Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
— Має вистачити, — буркнув він і закрив щоденника. — Написав, ніби мені наснилося, що я купував собі нове взуття. Тут вона не приплете нічого химерного, правда?
Разом вони побігли до Північної вежі.
— А як пройшло покарання в Амбриджки? Що вона змусила тебе робити?
Гаррі завагався на частку секунди, а тоді сказав: — Писати речення.
— Це ще непогано, — зрадів Рон.
— Угу, — буркнув Гаррі.
— Слухай... я й забув... на п'ятницю вона тебе відпустила?
— Ні, — сказав Гаррі.
Рон співчутливо застогнав.
Це був іще один поганий день для Гаррі.
— Я відбуваю покарання! — закричав їй услід Гаррі. — Чи ти думаєш, що мені більше подобається стирчати в одній кімнаті з тією старою ропухою, ніж грати в квідич?
— На щастя, ти просто переписуєш речення, — почала заспокоювати Гаррі Герміона, коли той бухнувся на лаву і з огидою подивився на біфштекс та на пиріг з нирками. — Це не така страшна мука...
Гаррі розкрив було рота, а тоді знову закрив і кивнув головою. Він сам не знав, чому не розповідає Ронові й Герміоні, що насправді відбувається в кабінеті Амбридж. Знав лише, що не хотів би побачити жах на їхніх обличчях, бо тоді йому ще важче було б відбувати кару, яка чекала на нього попереду. А ще невиразно відчував, що це їхня з Амбридж особиста справа, змагання за те, чия воля виявиться сильніша, і він не хотів, щоб професорка раділа, почувши, як він нарікає.
— Аж не віриться, що нам надавали стільки домашніх завдань, — розпачливо пробелькотів Рон.
— А чому ти нічого не зробив учора? — поцікавилася Герміона. — І взагалі, де ти був?
— Я був... ходив прогулятися, — ухильно відповів Рон. Гаррі виразно відчув, що не він один щось приховує.
Друге покарання було нічим не краще за перше. в Гаррі на руці почервоніла набагато раніше та ще й запалилася. Гаррі подумав, що навряд чи вона гоїтиметься так само добре, як учора. Незабаром рана роз'їсть йому руку і Амбридж, мабуть, буде задоволена. Але він жоднісінького разу не застогнав від болю і від часу прибуття в кабінет до виходу з нього, знову далеко за північ, не промовив нічого, крім "добрий вечір" та "на добраніч".
А от ситуація з домашніми завданнями була просто катастрофічна, тому, повернувшись до ґрифіндорської вітальні, він не пішов спати, хоч і був абсолютно виснажений, а розкрив підручники й почав писати для Снейпа реферат про місячні камені. Закінчив його о пів на другу ночі. Знав, що реферат поганенький, але іншого виходу не було: якби він його взагалі не здав, то наступне покарання було б від Снейпа. Він ще нашкрябав відповіді на поставлені професоркою Макґонеґел запитання, щось там писнув на тему належного догляду за посіпачками для професорки Граблі-Планки і поплентався до ліжка. Впав, не роздягаючись, просто
Четвер минув, наче в тумані суцільної втоми. Рон також мав невиспаний вигляд, хоч Гаррі й не розумів, чому. Третє Гарріне покарання минуло так само, як і попередні два, хіба що після двох годин слова "Янеповиненбрехати" вже не зникли з руки, а залишилися там, стікаючи краплинками крові. Гострюще перо на якусь мить перестало шкрябати, і професорка Амбридж підвела голову.
— Ага, — м'яко сказала вона і обійшла довкола столу, Щоб краще роздивитися руку. — Добре. Це тепер буде для вас нагадування, ясно? Сьогодні можете йти.
— Чи мушу я приходити й завтра? — запитав Гаррі, беручи портфель лівою рукою замість правої, що шалено пекла.
— Аякже, — широко всміхнулася професорка Амбридж. — Я вважаю, що, попрацювавши іще один вечір, ми трохи глибше закарбуємо ці слова.
Гаррі й не уявляв, що на світі може знайтися вчитель, якого він ненавидітиме більше за Снейпа, але, крокуючи до ґрифіндорської вежі, мусив визнати, що на цю роль з'явився серйозний претендент.
"Вона мерзенна, — думав він, піднімаючись по сходах на восьмий поверх, — мерзенна, збочена, божевільна бабера..."
— Рон?
На поверсі він завернув праворуч і ледь не наштовхнувся на Рона, що причаївся за статуєю Лаклана Довготелесого, стискаючи в руках мітлу. Рон аж підстрибнув з несподіванки, коли побачив Гаррі, й намагався сховати за спиною свого новісінького "Чистомета-11".
— Що ти тут робиш?
— Е-е... нічого. А тищо робиш? Гаррі насупився.
— Перестань! Мені можеш сказати! Чого ти тут ховаєшся?
— Я... я ховаюся від Фреда й Джорджа, якщо хочеш знати, — відповів Рон. — Вони тут щойно пройшли з групою першокласників, — мабуть, знову випробовують на них свої винаходи. У вітальні ж вони не можуть цього робити, бо там зараз Герміона.
Він молов це все поспіхом і гарячково.
— Але навіщо тобі мітла? Ти що, збирався літати? — дспитувався Гаррі.
— Я... ну... гаразд, я тобі скажу, тільки не смійся, добре? — почав виправдовуватися Рон, червоніючи мов рак. — Я... я хотів спробувати себе на ґрифіндорського воротаря, бо маю вже нормальну мітлу. От. Можеш тепер сміятися.
— Чого це я маю сміятися, — заперечив Гаррі. Рон закліпав очима. — Це класна думка! Було б круто, якби ти потрапив у команду! Я ще ніколи не бачив тебе воротарем. Ти добре граєш?
— Непогано, — зізнався Рон, страшенно втішений реакцією Гаррі. — Чарлі, Фред і Джордж завжди ставили мене на ворота, коли на канікулах тренувалися.
— То ти сьогодні теж тренувався?
— Я тренуюся щовечора, з вівторка... але тільки сам. Я зачаровував квафели, щоб вони летіли на мене, але це було нелегко, і не знаю, чи багато буде з цього користі. — Рон мав нервовий і стурбований вигляд. — Фред і Джордж реготатимуть як дурні, коли я з'явлюся на пробі. Вони постійно роблять з мене ідіота, відколи я став старостою.