Гайдамаки

Шевченко Тарас Григорьевич

«А Будища знаєш?

І озеро коло Будищ?»

«І озеро знаю,

Отам воно; оцим яром

Втрапите до його».

«Що, сьогодня ляхів бачив?»

«Нігде ні одного;

А вчора було багато.

Вінки не святили:

Не дали ляхи прокляті.

Зате

ж їх і били,

І я, й батько святим ножем;

А мати нездужа,

А то й вона б». «Добре, хлопче.

Ось на ж тобі, друже,

Цей дукачик, та не згуби».

Узяв золотого,

Подивився: «Спасибі вам!»

«Ну, хлопці, в дорогу!

Та чуєте? без гомону.

Галайдо, за мною!

В оцім яру є озеро

Й ліс попід горою,

А в лісі скарб. Як приїдем,

То щоб кругом стали,

Скажи хлопцям. Може, льохи

Стерегти осталась

Яка погань».

Приїхали.

Стали кругом ліса;

Дивляться – нема нікого…

«Ту їх достобіса!

Які груші уродили!

Збивайте, хлоп'ята!

Швидше! швидше!

Отак, отак! І конфедерати

Посипалися додолу,

Груші гнилобокі.

Позбивали, упорались;

Козакам нівроку,

Найшли льохи, скарб забрали,

У ляхів кишені

Потрусили та й потягли

Карати мерзенних

У Лисянку.

БЕНКЕТ У ЛИСЯНЦІ

Смеркалося. Із Лисянки

Кругом засвітило:

Ото Ґонта з Залізняком

Люльки закурили.

Страшно, страшно закурили!

І в пеклі не вміють

Отак курить. Гнилий Тікич

Кров'ю червоніє

Шляхетською, жидівською;

А над ним палають

І хатина, і будинок;

Мов доля карає

Вельможного й неможного.

А серед базару

Стоїть Ґонта з Залізняком,

Кричать: «Ляхам кари!

Кари ляхам, щоб каялись!»

І діти карають.

Стогнуть, плачуть;

один просить,

Другий проклинає;

Той молиться, сповідає

Гріхи перед братом,

Уже вбитим. Не милують,

Карають, завзяті.

Як смерть люта, не вважають

На літа, на вроду

Шляхтяночки й жидівочки.

Тече кров у воду.

Ні каліка, ані старий,

Ні мала дитина

Не остались, – не вблагали

Лихої години.

Всі полягли, всі покотом;

Ні душі живої

Шляхетської й жидівської.

А пожар удвоє

Розгорівся, розпалався

До самої хмари.

А Галайда, знай, гукає:

«Кари ляхам, кари!»

Мов скажений, мертвих ріже,

Мертвих віша, палить.

«Дайте ляха, дайте жида!

Мало мені, мало!

Дайте ляха, дайте крові

Наточить з поганих!

Крові море… мало моря…

Оксано! Оксано!

Де ти?» – крикне й сховається

В полум'ї, в пожарі.

А тим часом гайдамаки

Столи вздовж базару

Поставили, несуть страву,

Де що запопали,

Щоб засвітла повечерять.

«Гуляй!» – загукали.

Вечеряють, а кругом їх

Пекло червоніє.

У полум'ї, повішані

На кроквах, чорніють

Панські трупи.

Горять крокви

І падають з ними.

«Пийте, діти! пийте, лийте!

З панами такими,

Може, ще раз зустрінемось,

Ще раз погуляєм.

І поставець одним духом

Залізняк черкає.

За прокляті ваші трупи,

За душі прокляті

Ще раз вип'ю! Пийте, діти!

Вип'єм, Ґонто, брате!

Вип'єм, друже, погуляєм

Укупочці, в парі.

А де ж Волох? заспівай лиш

Нам, старий кобзарю!

Не про дідів, бо незгірше