Гордість і упередженість
Шрифт:
Для кожної жінки в родині Беннетів перспектива балу в Недерфілді була надзвичайно приємною. Місіс Беннет хотілося вірити, що цей бал влаштовується на честь її найстаршої дочки; особливо її тішило те, що запрошення отримала від містера Бінглі персонально, а не через суто формальну картку. Джейн уявляла собі, як щасливо проведе вона вечір у товаристві двох своїх подруг, оточена увагою їхнього брата. Елізабет із задоволенням думала про те, як багато вона танцюватиме з містером Вікхемом, і про те, що розповідь останнього підтвердиться і виглядом, і поведінкою містера Дарсі. Радість, яку передчували Кетрін та Лідія, менше залежала від конкретної події чи конкретної особи, бо хоча обидві вони, як і Елізабет, мріяли протанцювати половину вечора з містером Вікхемом, останній аж ніяк не був для них єдиним привабливим партнером,
— Вранція маю цілком достатньо часу, щоб займатися тим, чим хочу, — сказала вона. — Тож, гадаю, мені не зашкодить, якщо час від часу я братиму участь у вечірніхрозвагах. У всіх нас є певні суспільні обов'язки; і я вважаю себе однією з тих, хто дивиться на відпочинкові та розважальні перерви як на такі, що є бажаними для всіх і кожного.
В очікуванні балу настрій Елізабет поліпшився настільки, що їй — хоча вона і не звикла звертатися до містера Коллінза без особливої на те потреби — весь час кортіло запитати його, чи не збирається той, бува, прийняти запрошення містера Бінглі, а якщо збирається, то чи не вважає він за доречне приєднатися до вечірніх розваг. На свій подив, вона дізналася, що містер Коллінз ніяких докорів сумління з цього приводу не відчуває й зовсім не боїться отримати догану ані від архієпископа, ані від леді Кетрін де Бург за те, що насмілиться піти на танці.
— Запевняю вас, — мовив він, — я зовсім не вважаю, що бал, який влаштовує знатна молода людина для поважних людей, має якесь гріховне спрямування; і я настільки далекий від думки заборонити танці самому собі, що сподіваюся протягом вечора удостоїтися честі потанцювати з усіма моїми прекрасними кузинами, наразі ж скористаюся можливістю і попрохаю вас, міс Елізабет, зробити милість і подарувати мені перші два танці. Сподіваюся, міс Джейн зрозуміє, що таку перевагу я роблю в інтересах справи, а не від неповаги до моєї найстаршої кузини.
Елізабет второпала, що сама себе заманила у пастку. Вона вже не мала сумнівів, що саме на ці перші два танці її запросить містер Вікхем — а тут містер Коллінз звідкілясь узявся! Ніколи раніше її гарний настрій не призводив до таких поганих наслідків. Однак зарадити було нічим. З огляду на непереборну силу обставин приємні емоції свої та Вікхемові довелося трохи відстрочити, а запрошення містера Коллінза прийняти з якомога більшою чемністю. Елізабет зовсім не була у захваті від його елегантного натяку на те, що він запрошує її до танцю не просто так, бо її осінило, що саме її містер Коллінз вибрав із її сестер як таку, що буде гідною стати хазяйкою пасторського будинку в Гансфорді, котрій — у разі відсутності більш поважних гостей — доведеться складати компанію для партії в кадриль. Ця здогадка невдовзі переросла у переконання, бо Елізабет звернула увагу на його посилену чемність у поводженні з нею і на його часті спроби зробити комплімент її кмітливості та жвавості, хоча її подібні вияви симпатії скоріше не радували, а бентежили і дивували. А тут іще й матінка її не стала баритись і натякнула, що дуже зраділа б, коли б вони з містером Коллінзом побрались. Однак Елізабет зробила вигляд, що натяку не зрозуміла, добре знаючи, що наслідком будь-якої відповіді буде серйозна сварка. Містер Коллінз міг і не зробити пропозиції, а поки він набирався духу, суперечка щодо нього була б марною тратою часу.
Якби не розмови про недерфілдський бал та не приготування до нього, то молодшим сестрам Беннет довелося б сутужно, бо весь час — починаючи від дня отримання запрошення до того дня, коли мав відбутися бал, — ішли такі часті дощі, що дівчата жодного разу не змогли вибратися до Меритона. Ні тобі тітоньки, ні офіцерів, ні новин — робити було абсолютно нічого; прикраси для черевичків, у яких вони збиралися танцювати у Недерфілді, — й ті принесли на замовлення.
Навіть Елізабет трохи дратувалася через погоду, бо та призупинила розвиток її знайомства з містером Вікхемом. А Кітті та Лідія взагалі змогли перетерпіти п'ятницю, суботу, неділю й понеділок тільки тому, що у вівторокмали відбутися танці.
Розділ XVIII
Жодного разу в Елізабет не виникало сумнівів щодо приїзду
— Гадаю, що ніяка справа не змусила б мого друга їхати до міста саме в такий момент, якби не його небажання зустрітися тут із певним джентльменом.
Саме цю фразу Лідія вже не почула, зате її почула Елізабет, і оскільки почуте переконало її, що Дарсі таки дійсно винуватий у відсутності містера Вікхема (хоча її перше припущення й не справдилося), то пережите нею несподіване розчарування настільки посилило антипатію до першого джентльмена, що її витримки ледь вистачило на ввічливе ставлення до його чемних розпитувань, з якими він до неї наблизився. Її уважність, поблажливість та терплячість щодо Дарсі були образою щодо Вікхема. Елізабет була рішуче налаштована проти будь-якої розмови з Дарсі й тому відвернулася, бо була в настрої такому поганому, що не змогла повністю його подолати навіть під час розмови з містером Бінглі, чия сліпа нерозбірливість почала дратувати її.
Та Елізабет не була створена для поганого настрою, і, хоча її власні сподівання на цей вечір були змарновані, це все одно не могло довго її пригнічувати. Тож виливши душу Шарлотті Лукас, яку вона не бачила тиждень, Елізабет незабаром змогла цілком невимушено переключитися на свого дивакуватого кузена і приділити йому свою увагу. Однак після перших двох танців поганий настрій повернувся до неї знову, бо це були не танці, а якісь тортури. Містер Коллінз, серйозний і незграбний, постійно вибачався замість того, щоб залицятися, часто рухався не туди, куди треба, цього не усвідомлюючи, викликаючи в неї всі ті почуття сорому і незадоволення, які тільки здатен викликати неприємний і невмілий кавалер. У момент, коли він нарешті її відпустив, вона відчула неймовірну радість і полегшення.
Потім Елізабет танцювала з одним із офіцерів і поліпшила свій настрій розмовою про Вікхема, з якої довідалася, що той був загальним улюбленцем. Після цього вона повернулася до Шарлотти Лукас, і якраз була зайнята розмовою з нею, коли до неї раптово звернувся містер Дарсі. Застукана зненацька його пропозицією потанцювати з ним, коли танці почнуться знову, Елізабет незчулася, як відповіла згодою. Він негайно пішов, їй же не залишилося нічого, крім докорів на власну адресу через брак здорового глузду та рішучості. Шарлотта намагалася заспокоїти її:
— Не переймайся! Ось побачиш — він дуже приємний.
— Боже борони! Саме цього я більше за все і боюсь! Уяви собі: визнати приємним того, кого тобі хочеться ненавидіти! Не треба бажати мені такої халепи.
Одначе коли танці відновились і Дарсі, наблизившись до Елізабет, запросив її, Шарлотта не втрималась і пошепки порадила їй не бути дурепою та не дозволяти своїй симпатії до Вікхема псувати стосунки з людиною, у сто разів за нього поважнішою. Елізабет нічого не відповіла і зайняла своє місце серед танцюючих, украй здивована тією легкістю, з якою вона повірила, що танцювати з містером Дарсі — то є велика честь; оточуючі мали при цьому не менш здивований вигляд. Якийсь час вони рухалися мовчки; Елізабет почало здаватися, що їхня мовчанка так і триватиме впродовж обох танців, тому вона вирішила не порушувати її. Але незабаром їй подумалося, що коли вона змусить свого партнера заговорити, то це стане для нього більшим покаранням, і тому зробила якесь побіжне зауваження стосовно танців. Він відповів і знову замовк. Після кількахвилинної паузи Елізабет звернулася до нього вдруге: