Година бика
Шрифт:
Фай Родіс нахилилась до екрана й мовчала: так вона робила завжди, коли була вражена чимось баченим. Чеді Даан затулила долонями обличчя, повторюючи нашвидку перекладений наспів, мелодія якого спершу сподобалася землянам.
“Вища мудрість — піти в смерть сповненим здоров’я і сил, Уникнувши печалей старості й неминучих страждань досвіду життя…
Так ідуть у теплу ніч після вечірніх посиденьок друзів…
Так ідуть у свіжий ранок після ночі з коханими, тихо зачинивши двері квітучого саду життя.
А могутні чоловіки — опора й охорона — ідуть, зачиняючі ворота. Останній удар лунає в мороці підземель часів, що одна ково приховують грядуще і минуле…”
Чеді
— Вони співають, що обов’язок смерті приходить на сто першому році їхнього життя. Або, за їхнім другим календарем Білих Зірок, який не відрізняється від нашого, — після двадцяти п’яти років, цих чотирьох проводжають до Храму Ніжної Смерті.
— Як може існувати таке суспільство? — забувши про пристойність, обурено запитала Олла Дез. — Чим вища соціальна структура і наука, тим пізніше людина дозріває.
— Тому-то ми, біологи, насамперед ще з давності ЕРС поставили за мету продовжити життя, тобто молодість, — сказала Нея Холлі, не відводячи погляду від процесії тормансіан, яка піднімалася по сходинках.
— У нас людина до здійснення подвигів Геркулеса через складності життя і величезний обсяг інформації вважається дитиною. Ще двадцять років триває юність, зрілість настає лише під сорок років. Потім перед нами сімдесят років, а то й цілий вік зрілості, сповненої енергії, потужної праці й пізнавання життя. Замість десяти-двадцяти літ, як у давнину. Раніше людина вважалася старою під сорок років. Я була б бабусею, — сказала Фай Родіс.
— І людина помирала, так нічого й не дізнавшись про розмаїття і красу світу! — обурено відгукнувся Вір Норін. — Але в таку давнину, коли дев’яносто відсотків людей не вміли навіть читати, це не дивно. Довге життя було обтяжливим, просто непотрібним. Замолоду померлих називали улюбленцями богів. Але на Тормансі досить висока технічна цивілізація. Як же можуть вони зрубувати дерева, які ще не дали плодів? Це безумство і загибель!
— Вір, ви забули, що перед нами не комуністичне й навіть не соціалістичне суспільство, а класова соціальна структура. По-моєму, жахливий звичай ранньої смерті має пряме відношення до перенаселеності і вичерпання ресурсів планети, — заперечила Родіс.
— Розумію, — сказала Чеді, — рання смерть не для всіх!
— Так. Ті, хто рухає технічний прогрес, повинні жити довше, не кажучи вже про правлячу верхівку. Помирають ті, хто не може дати суспільству нічого, крім свого життя і нескладної фізичної праці, тобто не здатні до високого рівня освіти. Принаймні на Тормансі два класи: освічені й неосвічені, над якими стоять державці, а десь між ними люди мистецтва — ті, хто розважає, прикрашає і виправдовує.
— Вони також не помирають двадцятип’ятилітніми! — вигукнула Олла Дез.
— Авжеж. Але, мабуть, для артистів там, де необхідні молодість і краса, межа життя трохи більша, — відповіла Фай Родіс.
А в ТВФ зорельота загриміла різка, дико ритмічна музика, що змінювалася наспівами маршу, тобто узгодженого ритмічного ходу безлічі людей. Верескливі звуки невідомих інструментів перебивали ледь уловиму канву метушливої і стрибаючої мелодії. Починався фільм.
Широкими степами, серед високих трав тяглися незграбні вози, запряжені рогатими чотириногими, схожими на земних жуйних, чи то антилоп, чи то биків. Верхи на довгоногих, що нагадували оленів, тваринах басували начорно засмаглі Тормансіани, розмахуючи сокирами або механізмами, аналогічними вогнепальній зброї стародавньої Землі. Вершники безстрашно відбивались од зграй повзучих коротколапих
Земляни швидко зрозуміли, що дивляться фільм про розселення тормансіан по планеті. Неясно було, хто такі розбійники, які нападали. Їх не можна було вважати аборигенами планети, оскільки вони нічим не відрізнялися від переселенців.
Фільмів, вистав і картин на тему про геройське минуле, про підкорення нової планети екіпажу “Темного Полум’я” довелося побачити безліч. Люті бійки, перегони, вбивства чергувалися з навдивовижу плоским і вбогим показом духовного життя. Повсюдно і завжди торжествували молоді чоловіки, наділені якостями, особливо цінними в цьому уявному світі розважальних ілюзій. Бойовитість, сила, швидка реакція, вміння стріляти з примітивної зброї у вигляді трубки, з якої силою розширення газів виштовхувався смертоносний шматочок металу.
Подібні теми повторювалися в різних варіаціях і дуже швидко надокучили землянам. Проте вони продовжували дивитись їх через уривки документальної хроніки давніх часів, нерідко вкраплених у досить-таки безглуздий сюжет. У старих уривках проглядалось лице незайманої і багатої життям планети, яка ще не зазнала втручання людини. Такою ж, тільки з іще могутнішим тваринним і рослинним життям, була доісторична Земля. Повторювалась картина, вже відома в земній історії за часів заселення Америки білою расою. Піонери по периферії, вільїг, неприборкані, які здебільшого зневажали закони, і охоронці віри та суспільного порядку в обжитих центрах. Потім приборкання піонерів до повного придушення вільного суспільства. І недарма столиця планети називається містом Центру Мудрості. Це ім’я виникло в піонерські часи освоєння планети Торманс.
На Тормансі спочатку степи переважали над лісами. Природа планети не породила тварин-гігантів на зразок слонів, носорогів чи жираф Землі. Найбільшими із наземних чотириногих вважалися рогаті тварини за розмірами близькі до середнього земного бика, які нині щезли. Величезні череди бикоподібних істот наводняли колись величезні степи. У дрібних, прогрітих променями червоного сонця морях кишіли в суцільних хащах водоростей риби, навдивовижу схожі на земні.
Відсутність сильних вітрів на планеті підтверджувалася тим, що на вивищених ділянках екваторіального узбережжя колись росли дерева небачених на Землі розмірів. У ближчих до полюсів зонах раніше існували обширні болота, вкриті заростями одноманітних дерев, схожих на земні таксодії, тільки з брунатним відтінком дрібних і вузьких, наче розплющені хвоїнки, листочків.
Усе це було на Тормансі, як незаперечно свідчили стародавні фільми. Але тепер земляни повсюдно бачили або оброблені поля, або неозорі площі низьких чагарників, нагріті сонцем і позбавлені будь-якої іншої рослинності. Навіть слабкі вітри Торманса здіймали і крутили над кущами густу куряву. Відрадніше виглядали сухі степи, але й там трава здавалася низькою і рідкою, швидше нагадуючи напівпустелі, колись поширені в зоні пасатних кілець Землі.
Можливо, фільми про минуле планети втамовували природну нудьгу за колишньою розмаїтістю рідної природи? Переважна більшість населення жила у величезних містах, де, звичайно, молодецькі перегони і стрілянина на степових просторах або мисливські експедиції в дрімучі ліси під яскравими й чистими зорями назавжди відійшли в безповоротне минуле.