Година Бика
Шрифт:
Чеді непомітно розбудила Цасор.
— Не говоріть зі мною і не підходьте! — шепнула зорелітниця. — Вони знають, хто я. Йдіть додому, я доберуся сама.
Цасор, іще приголомшена, розуміюче підморгнула.
Чеді повільно підвелася і вийшла, із задоволенням після задухи вдихаючи прохолодне повітря. Вона спинилась біля тонкої чотиригранної колони з дешевого штучного каменю, все ще продумуючи сцену загального покаяння під гіпнозом. Раптом вона відчула на собі важкий погляд, оглянулась, і опинилася віч-на-віч з атлетично збудованим «кжи» у зеленому одязі з нашитим на рукаві знаком стиснутого кулака. Невелика група людей серед «кжи» досягала віку 30 земних років. Це були так звані «спортивні взірці» —
Спортивний «взірець» дивився на неї пильно й безцеремонно, як і багато інших чоловіків, що їх тут зустрічала Чеді. Ще в садах Цоам звикла вона до манери мешканців Ян-Ях роздягати поглядом. На Землі у наготі, природному вигляді людини, ніхто не вбачав нічого особливого, нічого збудженого, принаймні сим паче сороміцького. Звичайно, кожен мусить бути чистим і не прибирати неестетичних поз, чого навчали з першого року життя. У жительки Землі погляди чоловіків Ян-Ях викликали тільки неприємне відчуття, як погляди божевільних.
«Взірець» запитав:
— Приїхала здалеку? Недавно? Мабуть, з хвостової півкулі?
— Як ви… — Чеді спохопилася, — ти вгадав?
Тормансіанин задоволено посміхнувся.
— Там, кажуть, є гарні дівки, а ти… — Він клацнув пальцями, — ходиш сама, хоч і найвродливіша, — незнайомець кивнув у бік дівчат, що спускалися сходами. — Мене звуть Шот Ка-Шек, скорочено — Шотшек.
— Мене Че Ді-Зем, або Чезем, — у тон йому відрізала Чеді.
— Дивне ім’я. А втім, ви там, у хвостовому, усі якісь не такі.
— А ти бував у нас?
— Ні, — з полегкістю почула Чеді відповідь тормансіанина.
— А ти чиясь?
— Не зрозуміла.
— Ну, ти належиш комусь чи ні? — Шотшек розсміявся, побачивши подив Чеді. — Тебе бере хто-небудь?
— Ні, ніхто! — утямила нарешті Чеді, подумки лаючи себе за тупість.
— Ходімо зі мною у Вікно Життя.
Так називались у тормансіанів великі приміщення для перегляду фільмів і артистичних виступів.
— Що ж, ходімо! — відповіла Чеді. — А якби в мене був чоловік?
— Я відкликав би його вбік, і ми погомоніли б з ним. — Шотшек зневажливо знизав плечима.
Стало ясно, що для нього такі «переговори» завжди кінчались успішно.
Шотшек заволодів рукою Чеді. Вони рушили до найближчої сірої коробки Вікна Життя.
Задуха тут нагадувала Будинок Зібрань. Сидіння стояли ще тісніше. У спекотній кімнаті сяяв світлий величезний екран. Техніка Ян-Ях дозволяла створювати правдоподібні ілюзії, які захоплювали глядачів мальовничою брехнею. Чеді, ще перебуваючи на зорельоті, переглянула багато фільмів, і цей мало чим відрізнявся від них. Хоча планета Ян-Ях давно вже перетворилася на єдину державу, дія відбувалася під час однієї з минулих воєн. Герої діяли з усією хитрістю й жорстокістю давніх часів. Вбивства й обман ішли одне за одним. Вродливі жінки винагороджували героїв у постелях або піддавали їх неймовірним приниженням. Однією з головних дійових осіб була жінка. Вона по ходу дії вбивала й катувала людей.
Шалені скачки на верхових тваринах, гонки на гримотливих механізмах, полон, втеча, знову полон і втеча. Дія розгорталася по випробуваній психологічній канві. Коли героїня опинилась у постелі, ледь прикрита ковдрою (тормансіанська заборона на деякі частини тіла), з голим, але знятим зі спини героєм, Чеді відчула, як гарячі н вологі руки Шотшека схопили її за груди й коліно. Шкодуючи, що вона не володіє загартованістю і психологічною силою Фай Родіс, Чеді зробила спробу відсторонитись. Тормансіанин тримав міцно. Не бажаючи відповідати насиллям, Чеді різко виставила клином лікоть, вивільнилась, підвелась і рушила до виходу під роздратовані
— Чому ти мене образила? Що я зробив поганого?
Чеді подивилась спокійно, навіть сумовито, міркуючи, як вийти з цієї ситуації, не відкриваючи свого інкогніто.
— У нас так не чинять, — тихо мовила вона, — якщо в першу ж годину знайомства так обніматися, що ж робити потім?
Шотшек недобре зареготав.
— Ніби ти не здогадуєшся? Скільки тобі років?
— Вісімдесят! — перевівши двадцять земних років у Тормансіанські, збрехала Чеді.
— Тим більше! Я думав шістдесят п’ять… ходімо!
— Куди?
— До мене. У мене кімната з вікном на канал. Я куплю вина і динату, і нам буде чудово. — І Шотшек знову міцно обняв Чеді.
Вона мовчки вирвалась і поквапилась вийти з алеї на вулицю. Перехожі не збентежили переслідувача. Він наздогнав Чеді і, смикнувши за руку, примусив повернутися до себе обличчям.
— Чому ти пішла зі мною? — сердито запитав він.
— Я не сподівалася, що так вийде, пробачте!
— До чого тут «пробачте»? Ходімо, буде добре. Чи я не сподобався? Ходімо, не пошкодуєш!
Чеді ступила крок у бік, і тоді Шотшек ударив її в обличчя долонею. Удар не був особливо болючим і не оглушив. На тренуваннях бували й сильніші. Але вперше земну дівчину ЕРЗ вдарили із спеціальним наміром принизити, образити. Швидше здивована, аніж обурена, Чеді озирнулась на численних людей, що поспішали мимо. Байдуже чи зі страхом дивилися вони, як дужий чоловік б’є дівчину. Ніхто не втрутився, навіть коли Чеді. одержала ще один удар, уже сильніший.
«Годі!» — вирішила зорелітниця і зникла. Психологічна гра у зникнення відома кожній дитині Землі, і полягає тому, щоб відволікати увагу суперника, зосередити його на чомусь сторонньому, тихенько зайти йому за спину й не виходити із сектора невидимості. Це можна зробити лише на відкритому місці, завбачаючи всі повороти противника.
Шотшек озирався дико й здивовано, поки Чеді не з’явилась у полі його зору.
— Ага, ось де ти! Не втечеш! — загорлав тормансіанин, підносячи кулак.
Чеді блискавично присіла й завдала паралізуючі удари у два нервових вузли. Шотшек звалився їй під ноги. Він звивався, силкуючись підвестися на неслухняних ногах, і дивився на Чеді з невимовним подивом. Та підтягла його до стіни, щоб він міг обіпертися об неї спиною, поки не оговтається. Компанія юнаків і дівчат зупинилась біля них. Безцеремонно показуючи пальцями на зганьбленого Шотшека, вони хихотіли, кидаючи колючі слівця. Чеді вперше зустрілася з манерою людей Ян-Ях грубо висміювати все незрозуміле, насміхатися над бідою своїх же співгромадян. Чеді стало соромно. Вона швидко рушила вниз вулицею. У вухах усе ще звучав зухвалий сміх, а в очах усе ще стояли повні здивування очі Шотшека. Дивне, нове почуття заволоділо нею. Схоже на смуток, воно стиснуло їй серце. Але смуток приносив з собою відчуття відчуженості, а зараз Чеді ніби заплуталась у тенетах невизначеної провини. Вона не розуміла, що до неї прийшла жалість — давнє почуття, зараз майже не знайоме людству Землі. Співчуття, милосердя, бажання допомогти володіли людиною Ери Рук, які Зустрілися. Але жалість, що народжується від безсилля відвести лихо, виявилась для Чеді Даан чимось новим і примусила її з тривогою осмислювати свою поведінку. Невдо-волена собою, вона намагалася знайти помилку, не підозрюючи, що її друзі — Евіза й Вір — так само болісно спотикалися на перших кроках життя в столиці.