Голова Дракона

Тендюк Леонід Михайлович

Небо! Над головою в зорянім ластовинні зблиснула висока небесна баня.

Це був океанарій, де ми вперше побачили людинориб і в який я впав, зірвавшись із кручі.

Усе повторюється, подумав я, стає на своє місце. От і ми знову тут, звідки починались наші поневіряння.

Потік, що вирував і пінився, досягнувши поверхні океанарію, якось непомітно розтанув.

Вода була непорушна. Її огортало імлистим серпанком. Довкруг панувала тиша.

Химерним видивом з'явилися в цій досвітній імлі силуети дельфінів із нами, загадковими вершниками на спині. Дельфіни

так і пливли ланцюжком за кілька метрів один від одного. Пливли, тепер уже всі три, не занурюючись. І я знову позад себе побачив макаку, яка, мабуть, наковталася води і тому притихла. Альфред лежав мовчки, притиснувшись до дельфінячої спини.

Ще один водоспад — тепер на протилежному боці океанарію, — ще один безкінечно довгий прохід по затопленій водою печері — і ось океан, вир течій. Берег…

СКАЗАННЯ ПРО БАМБІ

Про розум дельфінів, їхню готовність приходити на поміч тим, хто потрапив у біду, так багато бувальщин і небилиць, що можна подумати, ніби дельфіни розумніші за нас, двоногих істот.

Що ж, люди дружать із мешканцями моря давно. На старовинних вазах і монетах стрічається зображення хлопчика верхи на дельфіні. Історик Геродот переповів легенду, за якою буцімто міфічного співця Аріона теж врятував дельфін.

А було це так. Потрапивши до рук піратів, Аріон, якого збиралися стратити, попросив у розбійників, щоб йому дозволили востаннє заграти на лірі. Пальці співця торкнулися струн, полилась чарівна мелодія.

З хвилини на хвилину співця мали поглинути хвилі. І тоді сталося диво: принаджений і заворожений звуками ліри, до Аріона підплив дельфін і виніс його на берег.

Це — відгомін давнини. Але й сьогодні йде поголос про те, що дельфіни рятують людей, хоч люди їм не завжди відповідають взаємністю.

Кажуть, Наполеон з допомогою цих кмітливих мешканців моря збирався, посадивши на них воїнів, долати багатокілометровий Ла-Манш і таким чином завоювати Англію. Та що там Наполеон, коли нелюди наших днів ладні злій волі підкорити все живе на землі! Дельфінів, мавп, мишей, ба навіть мух використовують вони для своїх варварських задумів.

У Сполучених Штатах Америки, наприклад, дельфінів «вивчають» організації, які нічого спільного не мають із наукою: лабораторія військово-морського флоту, Національне управління з аеронавтики, військово-повітряні сили.

— Мені згадалося, — розповідав нам недавно Кім Михайлович, — яка полеміка розгорілася в пресі між двома американськими вченими — нейрофізіологом Джоном Ліллі й спеціалістом із морських тварин Форрестом Вудом. Перший твердив, що на військово-морській біологічній станції в Пойнт-Мугу над дельфінами проводять експерименти, готуючи їх для війни. Морських тварин, писав Ліллі, можна навчити розшукувати міни, торпеди, викривати місцезнаходження підводних човнів, посилати на виконання інших бойових завдань — власне, те, що й робили потім американські нападники у В'єтнамі.

«Брехня, вигадки! — заперечував йому Форрест Вуд. — Так, у Пойнт-Мугу, — зізнавався він, — є ракетний полігон.

На кошти військового відомства там збудовані плавучі вольєри й басейн, у яких дечого навчають дельфінів, як, до речі, і в лабораторіях Військово-морського підводного центру в Сан-Дієго, Лонг-Бич, на Алясці і Гавайських островах.

Дельфіни — здібні тварини, — зазначав учений. — Досліди з ними проводити цікаво, хоч, правда, в оточенні військових баз це не завжди бував легко й зручно».

Одного разу перед конструкторами торпед постало питання: як підвищити гідродинамічний коефіцієнт корисної дії руху у воді, збільшуючи при тій же потужності двигуна швидкість торпеди і водночас зменшуючи шум, який вона утворює. Що правда, то правда, в помічники тоді було взято дельфінів. Усе це так. Але що дельфінів навчають ремесла вбивства — не відповідає дійсності!

Може, тому вченому не все відомо про роботи, які проводяться в його країні із дельфінами. Мабуть, не знав він, якщо так твердив, і про океанарій на Голові Дракона.

…Мот кан хоа тран — так Чанг зве свого білобокого дельфіна. В'єтнамською мовою це означає: біла пелюстка. Бо й справді, коли альбінос афаліна ширяє поміж хвиль, він нагадує вітром гнану пелюстку.

Усе виникає з хаосу й небуття. Крихітка живої речовини більшає. І ось одного погожого дня, коли небесне око метає з високості сліпуче проміння, а вода навдивовиж стає теплою, — в неї легше сніжинки раптом падає огорнуте вологим сповитком якесь загадкове створіння. Видовжене, з плавцями-ластами замість рук, двокрилим хвостом, там, де мають бути ноги, воно нетерпляче розплющує очі і, відкопиливши кирпатий носик та великодушно посміхнувшись, пливе в океан.

Тіло ковзке, пружне й вигинисте, як вербова лозина. Шкіра на дотик — ніжна, мовби гума, а рухи новоявленого прибульця бездоганні й грайливі. І мати точно вгадує: первісток її буде справжній пустун.

Так з'явилося на світ дельфіненя.

Люди тягнуться одне до одного, гуртуються між собою — їм легше разом. І серед мешканців моря ви не стрінете самітників. А якщо й трапляються, то або великі диваки, або ж не сповна розуму.

Стадо, в якому народилося дельфіненя, — велике. Коли пливуть усі, здається — закипає вода.

Поділившись на скріплені кровними узами групи — брати і сестри, батьки й діти, — дельфіни, не залишаючи теплих вод, гасають по океану, вподовж далеких берегів.

Ні на крок не відстає од матері новонароджене маля. Вона його годує, навчає жити й виживати в океані.

Так здавна ведеться серед дельфінів — малеча лишається з батьками, інколи на довгі й довгі місяці. А ось пустотливе дельфіненя (назвемо його Бамбі) вродилося іншим.

Зовсім іще нетяма, з молоком на губах, воно спішило подорослішати. Згораючи від цікавості — що там, за пеленою димчатої води? — Бамбі навтік пускалося від матері — так, як тікає неслух-хлопчисько з батьківської хати. Або ж, не дочекавшись, поки мати відірве у спійманої риби голову, аби нею, бува, не вдавилося її беззубе дитя, — дельфіненя саме ловило золоту макрель і потай ковтало здобич цілою.