Голодні ігри

Коллінз Сюзанна

Піта їв мовчки, навіть вишкріб дно казанка, щоб продемонструвати свій ентузіазм. Потім почав лепе­тати щось про те, який суп смачний. Гарячка брала верх над його свідомістю. Зараз він був схожий на п’яного як чіп Геймітча. Я дала Піті ще кілька жа­рознижувальних пігулок, перш ніж він остаточно відключився.

Дорогою до струмка я тільки й думала про те, що він помирає. Він протримається ще день або два, а тоді інфекція дістанеться серця, або мозку, або легень — і він помре. І я залишуся сама. Знову. В очікуванні на супер­ників.

Чорні думки так опанували мною, що я мало не ви­пустила з уваги срібний парашут, який приземлився просто біля мене. Я миттю вихопила його з води, ро­зірвала срібну тканину, під якою була маленька пля­шечка. Геймітчу вдалося!

Він дістав ліки — навіть не уявляю як, може, переконав романтичних дурників продати свої коштовності, — і тепер я зможу вряту­вати Піту! Хоча... пляшечка зовсім маленька. Мабуть, ліки дуже сильні? Раптом у мене закралася підозра. Я розкоркувала пляшечку й понюхала. Від солодка­вого запаху моя веселість остаточно розвіялася. Щоб переконатися в своїх здогадках, я крапнула ліків собі на язик. У мене не залишилося жодного сумніву — це снодійний сироп. В Окрузі 12 це — найпоширеніші ліки. Дешеві, але викликають звикання. Майже кожен приймав сироп бодай раз у житті. У нас удома він також є. Мама завжди дає його буйним пацієнтам, щоб при­спати їх під час накладання швів на серйозні рани, чи просто заспокоїти або допомогти людям пережити муки. Пляшечка такого сиропу може приспати Піту на цілий день, але що з того? Я так розізлилася, що мало не жбурнула подарунок Геймітча у воду, коли раптом мене осяяло. Цілий день? Це навіть більше, ніж мені потрібно.

Я розтолочила жменьку ягід, щоб приховати над­мірно солодкий присмак, ще й додала кілька листочків м’яти. А тоді подалася назад до печери.

— Я принесла тобі гостинця. Недалеко звідси зна­йшла кущ ягід.

Піта не вагаючись розтулив рота. Ковтнув, а тоді трохи скривився.

— Вони дуже солодкі.

— Так, це цукрові ягоди. Мама робить із них джем. Невже ти ніколи не куштував їх раніше? — мовила я, за­пхнувши повну ложку йому до рота.

— Ні, — відповів Піта спантеличено. — Але смак якийсь знайомий. Цукрові ягоди?

— Їх не так просто роздобути. На ринку їх не про­дають. Ці ягоди ростуть у лісі, — сказала я.

— Вони такі солодкі, немов сироп, — мовив він, про­ковтнувши останню ложку. — Сироп.

Раптом він усе втямив, його очі округлилися. Я за­тиснула йому рот і ніс долонею, змушуючи ковтнути останню ложку снодійного. Він спробував виблювати з’їдене, але було вже запізно, він відключився. Коли Піта востаннє подивився на мене, в його погляді читався осуд. Я зробила неприпустиме.

Я присіла навпочіпки й довго дивилася на нього, мене сповнило змішане почуття суму й задоволення. По його підборіддю стекла цівка ягідного соку, і я її витерла.

— Це хто не вміє брехати? — мовила я, хоча Піта уже не чув мене.

Та яке це мало значення. Головне, що решта Панему чули.

РОЗДІЛ 3

Наступні кілька годин я збирала каміння й намагалася замаскувати вхід у печеру. Це був повільний і важкий процес, але добре попотівши й посовавши брили, я за­лишилася задоволена своєю роботою. Тепер печера стала схожою на одну з кучугур, яких так багато навколо. Я за­лишила невеличкий отвір, через який можна було протис­нутися всередину, але який не впадав ув око ззовні. І це добре, бо мені треба ж десь переночувати. Та й зрештою, якщо я не повернуся з бенкету, Піта буде в схованці, а не в пастці. Хоча без ліків він навряд чи протягне довго. Якщо я помру на бенкеті, то, вочевидь, Округ 12 цього року не матиме переможця.

Я почистила дрібну кістляву рибу, яка водилася в струмку, наповнила всі місткості водою, крапнувши туди йоду, приготувала зброю. У мене залишилося всього дев’ять стріл. Я замислилася над тим, чи варто залишити Піті ніж, щоб він хоч якось міг захиститися, поки мене не буде поруч, але вирішила, що в цьому немає потреби. Гора каміння була куди кращим захистом. А от мені ніж може знадобитися. Хто знає, що мене там чекатиме?

У дечому я була на сто відсотків переконана. При­наймні Катон, Клівія і Трач з’являться біля Рогу достатку, коли почнеться бенкет. Я не була впевнена щодо Лисячої Морди —

нариватися на небезпеку не в її стилі. Вона менша за мене, і до того ж неозброєна, хіба що днями їй вдалося роздобути якусь зброю. Але троє інших... треба бути насторожі. Моя перевага — відстань, я здатна вбивати на віддалі, але я знаю, що мені доведеться добре попріти, щоб дістати мішечок із номером «12», про який згадував Клавдій Темплсміт.

Я подивилася на небо, сподіваючись, що на світанку в мене буде на одного суперника менше, але день ви­дався спокійним, і ніхто не помер. Завтра в небі точно з’явиться чиясь світлина. Бенкети завжди закінчуються смертями.

Я залізла в печеру, приготувала окуляри нічного ба­чення та скрутилася калачиком біля Піти. На щастя, сьо­годні вдень я добре поспала. Тому зараз мені не можна засинати. Не те щоб я боялася, що хтось нападе на нас уночі, просто не хотіла проспати світанок.

Ніч була неймовірно холодною. Так ніби продюсери спрямували на арену потік крижаного повітря. Гадаю, вони так і вчинили. Я лежала поруч із Пітою в спаль­ному мішку й хотіла всотати увесь його жар. Було дивно відчувати таку фізичну близькість до людини, яка на­справді зараз так далеко. З тим самим успіхом Піта міг би бути в Капітолії, чи в Окрузі 12, чи ген на місяці, для мене він недосяжний. Ще ніколи в цих Іграх я не почува­лася такою самотньою.

«Просто змирися з тим, що нічка буде не з най­кращих», — підбадьорила я себе. Проте не могла не думати про маму та Прим, про те, чи спатимуть вони сьогодні. Заради такої важливої події, як бенкет на арені, заняття в школі, мабуть, скасують. Моя сім’я може по­дивитися Ігри по своєму старенькому пошарпаному телевізору або приєднатися до натовпу, який збереться на центральній площі й переглядатиме трансляцію на великих екранах із якісним зображенням. Залишившись удома, вони уникнуть занадто цікавих очей, але на площі отримають підтримку. Люди не пожалкують для них доброго слова, а може, й поділяться їжею. Цікаво, чи пекар відшукав їх, особливо тепер, коли ми з Пітою — одна команда, і чи дотримав свого слова підгодовувати Прим.

Мабуть, увесь Округ 12 у піднесеному настрої. Адже вкрай рідко бодай один наш трибут тримався так довго! Безперечно, люди радіють за нас із Пітою, особливо тепер, коли ми разом. Коли я заплющувала очі, то легко уявляла, як вони, скупчившись біля екранів, кричать і підбадьорюють нас. Я бачила, як усі вони — Сальна Сей, Мадж і навіть миротворці, які купували в мене дичину, — радіють за нас.

І Гейл. Я добре його знаю. Він не кричить і не підба­дьорює. Але він уважно стежить за подіями на арені, не пропускає жодної бійки чи несподіваного повороту, а ще він хоче, щоб я повернулася додому. Цікаво, чи бажає він того самого Піті? Ми з Гейлом не пара, але чи стали б ми парою, якби я схотіла? Він пропонував утекти разом. Може, просто усвідомлював, що триматися купи — єдиний шанс вижити за межами округу? А може, тут було щось більше?

Цікаво, як він ставиться до наших із Пітою поцілунків?

Через щілину в камінні я спостерігала за місяцем. Коли, на мою думку, настала третя година ночі, я почала останні приготування. Подбала про те, щоб у Піти була вода, і залишила поруч аптечку. Якщо я не повернуся, це йому так і так не допоможе, хіба що трохи подов­жить життя. Поміркувавши якусь мить, я зняла з нього куртку й одягнула поверх своєї. Йому вона не потрібна. Принаймні зараз, коли він у спальному мішку і в нього гарячка, а тим паче вдень, коли він у ній просто спа­риться. Не спливло й кількох хвилин, а мої долоні задерев’яніли від холоду, тому я взяла запасні шкарпетки Рути, вирізала в них дірки для пальців і вдягнула на руки. Стало трохи тепліше. Я наповнила її маленький рюкзачок їжею, кинула туди флягу води, бинт, заткнула за пояс ніж і взяла лук та стріли. Я уже збиралася йти, коли згадала, що ми з Пітою досі закохані і треба цей міф під­тримувати. Тож я нахилилася до Піти й довго його цілу­вала. Я уявила, як дехто у Капітолії пустив сльозу, і вдала, що також змахую сльозинку з ока. А тоді ковзнула крізь отвір у холодну ніч.