Гобіт, або Туди і звідти [іл. Алан Лі]
Шрифт:
— Премилі прізвиська! — зіронізував дракон. — Але щасливі числа не завжди виграють.
— Я той, хто ховає своїх друзів живцем, топить їх і живими видобуває з води. Я прийшов із кута торби, але в жодній торбі не бував.
— Це звучить не надто вірогідно, — криво усміхнувся дракон.
— Я друг ведмедів і гість орлів. Я Здобувач-перстенів і Той-хто-приносить-удачу, а ще – Вершник-на-діжці, — продовжував Більбо, смакуючи власні загадки.
— Це вже краще! — похвалив Смоґ. — Але хай твоя уява не дуже тебе заносить!
Так, власне, і слід розмовляти
«Я думав про це минулої ночі, — посміхнувся він сам до себе. — Озерні люди, якісь паскудні підступи тих жалюгідних торгівців діжками, інакше я ящірка. Я не бував у їхніх краях довгі віки, але незабаром я виправлю цей недогляд!»
— Гаразд-гаразд, о Вершнику-на-діжці! — промовив він уголос. — Може, Діжкою звали твого поні, а може, й ні – хоча був він доволі пузатий. Ти вмієш проходити незримим, але ти не йшов пішки всю дорогу. Маю сказати, що минулої ночі я з’їв шістьох поні й невдовзі переловлю і з’їм усіх інших. На знак подяки за чудову вечерю я дам тобі одну маленьку пораду для твого ж блага: не знайся без особливої потреби з ґномами.
— З ґномами? — перепитав Більбо з удаваним подивом.
— Не прикидайся! — визвірився Смоґ. — Я знаю запах (і смак) ґномів краще за будь-кого іншого. Тільки не кажи мені, що я можу з’їсти поні з-під ґнома і не розпізнати ґном’ячого запаху! Ти погано закінчиш, Злодію і Вершнику-на-діжці, якщо приятелюєш із ними. Я не матиму нічого проти, якщо ти передаси їм мої слова. — Але він не сказав Більбо, що вчув іще один запах, якого взагалі не розібрав, – запах гобіта: це було поза межами його досвіду і страшенно його спантеличило.
— Гадаю, минулої ночі ти дістав добрі гроші за ту чашу? — продовжував він. — Та кажи вже: дістав чи ні? Анічогісінько? Що ж, це на них схоже. І, гадаю, вони ховаються за твоєю спиною, а тобі доручено виконати за них усю чорну роботу і поцупити, скільки донесеш, коли я не дивитимусь? І тобі чесно заплатять? Не вір! Якщо ти виберешся звідси живим, то ти везунчик.
Тепер Більбо став почуватися справді незручно. Коли Смоґове око, блукаючи й вишукуючи його в сутіні, спалахувало просто перед ним, гобіт увесь тремтів і його охоплювало підсвідоме бажання кинутись уперед, зняти перстень-невидимку й розповісти Смоґові всю правду. Воістину, над ним нависла страшна небезпека опинитись у полоні драконових чарів. Але він зібрав усю свою мужність і заговорив знову:
— Тобі відомо не все, о Сможе Всемогутній! Нас привело сюди не саме лише золото.
— Ха-ха! Ось ти і обмовився! «Нас»! — захихотів Смоґ. — Чому б не сказати «нас чотирнадцятеро» та й годі, пане Щасливе Число? Мені приємно чути, що у вас були тут іще й інші справи, крім мого золота. У такому разі ви, можливо, не зовсім змарнуєте свій час. Не знаю, чи спадало тобі на думку, що, навіть якщо
У нього була зла та підступна душа, й він знав, що його здогади недалекі від правди, а крім того, підозрював, що за всім цим стоять озерні люди і що більша частина награбованого має осісти в їхньому місті, яке за днів його юності звалось Есґарот.
Вам буде важко в це повірити, але бідолашний Більбо справді був заскочений зненацька. Дотепер усі його думки та сили були зосереджені на тому, щоб дістатися до Гори і знайти вхід. Він ніколи не завдавав собі клопоту помізкувати, ні як належить транспортувати скарби, ні, звісно, як доправити призначену йому частку до Торби-ного Кута, що під Пригірком.
І тут у його душу закралася негарна підозра: чи ґноми також забули про ці важливі речі, чи вони весь час нишком підсміювалися з нього? От як впливають драконівські балачки на недосвідчених. Звісно, Більбо слід було остерігатись, але Смоґ був надто сильною натурою.
— Я казав тобі, — промовив гобіт, роблячи над собою зусилля, щоб лишитися вірним своїм друзям і відтягнути розв’язку, — що про золото ми думали в останню чергу. Ми пройшли через гори та попід горами, водою та повітрям заради Помсти. Безперечно, о Сможе Незмірно Багатий, ти мусиш розуміти, що завдяки своєму піднесенню нажив собі лютих ворогів!
Тепер Смоґ уже й справді реготав – то був приголомшливий регіт, який притис Більбо до долівки, а тим часом ґноми в тунелі нагорі збилися докупи й уже думали, що для гобіта настав наглий і лихий кінець.
— Помста! — пирхнув дракон, і полиск його очей освітив залу від підлоги до склепіння, немов шарлатна блискавка. — Помста! Король під Горою мертвий – а де ж його кревні, котрі б наважилися мріяти про помсту? Ґіріон, Володар Долу, мертвий, а його людей я пожер, як вовк овець, – а де ж сини його синів, котрі б насмілилися наблизитись до мене? Я несу погибель скрізь, де забажаю, і ніхто не сміє стати супроти мене. Я подолав древніх воїнів, рівних котрим не знайти в нинішньому світі. Але тоді я ще був молодий і тендітний. А тепер я старий і могутній – могутній – могутній, Злодію в Сутіні! — зловтішався він. — Моя броня завтовшки в десять щитів, мої зуби – мечі, мої кігті – списи, змах мого хвоста – удар блискавки, мої крила – ураган, мій подих – смерть!
— Я завжди гадав, — перелякано пропищав Більбо, — що драконяче тіло знизу м’якше, особливо в ділянці – е-е – огруддя; але, поза сумнівом, той, у кого такі обладунки, подумав і про це.
Дракон одразу ж перестав вихвалятися.
— Твої відомості застарілі, — відрубав він. — І згори, і знизу я вкритий бронею з залізної луски і твердих самоцвітів. Жодне лезо не протне мене.
— Я міг би й сам про це здогадатися, — зітхнув Більбо. — Воістину: ніде не знайти рівного ясновельможному Смоґові Непроникненному. Яка це розкіш – мати камізельку з добірних діамантів!