Горить свіча
Шрифт:
Він безпорадно шкріб своє вороняче гніздо.
Добриня ударив його по плечу.
— Та не турбуйся ти! Де спати? Спитай краще, де я спав останні роки? Що може бути краще для спання, як копиця сіна під зоряним небом! Та ще й на березі рідного Ірпеня! Якщо дозволиш, звичайно...
— А чому б ні? — зрадів Кузьма, — Он там, за стогом, у закутку, ніщо вам не заважатиме — спіть хоч до півдня! Постеліть сіна та й вкладайтеся!
Сіно було м'яке, пахуче, ніч тепла, зоряна, — ось так, під жаб'яче квакання, що глухо долітало з
Прокинулися від тривожного жіночого крику:
— Рятуйте! Рятуйте!
То був голос Ганночки. В ньому бриніли розпука та жах,
Був уже пізній ранок, сонце щедро поливало своїм золотом буйну зелень Вовчого яру. Що ж там могло трапитись?
Добраня схопив меча і притьмом кинувся з-за стогу на подвір'я.
Те, що він побачив, страшенно вразило й обурило його.
На дорозі, біля броду через рівчак, стояла велика монгольська гарба, наповнена всіляким добром — лантухами з зерном, вичиненими шкурами хутряних звірів та домашнім скарбом. Четверо монголів порядкували в дворі: один за налигача тягнув до воріт корову, а другий — Ганночку, що, відбиваючись, кричала "рятуйте!". А ще двоє з шаблями наголо насідали на Кузьму, який відбивався від них кочергою, але поволі задкував до землянки, з дверей якої визирали перелякані діти.
До Ганночки було найближче, і Добриня метнувся туди — сторчма всадив меча в спину нападникові. Той випустив з рук здобич і з глухим стогоном завалився набік.
Тут же тонко свиснули три стріли — і кожна знайшла свою жертву. Всі чотири степові розбійники так і не зрозуміли, звідки звалилася на них біда, полягли, мов підкошена трава.
Все це трапилося так швидко і так несподівано, що й Добриня зі своїми товаришами, і Кузьма з Ганночкою застигли, вражені, там, де стояли, і спантеличено, розгублено дивилися на діло рук своїх — на полеглих чужинців.
До них із сусідніх дворів бігли люди. Теж завмирали у страсі великому.
Що ж тепер буде? Якась жінка почала хлипати, голосити.
Першим опам'ятався Добриня.
— Годі! Не голосіть! — гримнув. — За нашими людьми ніхто з них не голосив, зате вбивали і старого, і малого! Тож туди їм і дорога!.. А тепер слухайте, що я скажу! Трупи відтягніть у глибину яру і закопайте поглибше, щоб звірі не розрили. Коней, якщо не тавровані, можете забрати собі — пустіть на пасовисько. А гарбу порубайте і спаліть, щоб і сліду не залишилося! І останнє — ви нікого не бачили, нічого не чули і нічого не знаєте! Второпали?
— Та вже ж! — закивали головами чоловіки. — Ми нічого не бачили й нічого не знаємо! Будь певен, Добрине, не підведемо!
— От і гаразд. А тепер — за роботу! Зробіть так, як я сказав! — І він повернувся до сестри та до зятя. — А нам — пора в дорогу! Час!
Ганночка заплакала, припала йому до грудей.
— Спасибі, братику, що приїхав і порятував нас. Бо Кузьму убили б нехристи, а мене забрали б! Як би тоді жили наші маленькі Добрики?
Добриня
— Бережи їх, сестронько! Хай ростуть — на них уся наша надія! Для них будемо жити! Може, хоч зони або їхні нащадки спекаються того ярма, що доля наклала на нас... Прощай! Я загляну незабаром! — І гукнув челяді: — Сідлайте, хлопці, коней! Та міцніше підпруги затягуйте! Дивись — по дорозі ще який-небудь зайда зустрінеться!
– -----------------
Примітки:
[1] Пороки — стінобитні пристрої.
[2] Тьма — монгольський військовий корпус на 10000 воїнів. Темник — начальник тьми.
[3] Переяслав-Руський — тепер Переяслав-Хмельницький.
[4] Харманкібе — Київ.
[5] Менгу — так називали хана Мунке наші літописи.
[6] Тумен — те що й тьма, тобто 10 000 воїнів.
[7] Нойони — монгольські феодали.
[8] Камча — нагайка.
[9] Баатур — визначний воїн, витязь.
[10] Ойє — так.
[11] Соїл — булава, довбешка.
[12] Арати — кочовики-простолюдини.
[13] Терджуман — перекладач, товмач.
[14] Кипчак — половець.
[15] Богол — раб.
[16] Кіш — стан, місце розташування орди чи загону кочовиків.
[17] Канга — дерев'яна колодка на шию.
[18] Чапан — верхній одяг.
[19] Гутули — чоботи.
[20] Йєка-монголи — великі монголи.
[21] Шокпар — бойова булава з залізними гостряками
[22] О аруах! — О дух предків!
[23] Лядські ворота були розташовані у Хрещатому яру. Ляд, лядина — дрібний ліс, кущі, болото.
[24] Джихангір — потомок Чінгісхана, принц крові.
[25] Копирів кінець був розташований між теперішньою Львівською площею і вулицею Обсерваторною. З Києвом він сполучався Іудейськими ворітьми (на Львівській площі).
[26] Желя, жля — волосяний аркан половців, яким в'язали полонеників. Див. у "Слові": карна і жля. Карна — гузир невода, кут, а переносно — бойовий стрій половців при нападі, оточення.
[27] Перестріл — відстань, на яку летить стріла.
[28] Михайло Всеволодович Чернігівський — син Всеволода Чермного, онук Святослава Київського, героя "Слова о полку Ігоревім".
[29] Нукер — воїн.
[30] Поруб — темниця, яма, тюрма.
[31] Мангуси — злі духи.
[32] Цей вислів означав каяття і прохання про помилування.
[33] Руссю в ті часи називалася Київська земля. Всі інші князівства часто називалися українами — Переяславська, Сіверська, Галицька, Волинська, навіть Заліська. Пізніше це слово стало власною назвою — Україна. Поняття "Росія" з'явилося в XVII ст.
[34] Послушник — монастирський прислужник, що готується стати ченцем.
[35] Навороп — роз'їзд, передовий загін, розвідка.
[36] Клич (тюрк.) — довгий захалявний ніж.
[37] Мати Бели IV була половчанкою.
[38] Китати (монг.) — китайці, китатським — китайським.