Гуси-лебеді летять
Шрифт:
Почувши біля порога шамотіння, Шевко ледь-ледь розплющив вузькуваті навскісні очі і одразу ж прикрив їх зморшкуватими повіками, матеріалу яких вистачило б на значно більшого чоловіка.
Я й досі не можу забути химерного обличчя дядька Шевка, який, як говорили люди, донедавна вельми слабував на падучу до влади. Коли Шевко був тверезим і не сонним, з його очей проглядали і настороженість, і обережність, і лукавство, а з-поміж них прокльовувався і знову десь причаювався розум. Та досить було чоловікові прикрити очиці капицями повік, як з безлічі їхніх зморщок непереможно бризкала нічим не прихована хитрість.
Коли в київському цирку об'явився новий правитель України гетьман Скоропадський, коли по церквах за ясновельможного задзвонили дзвони, а на майданах і зборнях по мужицьких шкурах засвистіли німецькі й австрійські шомполи, у нашому селі ніхто не захотів стати старостою. Скоропадчики цілий день тримали на сході людей, але від староства відмовились і багаті і бідні — мало було честі вибивати чужинцям зерно, худобу й гроші. Нарешті розлючені гетьманці сказали, що викличуть з повіту державну варту, а та знає, для якої частини мужицького тіла викручуються шомполи. І тоді Шевко статечно вийшов з притихлого гурту і, прикривши очі повіками, запитав хліборобів:
— Чули, чим воно пахне?
— Смалятиною, — понуро відповіли йому.
— Коли так, обирайте мене старостою. Послужу як умію.
Сход одразу гукнув: «Хочемо Шевка!»
І незабаром незавидна, в свитині й постолах, постать дядька Шевка з'явилася на рундуці управи, де йому вручили печатку, подушечку для неї, каламар, пляшку з чорнилом, папір'я та інші ознаки влади. Поклавши все це на столі, староста скинув набундюченого спереду картуза, махнув рукою — і сход притих з того дива, що до нього вперше заговорив незвичний господар села. А в нього й голос виявився не з тих, що на межилюдді втікає в халяви, і слова захитрились, що спроста не розчовпеш їх.
— Люди добрі, кхи, спасибі вам, казав же ж той, за голоси і любов, без якої теж не кожен обійдеться. Правда, любов буває всяка: любив і вовк кобилу, та залишив хвіст і гриву. Ну, та коли, казав же ж той, нова влада не дуже буде накладати, то я не буду обдирати, бо обдирати й дурбило вміє. Я думаю: світлий гетьман зна, що мужик тепер нічого не має. То хай батюшка зараз відправлять молебень за мужика і нового старосту, а після молебня крамники мені виставлять чоботи, а нам дванадцять відер самогону, рівно стільки, скільки в бога було апостолів, і ми побачимо, чи є в цих відрах дно. Правильно я, люди добрі, розумію владу і політику?
— Правильно! — закричав, заколоворотився сход, якому найбільше сподобалось, що Шевко має понятіє до мужика, і бучно підняв старосту на «ура».
Але староство Шевка мало не такий веселий кінець, як початок. Коли гетьманці виїхали з села, Шевко ще раз виявив розуміння часу і влади. Це йому не забулося і після смерті. Він одразу сказав людям, що не буде з них вибивати ні зерна, ні худоби, ні податі. Таке здивувало навіть тих одчайдухів, які на кожну владу дивились, як на напасть:
— За це, чоловіче, тепер можуть записати твою душу на вічні поминки.
Але Шевко не послухався перестороги:
— Над шкурою дрижати — людиною не жити.
— А як ти думаєш викрутитися?
— Почекаю,
Така програма припала всім до душі. Незабаром хата Шевка була засипана пашнею, і він загуляв, не шкодуючи ні чужої скаженівки, ні свого здоров'я.
Закінчилось старостування Шевка тим, що з державної варти наїхали в німецьких залізних черепахах гайдамаки, всипали чоловіку двадцять п'ять шомполів у шкуру, забрали останню корову й свиню, щоб не було на подвір'ї ні писку, ні виску.
Шевко терпляче витримав катування. Він знав, що над ним висіла більша хмара. Після розправи чоловік сповз із покривавленого ослона, сам надів на себе штани і цього ж вечора, лежачи на печі, пояснював дядькам:
— Не дивуйтесь, люди добрі: коли влада не має своєї голови, то показує чуже гузно. На це ніколи багато розуму не вимагалось…
Недовго протрималось на чужій зброї оте сузір'я дрібних карликів, яке, дорвавшись до влади, забуло, що надворі стоїть двадцятий вік. Напхане злобою, затавроване братовбивством і торгом землі батьків, це сузір'я дрібних карликів подалось на смітники чужих богів не світити, а гавкати й гарчати на землю батьків, по якій уже в ясній задумі ішов новий ранок…
Коли на Поділлі почала встановлюватися Радянська влада, Шевко, як постраждалий, об'явився аж на політичному обрії волості. Спочатку він став секретарем, а потім і заступником голови ревкому. Через якийсь час бандити жорстоко розправилися з головою, і на його місце якимсь дивом вигулькнув Шевко.
Отоді у чоловіка й прорізалась падуча до влади. Одне головування вже не могло вдовольнити його, і Шевко почав прибирати до своїх рук інші посади. Коли треба було вибрати воєнкома, він сам висунув свою кандидатуру. Тоді ревком складався з трьох чоловік. При голосуванні новий секретар підняв руку за Шевка, а заступник — проти. Така ситуація не приголомшила голову, і він персонально проголосував за себе. Того ж вечора Шевко химерував з кравцями, як йому одягтися, щоб усім було видно, що він і військова і цивільна влада. Ті пошили йому таке галіфе, що в ньому легко вміщались два ока горілки і закуска. Згодом Шевкові здалося, що в нього ще мало влади. Розвинувши письмову і усну діяльність, він охопив і третю посаду — став головою бідкому і тоді запишався на всю волость, а загуляв на цілий повіт. І найбільше в часи запою чоловік переховувався у дебелої, тарілощокої бублейниці Стефи. Випивши зайвину, він завжди допитувався у вдовиці, чи вона калачниця, чи бублейниця.
— Добереться до тебе совєцька власть, тоді усе взнаєш, навіть, де раки зимують, — беззлобно відповідала жінка, снуючи між піччю і діжею.
— А я тобі не Радянська влада? — ворушив на чолі веснянки Шевко.
— О, вигадав яке! Чи ж на тебе, коловладний! Та в тебе на обличчі не влада, а всі гуляння та походеньки пропечатані! — анічутінку не жалувала голову сизоока бублейниця і так вимішувала тісто, що воно аж пищало в її руках.
Через якийсь час Шевко розледащів до краю, і писареві часто доводилось із матеріалами на підпис бігати до хати бублейниці. Недбало поглянувши на папір'я, Шевко незмінно питався: