Хлопці з карного розшуку
Шрифт:
— Розумієш, є одна кімнатка, але не вельми симпатична. Загалом, подивимося, а потім вирішимо.
Вони проминули базар, звернули в провулок без назви й підійшли до низького, довгого будинку. Пройшли через скособочені ворота, що не зачинялися, і з внутрішнього боку будинку побачили кілька ветхих ґанків, що вели до окремих квартир. На одних дверях висів великий заіржавілий замок, а на ньому шматок фанери з червоною сургучевою печаткою. Фомін зламав печатку, відімкнув замок і ввів Сашка. Маленький передпокій, мабуть, правив і за кухню і за прихожу, з нього двері вели до порожньої невеликої кімнати, обклеєної пошарпаними
Михайло Миколайович відчинив кватирку, розчинив навстіж вхідні двері, витягнув засувку з труби невеликої грубки, і важке вогке повітря швидко витягло протягом.
— Якщо зробити ремонт, то жити можна. Гадаю, дадуть тобі ордер на цю комірчину.
Сашко походив по кімнаті, повернувся у прихожу, а Фомін наче відгадав його думки.
— З ремонтом я тобі допоможу. Тут тесляреві та маляреві на кілька днів роботи.
— Згоден, — зітхнув Сашко, — деякі речі мені мати залишить.
— Що згоден ти, то згоден, але перш ніж ордер просити, я тобі дещо розповім. Жила в цій кімнаті одна бабуся. Ну, не бабуся, а літня жінка. Знайомих у неї було страх скільки — від Красноярська до Хабаровська, і всі везли їй гостинці. А вона ці гостинці на базар носила, добре, що тут поряд. Торік, незадовго до твого приходу, ми її разом з однією групою за дуже великі подарунки запроторили до в'язниці. Суд речі її конфіскував, а трохи перегодом, вже у таборі, вона упокоїлася.
— Як це упокоїлася? — здивувався Сашко.
— Так. Віддала богові душу. Через те, перш ніж вирішити, чи будеш ти тут жити, я повинен тебе попередити, що квартира ця тривалий час була злодійським кублом і крадене сюди плавом пливло.
— Ремонт зробимо, побілимо, пофарбуємо. Стіни ж не винні,— відповів Сашко.
Коли квартирі надали пристойного вигляду, Сашкова мати пошила на вікно фіранку, над ліжком повісила простенький килимок, прослала доріжки і, виїжджаючи до батька, все наказувала:
— Ти вже дорослий, синку, чистоту підтримуй. Що дрібніше — сам випери, що більше — до китайців у пральню віднеси. Безладу й бруду не розводь, він з підлоги в душу в'їдається. Одружуватися без мого дозволу й не думай.
— Не до одруження мені, мамо. Крім спортзалу та управління, ніде й не буваю. Ні на риболовлю, ні на полювання не можу вибратися. Яке вже тут одруження! Виспатися ніколи, а тут ще в комітеті комсомолу вилаяли, що громадською роботою не займаюся, і прикріпили до групи бригадмілу медичного інституту.
— Куди прикріпили? — не зрозуміла мати.
— В інститутському гуртожитку на Четвертій Радянській організували з студентів бригаду сприяння міліції. Ну, мене послали допомогти їм налагодити роботу. Доведеться тепер у перерву до цих студентів бігати. Вони хочуть у своєму районі порядок навести, щоб хуліганства там чи бійок не було.
— Куди ж вони, твої начальники, дивляться? А коли відпочиватимеш?
— Ну, не щодня ж я туди ходитиму. Адже комсомольці, які в бригадміл пішли, також свій вільний час на громадську справу витрачають.
— А що, в тому бригадмілі й дівчата є?
—Є, мамо, медички, майбутні лікарі.
— Ото й оженить тебе котрась.
— Ну, це ми ще побачимо…
Мати поїхала до батька, і Сашко оселився у своїй власній квартирі. Перше відчуття від самостійності було якесь невиразне, дивне. У маленькій квартирі все було його власне.
Але віддаватися самотності в своїй новій квартирі йому не довелося. Незабаром після того як він сюди перебрався, над ранок його розбудив стукіт у віконце. Він подумав, що викликають на роботу. Підійшов до вікна, спробував роздивитися, хто там, але в сірій імлі було видно тільки розмитий силует людини. Сашко натягнув штани й пішов відчиняти. Тільки-но відсунув засув, як побачив незнайомого чоловіка з двома чемоданами в руках. Не мовлячи й слова, чоловік уніс до передпокою чемодани, оглянув Сашка, звелів ці чемодани прибрати і, буркнувши, що у візника ще дещо зосталося, вийшов. Сашко метнувся до кімнати, вихопив з кишені пальта пістолет, намірився йти зустрічати гостя, але той з'явився сам з великою пакою, загорнутою у рогожаний мішок. Кинувши її, лайнув Сашка, що не прибрав чемоданів, заніс їх до квартири, зачинив на засув вхідні двері й пошепки запитав:
— А де сама?
— А сьогодні не ночувала, — не розгубився Сашко.
Він устиг натягнути чоботи, щоправда, без онуч, і накинув піджак. Увімкнув електрику. Чоловік не був здорованем. Оглядаючи нову обстановку, він, мабуть, зміркував, що в кублі сталися деякі зміни. Сашко також зрозумів, що баритися не можна, наставив зброю — Підніми-но, дорогий гостю, руки та стань обличчям до стіни. — Сам притис пістолет до стегна, щоб цей невідомий випадково не вибив у нього зброю, а лівою обшукав кишені, витяг плаский гаманець, одібрав невеликий складаний ніж.
Зброї у незнайомого не виявилося. Не одягаючись, Дорохов вивів гостя в двір і подумав, як бути з дверима. Поки морочитиметься з замком, цей тип може втекти. Вирішив залишити квартиру незамкнутою.
— Ходімо, тут недалеко. Побіжиш — застрелю.
До управління вони йшли мовчки. Черговий з півслова зрозумів Сашка.
— Ходімо разом, треба подивитися, що він тобі привіз, і акта скласти.
Оглянувши кімнату, Сашко переконався, що сюди ніхто не заходив. За розпорядженням чергового запросив як поняту сусідку. Речей виявилося багато. Всі нові, видно, щойно з крамниці. На більшій частині збереглися етикетки. Понята навіть перехрестилася.
— Ну, слава богу, в нашому дворі свій міліціонер завівся. Тепер хоч дихнемо спокійно. Та відьма, як тільки щось не так, погрожувала. Весь двір тримала в страху. Хай у пеклі їй чорти зайвого корячка смоли не пошкодують.
Затриманий поводився на диво тихо. Він наче змирився зі своєю долею і тільки двічі попросив води. Незабаром з'ясувалося, що прибув він здалеку, з міста Петровська-Забайкальського Читинської області, де обчистив крамницю.
Як кажуть, аби почати, а там воно й піде. Днів через десять Сашко, прийшовши додому пізно вночі, на ґанку спіткнувся об великий клунок з оберемком одягу. Він повернувся до управління, застав Андрія Нефедова, який ще не встиг піти додому, і запросив його до себе. Над ранок вони вдвох затримали приїжджих квартирних злодіїв, які прийшли до «хазяйки» по розрахунок.