Хойті-Тойті
Шрифт:
Таке саме велике дерево дало нам притулок на своїх гілках. Воно стояло досить близько від води, так що всі звірі, прямуючи слоновою стежкою до берега, неодмінно проходили через “арену”. На цій “арені”, очевидно, відбувалося немало лісових драм. Подекуди виднілись обгризені кістки антилоп, буйволів і кабанів. Недалеко звідси починалися степи; тому сюди на водопій частенько заходили й тварини з савани.
На “арену” вийшов кабан. Слідом за ним показалась самиця і восьмеро маленьких поросят. Уся родина попрямувала до води. За хвилину з’явилося ще п’ять самиць, очевидно з тієї ж родини. Кабан підійшов до води й почав пити. Але зразу ж підняв
— Не п’є, - шепнув я Вагу.
— Не розкуштував, — теж пошепки відповів той.
Він таки мав рацію. Скоро кабан перестав мотати головою і почав пити воду. Проте самиця непокоїлась і, як мені здалося, кричала своїм поросятам, щоб вони не пили. Та незабаром і вона добрала смаку. Кабан, самиця й поросята пили дуже довго, довше, ніж звичайно. Поросята сп’яніли першими: вони раптом почали вищати, кидатись одне на одного, бігати по “арені”. Всі шість самиць сп’яніли слідом за поросятами. Вони хиталися й, повискуючи, виробляли щось неймовірне — брикалися, ставали дибки, качались по землі й навіть перекидалися через голову. Потім вони попадали й поснули разом з поросятами. Але кабан виявився буйним напідпитку. Він люто хрюкав, нападав на величезний стовбур дерева серед “арени” і вганяв у кору кинджали-ікла з такою силою, що потім ледве міг їх витягти.
Ми так зацікавились витівками п’яного кабана, що й не помітили, як підійшли слони. Розмірено ступаючи, вони один за одним виходили з зеленої просіки. В цей час майданчик навколо стовбура справді нагадував циркову арену. Тільки жоден цирк не бачив так багато чотириногих артистів. Признатись, мені стало страшно від такої кількості слонових туш. Слони здалися мені схожими на величезних пацюків. їх було понад два десятки.
Але що виробляє цей п’яничка-кабан! Замість того, щоб рятуватися, поки не пізно, він раптом погрозливо захрюкав і стрілою помчав назустріч стаду слонів. Великий слон, що йшов попереду, очевидно, не чекав нападу. Він опустив голову і з цікавістю дивився на звіра, що біг до нього. А кабан, підбігши до слона, ударив його іклом в ногу. Слон швидко згорнув хобот, нахилив голову ще нижче і, підчепивши кабана на бивні, відкинув його так далеко, що той упав у воду.
Кабан захрюкав, заборсався, вибрався на берег, сьорбнув нашвидку ще трохи води, мовби для хоробрості, і знову побіг до слона. Але цього разу слон був обережніший; він чекав кабана з опущеними бивнями. Кабан налетів на бивні і розпоров собі черево. Слон струснув конаючого звіра з бивнів і наступив на нього ногою. Від кабана лишилися тільки голова та хвіст. Тулуб і ноги були розмелені на кашу.
Тією ж спокійною розміреною ходою, немов нічого й не сталося, слон-вожак пройшов через “арену”, обережно обійшов поросят і самиць, що без пам’яті лежали на землі, спустився до води і занурив у неї хобот. Ми з цікавістю спостерігали, що буде далі.
Попивши трохи, слон підняв хобот і почав нишпорити по воді, очевидно порівнюючи її смак у різних місцях. Він пройшов кілька кроків і опустив хобот у воду за нашого загорожею. Там вода не була отруєна п’янким напоєм.
— Пропала наша вигадка! — прошепотів я. Але в ту ж мить мало не скрикнув від подиву. Слон вернувся на попереднє місце й знову почав пити “слонову горілку”. Вона, видно, сподобалась йому. Рядом з вожаком вишикувались інші слони. Та наша загата була не дуже велика, і тому частіша слонового стада пила звичайну воду.
Мені здавалося,
Велетень вожак одійшов від озера, гучно попирхуючи. Зупинився. Хобот його повис, мов ганчірка. Вуха то підіймались, і о безживно падали. Слон повільно й ритмічно похитувався — вперед, назад. Навколо нього падали, мов повалені кулями, його товариші. А ті, що не пили “горілки”, здивовано спостерігали цей небувалий падіж. Тверезі слони стривожено трубили, ходили навколо п’яних, навіть пробували підвести їх. Велика слониха підійшла до вожака і занепокоєно помацала хоботом його голову. Слон у відповідь на цей вияв співчуття і ласки кволо помахав хвостом, не перестаючи розхитуватись. Та ось він раптом підняв і олову, захропів і впав на землю. Тверезі слони розгублено товпились навколо нього, не зважуючись іти без вожака.
— Буде погано, якщо тверезі лишаться тут, — сказав Ваг уже голосніше. — Перебити їх, чи що? Почекаємо, подивимось, що буде далі.
Тверезі слони про щось радились. Вони видавали якісь дивні звуки, безперервно ворушачи хоботами. Ця нарада тривала досить довго. Вже займався світанок, коли слони обрали собі нового вожака і поволі, один за одним залишили “арену”, де лежали “трупи” їхніх товаришів”.
IX. РИНГ СТАВ СЛОНОМ
“Треба було спускатися з дерева. Я з деяким хвилюванням подивився на “арену”, яка нагадувала тепер поле бою. Величезні слони валялись на боку впереміжку з кабанами. Та чи довго триватиме це сп’яніння? Що як слони протверезяться раніш, ніж ми скінчимо операцію пересаджування мозку? А слони, мовби для того, щоб ще більше налякати мене, час від часу махали хоботами й іноді крізь сон пищали.
Але Ваг не звертав на все це ніякої уваги. Він швидко спустився з дерева і взявся до роботи. Поки фани знищували сплячих кабанів, ми з Вагом зайнялись операцією. В нас уже все було заготовлено. Ваг заздалегідь замовив хірургічні інструменти, які могли б розрізати міцну слонову кістку. Він узяв з ящика стерилізований ніж, підійшов до слона, зробив у нього на голові надрізи, відкотив шкіру і заходився розпилювати череп. Слон кілька разів сіпав хоботом. Це мене нервувало, але Ваг заспокоював:
— Не турбуйтесь. Я ручуся за дію мого наркозу. Слон не прокинеться раніше ніж через три години, а за цей час я сподіваюсь витягти його мозок. Після цього він для нас не буде страшний.
І Ваг продовжував методично розпилювати череп. Інструменти виявились добрячими, і незабаром Ваг уже трохи підняв частину тім’яної кістки.
— Якщо вам доведеться полювати на слона, — сказав він, — то майте на увазі, що його можна вбити тільки влучивши ось у цю маленьку місцинку. — Ваг показав мені простір між оком і вухом завбільшки з долоню. — Я вже попередив мозок Ринга, щоб він беріг це місце.