Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
— А тепер Руквуд сказав Волдемортові, як добратися до зброї?
— Я не чув усієї розмови, але так воно звучало, — відповів Гаррі. — Руквуд там працював... а може, Волдеморт доручить це зробити самому Руквуду?
Герміона кивнула, хоч думала явно про своє. А тоді зненацька сказала: — Гаррі, але ж ти не повинен був усе це бачити.
— Що? — розгубився він з несподіванки.
— Ти мав би вже навчитися не допускати у свій мозок таких видив, — суворо зауважила Герміона.
— Та я знаю, — погодився Гаррі. — Але...
— Думаю, треба забути все, що ти бачив, —
Гаррі так на неї розсердився, що не розмовляв аж до вечора, який виявився доволі неприємним. Учні або обговорювали в коридорах втечу смертежерів, або ж висміювали жахливу гру ґрифіндорців проти Гафелпафу. Слизеринці так голосно й безперервно виспівували "Візлі — наш король", що роздратований Філч урешті-решт заборонив будь-які співи в коридорах.
Наступні дні були не кращі. Гаррі отримав ще дві оцінки "Ж" за настійки, він і далі сидів мов на голках, не знаючи, чи виженуть з роботи Геґріда, а ще ніяк не міг забути сон, у якому був Волдемортом, хоч і не говорив більше на цю тему з Роном і Герміоною, бо не хотів чути від неї чергових дорікань. Йому дуже хотілося обговорити сон з Сіріусом, але про це годі було й думати, тож він намагався заштовхати згадку про сон у якнайдальший закуток мозку. Та, на жаль, навіть якнайдальші закутки не були вже такі безпечні, як раніше.
— Уставай, Поттере.
Минуло вже кілька тижнів після сну про Руквуда, а Гаррі й досі опритомнював навколішки у Снейповім кабінеті, намагаючись очистити голову від усього зайвого. Щойно його знову змусили відтворити потік найдавніших спогадів, про існування яких він і не здогадувався. Переважно вони були пов'язані з приниженнями, яких він зазнавав від Дадлі та його зграї ще в початковій школі.
— Отой останній спогад, — спитав Снейп. — Що то було?
— Не знаю, — втомлено підвівся з підлоги Гаррі. Йому дедалі важче було виділяти окремі спогади з потоку образів та звуків, викликаних в його уяві Снейпом. — Ви маєте на увазі той, де мій двоюрідний брат замикав мене в туалеті?
— Ні, — заперечив Снейп. — Той, де в темній кімнаті стояв навколішки якийсь чоловік...
— Це... нічого особливого, — буркнув Гаррі.
Темні Снейпові очі пронизали Гаррі. Пригадуючи, що Снейп назвав зоровий контакт вирішальним фактором виманології, Гаррі закліпав очима й відвернувся.
— Звідки в твоїй голові взявся той чоловік і та кімната, Поттере? — запитав Снейп.
— Це... — відповів Гаррі, не дивлячись на Снейпа, — це був... звичайний сон.
— Сон? — перепитав Снейп.
Запала мовчанка, під час якої Гаррі уважно розглядав велику мертву жабу, що плавала в банці з фіолетовою рідиною.
— Поттере, ти знаєш, чому ми тут стирчимо? — сказав Снейп низьким погрозливим голосом. — Знаєш, чому я присвячую свої вечори цій нудній праці?
— Так, — розгублено відповів Гаррі.
— То нагадай мені, Поттере, чого ми тут.
— Щоб я оволодів блокологією, — тепер Гаррі розглядав мертвого вугра.
— Правильно, Поттере. І хоч який ти нетямущий — Гаррі з ненавистю зиркнув на Снейпа, — ...але після двох місяців занять міг
— Тільки цей один, — збрехав Гаррі.
— Можливо, Поттере, — сказав Снейп, примруживши свої темні холодні очі, — насправді тобі подобаються твої видіння й сни? Може, ти тоді відчуваєш себе інакшим... важливішим?
— Це не так, — заперечив Гаррі, зціпивши зуби й стискаючи в руці чарівну паличку.
— От і добре, Поттере, — холодно сказав Снейп, — бо ти не інакший і не важливіший, і не тобі з'ясовувати, що каже смертежерам Темний Лорд.
— Авжеж, це ваша робота, — огризнувся Гаррі.
Він не збирався такого казати, ця фраза вирвалася попри його волю. Вони довго дивилися один на одного, і Гаррі збагнув, що зайшов надто далеко. Але коли Снейп нарешті відповів, на його обличчі з'явився чудернацький, майже задоволений вираз.
— Так, Поттере, — очі його блиснули. — Це моя робота. А тепер, якщо ти готовий, продовжимо.
Він підняв чарівну паличку:
— Раз... два... три... Леґіліменс!
Сотня дементорів насувалася на Гаррі понад озером... він зосереджено примружився...зони наближалися... бачив темні провалля під їхніми каптурами... але бачив також і Снейпа, що стояв перед Гаррі й ледь чутно щось бурмотів... але тут чомусь Снейп почав ставати дедалі чіткішим, а дементори, навпаки, стали зникати...
Гаррі підняв чарівну паличку.
— Протеґо!
Снейп захитався... його чарівна паличка відлетіла кудись угору, далеко від Гаррі... і раптом мозок Гаррі почав аж кишіти чужими спогадами. Ось якийсь чоловік з гачкуватим носом кричав на зіщулену жінку, а маленький чорнявий хлопчик плакав у кутку... підліток з масним волоссям сидів самотньо в темній кімнаті, націляв на стелю чарівну паличку й збивав нею мух... якась дівчина реготала, коли худорлявий хлопець намагався осідлати неслухняну мітлу...
— ГОДІ!
Гаррі відчув, ніби його щосили штовхнули в груди. Невпевнено позадкував, поки не наштовхнувся на полички при стінах Снейпового кабінету. Почув, як щось тріснуло. Снейп увесь поблід і ледь-ледь тремтів.
— Репаро, — просичав він, і розбита банка негайно стала як нова. — Ну, Поттере... це вже було краще... — Важко дихаючи, він поправив на столі сито спогадів, у яке завжди складав перед початком уроку деякі свої думки, і ніби перевірив, чи вони й досі там. — Здається, я не вчив тебе користуватися закляттям "щит"... але воно, безсумнівно, виявилося ефективним...
Гаррі мовчав. Відчував, що краще не озиватися. Був переконаний, що увірвався щойно в Снейпові спогади, бачив сцени зі Снейпового дитинства. Було незвично думати, що маленький хлопчик, котрий плакав, дивлячись на своїх батьків, тепер оце стояв перед ним з повними ненависті очима.
— Спробуймо, мабуть, ще раз, — сказав Снейп.
Гаррі охопив жах. Знав, що тепер доведеться розплатитися за те, що сталося. Вони знову стали по обидва боки столу, і Гаррі відчув, що тепер йому набагато важче буде очистити мозок від зайвого.