Хто ти? (1963)
Шрифт:
— Дочка! — закричала вона, пересилюючи гуркіт бомб. — Як назвеш?..
— Оксана, — прошепотіла Оленка, всміхаючись замурзаним, змученим личком. — Оксана Горенко…
— Гарне ім’я, — похвалила санітарка. А батько де? Батько знає?..
Оленка похитала головою. Простягла руки, щоб взяти згорток.
— Чого вона мовчить? — запитала злякано.
Санітарка хотіла щось відповісти. Та зненацька
КІНЕЦЬ
Над кручею, недалеко від села, на тому місці, де розстріляли бійця, з’явилась могилка. Хтось обклав її дерном, поставив стовпчик. А кожного ранку на могилі лежали живі квіти. Прийшли холоди. Наступила глибока осінь, задощило. Потім вдарили морози. Зашерхли калюжі на дорогах. А на могилі незмінно з’являлися осінні айстри, а пізніше — пучок жовтого колосся пшениці.
І покотилася чутка між народом. її передавали з вуст в уста, від хати до хати, від села до села…
Говорили, що мертвий боєць оживає вночі. Як тільки зайде сонце і сутінки впадуть над дніпровською долиною, розкривається могила і з неї підводиться вбитий. Не видно його обличчя, тільки ясним вогнем палають на грудях рани. Він піднімає руку, і в просторі чується грізна мелодія… і на той заклик казковими тінями сходяться з різних боків озброєні люди. А мертвий боєць стає на чолі дивної колони і веде їх в нічну пітьму. Вони йдуть нестримною, грізною ходою… як доля народу, як помста за страшну наругу над рідним краєм, як вість того, що народ не скорився ворожій навалі… А на обрії, там, де вони проходять, вибухають ешелони, горять казарми німецьких вояків, виростає могутній привид грядущої перемоги…
…ЧИ ПОЧАТОК?
Юнак замовк. Відійшов до вікна, довго мовчазно дивився в пітьму, де все ще завивав ураган. Я не стримався, тихо запитав:
— Невже… все… Невже на цьому закінчилось?
Юнак здивовано поглянув на мене, і ясна посмішка осяяла його обличчя.
— Закінчилось? —
— А як же… розстріл Миколи? Як Олена? Хіба бувають чудеса?..
— Чудес не буває, — тихо мовив юнак. — Та все ж таки, я сказав правду… Те, що я вам розповів, — лише початок. Хіба можуть загинути такі люди?
— Але звідки ви знаєте про це? Хто ви?..
— Невже не догадались? — усміхнувся юнак. — Я Юрко.
— Юрко? Малий партизан?
— Ну, тепер вже не малий. Тридцять перший рік стукнув…
Я уважно подивився на нього. Справді, він вже далеко не юнак. На чолі залягли дрібні зморшки, між бровами глибокі риси важких дум. І тільки очі — ясні і відкриті — створюють враження молодості.
— Так говоріть же, хутчій. Я не можу отямитися… Що було далі…
Юрко, вагаючись, поглянув на мене, потім рішуче похитав головою.
— Ні! Розповідь ще довга, не менше на півдня. Лягайте, спочиньте, а зранку — будь ласка…
Я згодився з ним. Лежав на декораціях, дивився в пітьму, слухав пісню бурану і думав. Думав не про свої негоди і біди. Я любив любов’ю Миколи, палав святим почуттям Оленки, горів на душевному вогні діда Василя. Чужі недавно долі входили в мою плоть і кров, і я з тривогою і хвилюванням, як і самі герої розповіді, готувався до їхньої трагічної і прекрасної дороги по бурхливому плину великого життя.
Здано на виробництво 16/ХІ 1962 р.
Підписано до друку 9/III 1963 р.
Формат 70x90^1/32. 11 1/2 фіз. — друк. арк.
12,77 ум. — друк, арк., 13,61 обл. — вид. арк.
БФ 01043. Тираж 15 000. Зам. 3202.
Ціна в оправі 51 коп.
Радянський письменник, Київ, Бульвар Лесі Українки, 20.
Книжкова фабрика Головполіграфвидаву Міністерства культури УРСР,
Одеса, Купальний зав., 5.