Гордість і упередженість

Остин Джейн

— Але ви не маєте ніякого права знати про мої сердечні справи, тим паче, що ваша теперішня поведінка аж ніяк не сприяє моїй відвертості.

— Зрозумійте мене правильно. Шлюб, якого ви так самовпевнено прагнете, не відбудеться ніколи.Ніколи! Містер Дарсі заручений з моєюдочкою. Що ви на це скажете?

— Лише ось що: коли це так, то у вас немає підстав припускати, що він зробить пропозицію мені.

Леді Кетрін якусь мить повагалась, а потім відповіла:

–

Їхні заручини — це не просто домовленість. Іще з дитинства вони були призначені одне для одного. Це було заповітним бажанням як його матері, так і моїм. Ми з нею задумали їхнє єднання ще тоді, коли вони були в колисках. І тепер, коли мрії обох сестер мають знайти своє втілення в їхньому шлюбі, цьому заважає якась зовсім нікому не відома молода особа низького походження, та ще й без жодних кревних зв'язків з нашою родиною! Вам що — зовсім байдуже до бажань його родичів? До усної домовленості про його заручини з міс де Бург? Невже вам невідомі почуття пристойності та делікатності? Хіба ви не чули, як я сказала, що із самого дитинства йому суджено стати чоловіком його кузини?

— Так, чула. Я і раніше про це чула. Але якщо інших заперечень проти того, щоб я стала дружиною вашого племінника не існує, то від шлюбу з ним мене не утримає знання про те, що його мати та ви хотіли, аби він одружився з міс де Бург. Ви свою справу зробили — ви запланували їхнє одруження. Але втілення вашого задуму залежить від інших. Якщо містера Дарсі не пов'язують із кузиною ні міркування честі, ні симпатія, то чому б йому не зробити інший вибір? І якщо його вибір припав на мене, то чому б мені з цим не погодитися?

— Тому що це було б усупереч честі, правилам пристойності, здоровому глуздові і навіть усупереч вашим власним інтересам. Саме так, міс Беннет, — усупереч вашим власним інтересам, бо не думайте, що на вас зважатимуть його родина і друзі, якщо ви навмисне вчините всупереч бажанням усіх нас. Вас засуджуватимуть, зневажатимуть і просто не помічатимуть усі його родичі та знайомі. Цей шлюб стане для вас ганьбою — ніхто з нас навіть не згадуватиме вашого імені.

— Це буде дійсно тяжким покаранням, але статус дружини містера Дарсі просто не може не обіцяти їй таке велике щастя, що в неї не буде підстав для каяття.

— Вперта, зарозуміла дівчино! Мені соромно за вас! І оце — ваша подяка за моє шанобливе ставлення до вас минулої весни? Невже вам байдуже і до цього? Давайте присядемо. Зрозумійте, міс Беннет: я приїхала сюди з твердим бажанням домогтися свого, і ніщо не змусить мене від цього відмовитись. Я не звикла зважати на чиїсь примхи. Я не звикла миритися з невдачею.

— Ваша світлість, од цього теперішнє ваше становище стає лише більш гідним жалю, але на мене це не матиме ніякого впливу.

— Не смійте мене перебивати! Слухайте мене і мовчіть. Моя дочка і мій племінник створені одне для одного. Вони — родичі по материнській лінії, нащадки однієї й тієї ж шляхетної сім'ї; з батьківської ж лінії їхніми предками були шановані, шляхетні та стародавні, хоча й не титуловані фамілії. З обох боків їхнє багатство є величезним. Вони суджені одне для одного,

і такою є думка кожного члена їхніх родин; а що ж загрожує їхньому єднанню? Самовпевненість вискочки, — дівиці без роду і племені, без становища та без грошей. Хіба ж можна таке терпіти?! Цього не мусить бути, і цього ніколи не буде! Якби ви були свідомою вашого ж інтересу, ви не намагалися б полишити те коло, в якому ви народилися і виросли.

— Я не вважаю, що одруження з вашим племінником означатиме розрив із цим колом. Він — дворянин, а я — дворянська дочка, так що з цього погляду ми — рівня.

— Так, ви — дійсно дворянська дочка. Але ким є ваша мати? Ваші дядьки та тітки? Не думайте, що я нічого не знаю про їхнє походження.

— Хоч ким би були мої родичі, — відповіла Елізабет, — якщо ваш племінник проти них не заперечує, то це вас не мусить турбувати взагалі.

— Скажіть мені раз і назавжди — ви з ним заручені?

Елізабет не хотілося відповідати на це запитання, хоча б через небажання йти на поводі в леді Кетрін, але, якусь мить повагавшись, вона все ж сказала:

— Ні, не заручена.

Леді Кетрін була явно задоволена такою відповіддю.

– І ви обіцяєте, що ніколи не підете на таку домовленість?

— Такої обіцянки я дати не можу.

— Міс Беннет, я прикро вражена і здивована. У вашій особі я сподівалася знайти розважливішу дівчину. Але не вводьте себе в оману думкою про те, що я відступлюсь. Я не поїду, допоки ви не дасте мені таку обіцянку.

— А ятаку обіцянку ніколи вам не дам, це точно. Ніякі залякування не змусять мене до такого нерозумного кроку. Ви, ваша світлість, бажаєте, щоб містер Дарсі одружився з вашою дочкою; та чи стане їхній шлюб реальнішим од того, що я дам вам омріяну обіцянку? Припустімо, що він кохає мене, але чи означатиме моя відмова від його руки, що він запропонує її саме вашійдочці? Дозвольте мені сказати вам, леді Кетрін, що аргументи, котрими ви підкріплювали ваш украй неочікуваний приїзд, є такими ж невдалими і недоречними, як і рішення звернутися з ними до мене. Ви сильно помилилися щодо моєї вдачі, коли вважаєте, що на мене можна вплинути такими умовляннями. Не знаю, чи схвально поставиться ваш племінник до такого втручання у йогоособисті справи, але ви, безперечно, не маєте права втручатись у мої.Тому я прошу вас позбавити мене необхідності продовжувати цю тему.

— Навіщо ж так поспішати, скажіть на милість? Я ще далеко не все сказала. До всіх уже висловлених мною заперечень я маю додати ще одне. Я обізнана з подробицями ганебної втечі вашої наймолодшої сестри з молодим чоловіком. Я знаю все — і те, що цю справу хутенько владнали, і те, що це влетіло в копієчку вашому батькові та дядькові. І отака дівчина стане своячкою мого племінника? А її чоловік, син управителя в маєтку його покійного батька, — його свояком? Сили небесні! Як таке могло наверзтися вам на думку?! Невже на тіні пемберлійських предків упаде така ганьба?!