Година Бика

Єфремов Іван

— Нечувано! Я більше не можу! — Чеді Даан вибігла із зали, кинулась у свою каюту й зачинилася там, невимовно страждаючи.

Слідом за нею рушили Ген Атал, Тівіса і Мента Кор, але їх зупинив владний тон Фай Родіс.

— Я одержала дозвіл на надзвичайні дії. Прошу ще раз подумати. Чекатиму дві години за часом Ян-Ях, — Фай Родіс повернулася, щоб вийти з головного фокуса.

— Стривайте! — заволав Чойо Чагас. — На які дії ви отримали добро?

— На будь-які.

— І що вирішили?

— Поки що нічого. Чекаю вашої відповіді.

Родіс погасила зворотний зв’язок ТВФ, лишивши володарів Торманса перед екраном їхньої секретної мережі. Вони не здогадалися відразу вимкнутись, і земляни могли кілька хвилин спостерігати їхню суперечку

і метушливі, перелякані жести.

— Становище небезпечне! — говорив горбоносий тормансіа-нин з круглими й опуклими очима, як згодом дізналися земляни, перший помічник Чойо Чагаса Ген Ші. — Могутність прибульців не викликає сумніву.

— Хоч би як вони брехали, зореліт володіє величезною силою і, безперечно, могутньою зброєю. Без нього ніхто не рушав би в далеку путь до невідомих планет, — бубонів Зетрино Умрог, — але зореліт, який сів на планету…

— Це зовсім інше! — сказав Чойо Чагас і щось вигукнув убік. Екран вимкнувся.

Родіс стомлено опустилася в крісло і кілька разів провела долонями по обличчі й волоссі знизу вгору, ніби вмиваючись. Гріф Ріфт мовчки подав келих КМТ, і вона взяла його, вдячно усміхнувшись.

— Вистава вийшла блискуча! — вдоволено сказала Олла Дез і прорвала греблю обуреного мовчання.

— Ганебно! Соромно! Люди Землі не повинні розігрувати брехливі сцени і вдаватися до обману! Ніколи не чекали, що глава нашої експедиції здатна на негідний вчинок! — навперебій заговорили Тівіса Хенако, Мента Кор, Ген Атал і Тор Лік. Навіть твердокам’яний Дів Сімбел осудливо дивився на Фай Родіс, у той час як Нея Холлі, Вір Норін, Соль Саїн і Евіза Танет не приховували свого захоплення нею.

Фай Родіс відставила келих, підвелась і підійшла до товаришів. Погляд її зелених, великих, навіть як для жінки ЕРЗ, очей був сумовитий і твердий.

— Думки про мій вчинок розділилися у вас майже навпіл — схоже, це свідчення його правильності… Не треба виправдання, адже я сама усвідомлюю провину. Знову перед нами, як тисячі разів раніше, постає одне й те ж питання: втручання — невтручання в процеси розвитку, чи, як говорили колись, долю окремих людей, народів, планет. Злочинні нав’язані силоміць готові рецепти, але не менш злочинне байдуже спостерігання мук мільйонів живих істот, чи то тварин, чи людей. Фанатик або одержимий власною величчю психопат без вагання і совісті втручається в усе. В індивідуальні долі, в історичні шляхи народів, знищуючи направо й наліво в ім’я своєї ідеї, яка у величезній більшості випадків виявляється породженням обмеженого розуму і хворобливої уяви параноїка. Наш світ переможного комунізму дуже давно покінчив із стражданнями від психічних помилок і невігластва влади. Зрозуміло, кожний із нас прагне зарадити тим, котрі ще страждають. Але як не посковзнутися на застосуванні давніх методів боротьби — сили обману, таємниці. Хіба не очевидно, що, застосовуючи їх, ми стаємо на один рівень з тими, від кого хочемо рятувати? А перебуваючи на тому ж рівні, яке ми маємо право судити, адже втрачаємо знання? Так і я ступила один крок по давньому шляху, і ви самі кидаєте мені звинувачення в неприпустимому вчинку.

Фай Родіс сіла до столу, за звичкою підперши підборіддя рукою і запитально оглядаючи людей, котрі мовчали. Вона не знайшла серед присутніх Чеді Даан, збагнула причину, і очі її стали ще смутніші.

— Хіба можна повністю заперечувати втручання, — спитав Гріф Ріфт, — якщо з дитячих літ— і впродовж усього соціального життя — суспільство веде людей по шляху дисципліни і самовдосконалення? Без цього не буває людини. Крок вище, до народу — удосконалення його соціального життя, а потім і сукупності народів, країни чи планети в цілому. Що ж таке ступені до соціалізму й комунізму, як не втручання знань в організацію людських відносин?

— Це так, проте коли воно створюється зсередини, а не іззовні, — заперечив Тор Лік. — А тут ми чужі, прибульці із зовсім іншого світу.

— Не чужі! Ми діти Землі, і вони теж! — вигукнула Нея Холлі.

— Майже

два тисячоліття вони йшли самі, без нас. І ми не маємо права й честі тепер розглядати тормансіан як своїх, — різко заперечила Тівіса.

— Чи може біолог і антрополог судити так поверхово? — скривилась Евіза Танет. — Дві тисячі літ без нас, а мільйони з нами і весь останній, найважчий шлях від варварства і феодалізму до ЕСВ. Усі жертви, кров, сльози й горе великого шляху з нами! Які ж вони чужі? Хіба ви забули, що людина — це кульмінація трьох мільярдів років природного відбору, сліпої гри на виживання, інферно, завісу над яким уперше підняв Дарвін. Ми пов’язані через гени історичною спадкоємністю з усім тваринним життям планети, отже, тормансіани теж. Хіба ми можемо відмовитись від свого коріння, як це з відомих нам причин вчинили предки сучасних мешканців Ян-Ях? Віддавна вони, як і ми, знали, що людина занурена в аморфний океан думки, нагромадженої інформації, який видатний учений ЕРС Вернадський назвав ноосферою. В ноосфері — всі мрії, здогади, натхненні ідеали тих, хто давно щезнув з лиця Землі, розроблені наукою способи пізнання, творча уява художників, письменників, поетів усіх народів і віків. Ми знаємо, що людина Землі в своїй психіці почерпнула величезну снагу, яка реалізувалася в побудові комуністичного суспільства: зачудування і схиляння перед красою, повагу, гордість, творчу віру в моральність, не кажучи вже про основу основ — кохання. Те, що тормансіани перервали цю спадкоємність, — ненормально. Чи немає тут порушення першого Закону Великого Кільця — свободи інформації? Якщо є, то, ви знаєте, ми повноважні на найсуворіше втручання…

— Переконливо! — сказав Соль Саїн.

— І все ж це не виправдання методів давнини, — сказав Тор Лік.

— Не виправдання, я вже сказала, — відповіла Фай Родіс. — Але уявімо собі шальку терезів. Кинемо на одну можливість допомогти всій планеті, а на другу — брехливу комедію, розіграну мною. Що переважить?

— Не варто сперечатися, — згодилась Мента Кор, — але суть справи не в співвідношенні добра й зла, горя й радості, які, ми знаємо, абсолютні лише в мірі, а не в порівнянні. Зерно небезпеки тут, як я розумію, у рівні вчинку, бо, ступивши на шлях брехні й залякування, як визначити міру і ту грань, далі якої не можна пройти, щоб не впасти?

— Мента, ви дуже точно висловили загальну думку, — сказала Чеді Даан, яка раптово з’явилась у залі. — Брехня викличе брехню у відповідь, переляк — взаємні спроби настрахати, для подолання яких потрібні нові обмани й залякування, все покотиться вниз нестримною лавиною жаху й горя.

— Я впевнена, що сутність протиріччя ви формулюєте правильно, але поки що ці останні ступені — далека абстракція, — сказала Фай Родіс.

Синє вічко погасло. Планета Ян-Ях викликала «Темне Полум’я». Засвітились екрани на кораблі і в Оселі Ради Чотирьох.

Чойо Чагас сидів неприродно штивно, схрестивши на грудях руки, і дивився землянам у вічі.

— Я дозволяю відвідання планети і запрошую до мене в гості. За добу буде підготовлене і вказане місце посадки корабля.

Фай Родіс, підвівшись, уклонилася, вклавши в цей рух ледь помітну грайливість і жіночу іронічність.

— Дякую вам від імені Землі та моїх супутників. Поспішати з посадкою немає потреби. Ми повинні пройти імунізацію, щоб не занести вам тих хвороботворних елементів, проти яких у вас нема антитіл, і створити імунітет для себе. Тепер, маючи дозвіл, ми візьмемо проби землі, води й повітря…

— Без посадки?

— Атож, для цього є апарати — у нас їх називають черкаючими ракетами. Думаю, що днів через десять ми будемо готовими до посадки. Крім того… — Фай Родіс на мить затнулась.

— Крім того? — гостро зблиснули очі Чойо Чагаса.

— Я викличу другий зореліт. Він обертатиметься на високій орбіті навколо Ян-Ях, чекаючи нас, — на випадок аварії нашого зорельота.

— Невже водії кораблів Землі такі невправні? — роздратовано сказав Чойо Чагас. Члени Ради Чотирьох обмінялися збентеженими поглядами.