Гордість і упередженість
Шрифт:
В отакому збуреному стані душі, з думками, що хаотично вертілись у неї в голові, Елізабет спробувала пройтись і розвіятись, але марно — через півхвилини вона знову розгорнула листа і, зібравши докупи всю свою витримку, знову почала — з гнітючим відчуттям — перечитувати все, що стосувалося Вікхема; при цьому вона володіла собою настільки добре, що їй вдавалося вникнути в сенс кожного речення. Розповідь про стосунки містера Вікхема з пемберлійською родиною точно збігалася з тим, що розповідав він сам, а слова про щедрість покійного містера Дарсі — хоча раніше вона й не знала про її істинні масштаби — дуже нагадували його власні слова. Спочатку дві версії подій підтверджували одна одну, але коли Елізабет дійшла до того місця, де йшлося про заповіт, то відмінність стала вражаючою. Вона дуже добре пам'ятала, що самерозповів їй Вікхем про парафію, тому, коли їй точно пригадалися його конкретні слова, неможливо було не прийти до висновку, що хтось із цих двох джентльменів є особою дуже нещирою. Спочатку їй здалося, що це, звичайно ж, містер Дарсі, і вона подумки
Звинувачення у марнотратстві та розпусті, котре він не побоявся висунути проти містера Вікхема, вразили її надзвичайно; тим більше, що вона не могла навести доказів їх неправдивості. Ніколи раніше не чула вона про містера Вікхема, доки той не вступив до Н-ського міліційного полку, зробивши це за порадою молодика, що його він колись трохи знав раніше, а потім випадково зустрів у Лондоні. Про його колишнє життя ніхто у Гертфордширі не знав нічого, крім того, що він сам про себе розповів. Що ж до його справжнього характеру, то навіть якби відомості про це існували, все одно в Елізабет не виникло б бажання ними поцікавитися. Вираз його обличчя, голос та манери відразу ж утвердили його як володаря всіх можливих чеснот. Вона намагалася пригадати хоч якийсь приклад добропорядності, хоч якусь очевидну ознаку цілісності характеру чи великодушності, котра могла б захистити його від звинувачень містера Дарсі чи хоча б, при загальній перевазі доброчесності, компенсувати те, що вона всіляко намагалася видати за випадкові гріхи, а містер Дарсі вважав глибоко вкоріненими лінощами та пороком. Але жоден такий спогад не спав їй на думку. Містер Вікхем наче стояв у неї перед очима — у всій принадності свого зовнішнього вигляду й манер, та вона не змогла пригадати жодної суттєвої чесноти, крім схвального ставлення всіх сусідів та поваги товаришів по службі, котру він здобув своєю товариськістю. Досить довго поміркувавши над цим моментом, Елізабет потім знову взялася за читання. Але — який жаль! — подальша розповідь про зазіхання містера Вікхема на міс Дарсі знайшла певне підтвердження в її розмові з полковником Фітцвільямом, котра відбулася не пізніше як уранці минулого дня. Нарешті правду про всі подробиці розповіді їй довелося шукати безпосередньо в полковника Фітцвільяма, від якого вона нещодавно отримала відомості про його тісну опіку своєї кузини в усіх її справах і чий характер ставити під сумнів не було ніяких підстав. У якийсь момент Елізабет навіть вирішила-таки звернутися до нього, але цю ідею спочатку довелося визнати недоречною, а потім узагалі відкинути через переконання, що містер Дарсі не ризикував би, висуваючи таку пропозицію, якби заздалегідь не заручився підтримкою свого кузена.
Вона чудово пам'ятала все, про що йшлось у її розмові з Вікхемом під час їхньої першої вечірньої зустрічі в містера Філіпса. Багато його фраз іще жили в її пам'яті. Тільки тепер була Елізабет вражена недоречністю його поведінки та розмов з людиною абсолютно незнайомою і здивувалася, чому вона не замислилася над цим раніше. Тільки тепер вона побачила всю безтактність його самовихвалянь і розбіжність між заявами та поведінкою. Вона пригадала, як Вікхем хвалився, що не боїться зустрічі з містером Дарсі, що він стоятиме на своєму, а Дарсі нехай забирається геть, однак наступного ж тижня визнав за краще не з'являтися на балу в Недерфілді. Елізабет пригадала також, що, доки недерфілдське товариство не поїхало до Лондона, він нікому, окрім неї, про свою історію не розповідав, але після того, як компанія від'їхала, цю історію почали обговорювати повсюдно. І тоді вже ніщо не могло стримати Вікхема, ніякі міркування пристойності не заважали йому гудити поганий характер містера Дарсі — і це незважаючи на його запевняння в її присутності, що повага до покійного містера Дарсі завжди утримуватиме його від нападок на його сина.
Тепер усе пов'язане з Вікхемом постало в зовсім іншому світлі! Тепер стало ясно, що його залицяння до міс Кінг були спричинені всього лише огидними меркантильними міркуваннями, а її не таке вже й велике придане свідчило не про помірність його запитів, а про його палке бажання вхопити хоч що-небудь. Тепер було видно, що його поведінка стосовно до неї не могла мати під собою якогось серйозного мотиву: він або склав неправильне уявлення про її придане, або просто тішив своє марнославство, заохочуючи її почуття, що вона їх так необачливо продемонструвала. Всяке намагання захистити його ставало все слабшим і слабшим; і вона — все більше і більше схиляючись на бік містера Дарсі — не могла не пригадати, що якось давно містер Бінглі, коли його запитала Джейн, указав на цілковиту правоту містера Дарсі в цій справі. Хоч якими б гордовитими та відразливими були його манери, вона ніколи за весь час їхнього знайомства (котре останнім часом вельми зблизило їх і дало їй гарне уявлення про його звички) не бачила й не чула
Елізабет стало за себе страшенно соромно. Ні про Дарсі, ні про Вікхема не могла вона думати, не почуваючи при цьому, якою сліпою, упередженою, пристрасною і дурною вона була.
«Як огидно я поводилася! — скрикнула вона. — Я, котра вихвалялася своєю проникливістю! Я, котра так цінувала себе за свої здібності! Я, котра часто висміювала щедрість і доброту своєї сестри та знаходила втіху в марній і гідній усякого осуду недовірливості. Яке принизливе відкриття! Однак — яке справедливе приниження! Навіть коли б я кохала — і то я б не була такою трагічно засліпленою. Не любов, а марнославство — ось що спричинилося до такого глупства. Втішена увагою з боку одного чоловіка та ображена її відсутністю з боку другого, вже на самому початку нашого знайомства я стала жертвою невігластва й упередженості, прогнавши від себе здоровий глузд, хоча мала зробити навпаки. До цього моменту я себе просто не знала».
Від себе до Джейн, від Джейн до Бінглі — саме в такому напрямку рухались її думки, і незабаром вона згадала, що в цьому моменті те пояснення, що його дав містер Дарсі, було явно недостатнім, тому вона знову його перечитала. Цього разу враження було зовсім іншим. Тепер вона, визнавши правоту його тверджень в одному з випадків, не могла не визнати її і в другому. Містер Дарсі заявив, що абсолютно не підозрював про кохання її сестри до містера Дарсі, і тепер Елізабет пригадала, що Шарлотта завжди була тієї ж думки. Не могла вона також заперечувати справедливість характеристики, яку він дав Джейн. Елізабет зрозуміла, що почуття її сестри, якими б жагучими вони не були, зовні виявлялися лише незначним чином, а вигляд її — завжди веселий і життєрадісний — зовсім не обов'язково мав асоціюватися з чутливістю та вразливістю.
Коли Елізабет дійшла до тієї частини листа, де її родина згадувалася з таким принизливим, але заслуженим докором, вона відчула пекучий сором. Справедливість звинувачення вплинула на неї надто сильно, щоб його заперечувати, а подробиці, на які він конкретно посилався — а саме події під час недерфілдського балу, котрі підтвердили його перше негативне враження, — справили на неї такий же сильний ефект, як і на нього.
Похвала на її адресу та на адресу її сестри не пройшла непоміченою — вона дещо заспокоїла, але ніяк не могла компенсувати тієї зневаги, котра неминуче припадала іншим членам її родини, а коли Елізабет усвідомила, що насправді розчарування Джейн було «заслугою» її найближчих родичів, то вона відчула таку пригніченість, якої ніколи не зазнавала раніше.
Дві години походжала вона алеєю, даючи волю різноманітним почуттям, оцінюючи та переоцінюючи події, визначаючи можливості й чимдуж намагаючись призвичаїтися до такої раптової й такої важливої переміни, аж доки втома і думка про свою тривалу відсутність не змусили її повернутися додому. До будинку вона ввійшла з бажанням виглядати, як завжди, бадьорою і придушувати всякі думки, що могли завадити їй належним чином підтримувати розмову.
Їй негайно повідомили, що під час її відсутності навідувались обидва джентльмени з Розінгса — кожен окремо. Містер Дарсі зайшов лише на декілька хвилин, аби попрощатись, але полковник Фітцвільям просидів у них не менше години, сподіваючись на її повернення, і ледве не подався її шукати. Елізабет спромоглася лише зобразитижаль із приводу того, що вона не зустріла його; насправді ж вона раділа, бо полковник Фітцвільям її більше не цікавив. Її думки були цілковито поглинуті листом.
Розділ XXXVII
Зазначені джентльмени полишили Розінгс наступного ранку, а містер Коллінз, заздалегідь розташувавшись біля воріт, аби поштиво відкланятися, спромігся, таким чином, принести додому радісну звістку: обидва чоловіки були в доброму здоров'ї та в гуморі відносно непоганому, якщо взяти до уваги сумну церемонію прощання, через яку вони незадовго перед тим пройшли в Розінгсі. Після цього містер Коллінз знову похапливо подався до Розінгса, щоби втішити леді Кетрін та її дочку, а повернувся він, сяючи від щастя, із запискою від її світлості, в якій повідомлялося, що їй дуже нудно і тому вона всіх їх запрошує сьогодні на обід.
Побачивши леді Кетрін, Елізабет не могла не подумати, що в цей час її могли б уже відрекомендувати тій як майбутню племінницю, і, посміхнувшись, уявила собі, якою б роздратованою була її світлість. «Цікаво, а що б вона сказала? Яким чином повелася б?» — ось такими питаннями вона себе тішила.
Першою темою розмови стало зменшення чисельності товариства у Розінгсі.
— Я надзвичайно шкодую з цього приводу, запевняю вас, — мовила леді Кетрін. — Мабуть, ніхто не сумує через від'їзд друзів так сильно, як я. А я ж так сильно люблю цих двох джентльменів, та й вони мене люблять дуже сильно, я знаю! їм так не хотілось їхати! Взагалі, вони завжди від'їжджають так неохоче! Бідолаха-полковник тільки в останній момент заспокоївся та повеселішав, але найбільше жалкував Дарсі, більше навіть, ніж минулого року. Його любов до Розінгса явно посилилася.