеґел. — Я впевнена, що ніхто цього не заперечить...
— Дамбельдорр міг якось п'омілітися з тієї лінією, — знизала плечима мадам Максім.
— Це цілком можливо, — ввічливо погодився Дамблдор.
— Дамблдоре, ти ж чудово знаєш, що не помилився! — розсердилася професорка Макґонеґел. — Ну що за нісенітниця! Гаррі не міг перетнути лінію сам! Професор Дамблдор вважає, що він не вмовляв нікого зі старших учнів кинути пергамент за нього. На мою думку, це мало б вас усіх переконати!
Вона розлючено зиркнула на професора Снейпа.
— Містере Кравч... містере Беґмен, — сказав Каркароф, і голос у нього знову звучав єлейно, — ви наші... е-е... неупереджені судді. Ви, звичайно, погодитесь, що все це вкрай незаконно?
Беґмен витер хустинкою своє кругле хлопчаче обличчя й зиркнув на містера Кравча, що стояв збоку від каміна; його обличчя ховалося в тіні. Вигляд він мав трохи моторошний, бо напівтемрява робила його значно старшим та ще й схожим на череп. Але заговорив він своїм звичним різким голосом. — Ми мусимо виконувати правила, а правила чітко визначають, що учні, чиї імена вилетіли з Келиха Вогню, зобов'язані брати участь у турнірі.
— Барті знає всі правила напам'ять, — засяяв Беґмен і обернувся до Каркарофа та до мадам Максім, промовляючи своїм виглядом, що справу вирішено.
— Я наполягаю, щоб інші мої учні ще раз могли подати свої кандидатури, — поставив вимогу Каркароф. Від його усмішки та єлейного голосу не лишилося й сліду, а обличчя огидно скривилося. — Ви знову поставите Келих Вогню, і будемо вкидати прізвища, поки кожна школа не матиме двох чемпіонів. Так буде справедливо, Дамблдор.
— Містере Каркароф, з цього нічого не вийде, — заперечив Беґмен. — Келих Вогню вже згас... він не загориться аж до початку наступного турніру...
— ...в якому Дурмстренґ участі не братиме! — вибухнув Каркароф. — Після всіх наших зустрічей, переговорів та компромісів я такого не сподівався! Я навіть думаю, чи не поїхати нам додому!
— Порожні погрози, Каркароф! — прогарчав біля дверей чийсь голос. — Ти вже свого чемпіона не покинеш. Він повинен змагатися. Усі вони повинні змагатися. Нерозривна магічна угода, як казав Дамблдор. Доречно, правда?
Це говорив Муді, який щойно зайшов у кімнату. Він пошкутильгав до каміна, і кожен другий його крок супроводжувався голосним цоканням.