Голова професора Доуеля
Шрифт:
Голос Бріке був глухий і хрипкий, надміру пущений струмінь повітря свистів, звук був майже позбавлений модуляцій, і все ж виступ голови справив надзвичайне враження. Такий шквал аплодисментів не завжди доводилося чути і всесвітньо знаменитим акторам. Але Бріке, яка колись упивалася успіхом, виступаючи у маленьких кабаре, цього разу лише стомлено опустила повіки.
Хвилювання Лоран дедалі зростало. Її почав бити нервовий дрож, і вона міцно зціпила зуби, щоб вони не цокотіли. «От зараз» — кілька разів говорила вона собі, але щоразу їй бракувало рішучості. Атмосфера гнітила її. Після кожного
Почалися промови.
На кафедру зійшов сивенький дідусь, один із найвидатніших учених.
Кволим, хрипкуватим голосом він говорив про геніальне відкриття професора Керна, про всемогутність науки, про перемогу над смертю, про щастя спілкуватися з тими, хто дарує світові найбільші наукові досягнення.
І в той час, коли Лоран найменше на це сподівалася, якийсь вихор довго стримуваного гніву та ненависті підхопив її і поніс. Вона вже не володіла собою.
Лоран кинулася на кафедру, ледве не збивши з ніг приголомшеного дідуся, майже скинула його, зайняла його місце і зі смертельно блідим обличчям і палаючими, немов у лихоманці, очима фурії, яка переслідує вбивцю, нерівним голосом почала свою палку, сумбурну промову.
Увесь зал стрепенувся, коли вона з’явилась.
Першої миті професор Керн знітився і зробив мимовільний порух у бік Лоран, так ніби хотів затримати її. Потім він швидко повернувся до Джона і прошепотів йому на вухо кілька слів. Джон вислизнув у двері.
В загальному сум’ятті ніхто на це не звернув уваги.
— Не вірте йому! — кричала Лоран, показуючи на Керна. — Він злодій і вбивця! Він украв праці професора Доуеля! Він убив Доуеля! Він і зараз працює з його головою. Він мучить і тортурами примушує продовжувати наукові досліди, а потім видає їх за власні відкриття… Мені сам Доуель казав, що Керн отруїв його…
У публіці сум’яття переростало в паніку. Багато людей попідхоплювалися з місць. Деякі кореспонденти навіть погубили олівці й застигли у приголомшених позах. Тільки кінооператор старанно крутив ручку апарата, радіючи з несподіваного трюку, який забезпечував стрічці успіх сенсації.
Професор Керн цілком опанував себе. Він стояв спокійно, з посмішкою співчуття на обличчі. Дочекавшись, коли новий спазм стиснув горло Лоран, він скористався паузою, повернувся до контролерів, які стояли біля дверей, і владно наказав їм:
— Виведіть її! Хіба ви не бачите, що в неї припадок безумства?
Контролери кинулися до Лоран. Але перш ніж вони встигли добутися до неї крізь натовп, Ларе, Шауб та Доуель підбігли до дівчини й вивели її в коридор. Керн провів усю групу підозрілим поглядом.
У коридорі Лоран намагалася затримати поліція, але молодим людям пощастило вивести її на вулицю і посадити в автомобіль. Вони поїхали.
Коли схвильована публіка трохи вгамувалась, професор Керн зійшов на кафедру і вибачився перед зборами за «сумний інцидент».
— Лоран —
Ця промова була вислухана в моторошній тиші залу.
Почулися слабенькі оплески, але вони були заглушені шиканням. Ніби подих смерті повіяв над залом. І сотні очей тепер уже дивилися на голову Бріке з жахом і жалістю, як на мерця, що встав з могили… Настрій присутніх було зіпсовано безнадійно. Багато хто пішов, не досидівши до кінця. Нашвидку прочитали заздалегідь написані промови, привітальні телеграми, акти про обрання професора Керна почесним членом і доктором різних інститутів та академій наук, і збори було закрито.
За спиною професора Керна з’явився негр і, непомітно кивнувши йому, почав готувати до перевезення назад голову Бріке, відразу змарнілу, стомлену й перелякану.
Залишившись на самоті в закритому автомобілі, професор Керн дав волю своїй люті. Він стискав кулаки, скреготів зубами і так лаявся, що шофер кілька разів стишував хід машини і запитував у слухавку:
— Алло?
ОСТАННЄ ПОБАЧЕННЯ
Уранці другого дня після злощасного виступу Керна перед науковим товариством Артур Доуель прийшов до начальника поліції, назвався і заявив, що він просить вчинити обшук у квартирі Керна.
— Обшук у квартирі професора Керна вже здійснено минулої ночі, — сухо відповів начальник поліції. — Жодних результатів цей обшук Не дав. Заява мадемуазель Лоран, як того й слід було чекати, виявилася витвором її збудженої уяви. Хіба ви не читали про це в ранкових газетах?
— Чому ви так легко повірили, що заява мадемуазель Лоран є витвором її збудженої уяви?
— Тому що, поміркуйте самі, — відповів начальник поліції, — це неймовірна річ, і, зрештою, обшук підтвердив…
— Ви допитували голову мадемуазель Бріке?
— Ні, ми не допитували жодних голів, — відповів начальник поліції.
— Дарма! Вона також могла б підтвердити, що бачила голову мого батька. Вона особисто розповідала мені про це. Я наполягаю на повторному обшуку.
— Не маю до того ніяких підстав, — різко відповів начальник поліції.
«Невже він підкуплений Керном?» — подумав Артур.
— До того ж, — провадив далі начальник поліції, — повторний обшук може викликати невдоволення громадськості. Люди і так уже обурені виступом цієї божевільної Лоран. Ім’я професора Керна у всіх на устах. Він одержує сотні листів і телеграм з висловленням співчуття йому й обурення вчинком Лоран.
— І все-таки я наполягаю на тому, що Керн вчинив кілька злочинів.
— Не можна безпідставно кидатися такими звинуваченнями, — повчально сказав начальник поліції.
— То дайте ж мені можливість підтвердити їх, — заперечив Доуель.
— Таку можливість вам уже було надано. Представники влади вчинили обшук.
— Коли ви категорично відмовляєтесь, я змушений буду звернутися до прокурора, — рішуче сказав Артур і підвівся.
— Нічим не можу вам зарадити, — відповів начальник поліції, теж підводячись.