Кінець світу. Том 2. Пiсля…

Базів Василь Андрійович

А в підзаголовку акцентується на тому, що людство перебуває на роздоріжжі: «Дизайн обкладинки відображає уявлення про 2005 рік як переломний момент у розвитку людини… Уряди країн світу стоять на роздоріжжі. Якщо вони будуть продовжувати поводитись, “як завжди”, 2005 рік стане роком провалу обіцянок, проголошених у “Декларації тисячоліття”. Або вони будуть діяти так, щоб їхня клятва неімущим людям Землі втілилась у життя,

тоді зуміють перетворити 2005 рік на перший рік Десятиліття розвитку, допоможуть країнам повернутися на шлях реалізації до 2015 року цілей ООН у галузях, сформульованих у “Декларації тисячоліття”, розроблять нову, більш справедливу модель глобалізації».

Від 2005 року, на превеликий жаль, нічого не змінилося. Нині, у 2012 році, навпаки, товстосуми ллють крокодилячі сльози – мовляв, криза.

Уже давно шість мільярдів мали би повстати проти одного. Це катастрофічна диспропорція імущих і неімущих. Гладких і убогих. Першосортних і останньосортних.

А тут якось навпаки: жебраки, коли товстосуми виставляють свої казкові статки напоказ, накопичення яких практично ніяк не узгоджується із призначенням людини, просто «лащаться». Для мене незбагненною є якась така тваринна, стадна втіха, яку демонструють із задоволенням бідняки, коли читають чи слухають із «ящика» чергові рапорти про список «Форбс». Ну добре, вони, ці ультрасупермільярдери, впиваються від щастя, що потрапили у цей список, а ти чого підскакуєш, голодранцю?

От що робиться, до речі, із тим злощасним списком. Його вперше очолив, між іншим, мексиканець – медіа-магнат Карлос Слім Гелу – 53,5 мільярда доларів. Білл Гейтс – на другому місці – 53 мільярди. Але зверніть увагу – вони торгують не нафтою чи газом, а знаннями. Їхній бізнес – інтелектуальний, креативний, когнітивний.

Усього їх у списку, у кого мільярд і більше, – 937 чоловік. Із 55 країн. Сукупний капітал зріс за рік на 1,2 трильйона доларів. Більш ніж стрімко зросла на газі економіка Росії.

До речі, у РФ протягом одного року кількість мільярдерів виросла із 32 до 62 олігархів. Правда, світовий рекорд все ж за Китаєм: із 28 до 64. Але китайці вичавили це бабло із півтора мільярда ротів, а росіяни – із півтори сотні мільйонів. У 10 разів менше.

У США кількість мільярдерів різко пішла вниз – із 403 до 359. Наситилися. Список подає інформацію, що в Україні було чотири представники глобальних грабіжників, а стало п’ять. Правильно казав колись Л. Кучма, що наш олігархат – це тюлька в порівнянні із російськими китами. Що вже говорити про американців.

Італійський статист Корадо Джіні, незважаючи на скромність своєї професії, вивів один із найуживаніших параметрів сучасного поляризованого людства, який так і називається – коефіцієнт Джіні. Йдеться про математичне вимірювання головного у людських стосунках – про математичну формулу Справедливості.

0 – це ідеальна рівність, а 1 – це ідеальна нерівність.

Найбільш справедливими на планеті державами є Норвегія і Швеція із коефіцієнтом Джіні – 0,25.

США –

це 0,38, а «золотий мільярд» загалом – 0,28.

Середній показник по людству – 0,63.

В Україні коефіцієнт Джіні – 0,85. Країни із ще більшою різницею між бідними та багатими на континенті немає. Держави із таким коефіцієнтом тримати у мирі людей на спільній території теоретично не можуть.

Наш великий Кобзар, хоч і не був ніколи за кордоном, відчув, що наруга багатих над бідними, проти якої він підняв свій могутній голос, стане глобальною хворобою людства, від котрої воно якщо не загине, то втратить моральне право на існування.

Ще не вмерла Україна?

Де на глобальних просторах цивілізації ХХІ століття перебуває країна, у якій мені випало жити і яка так гірко насміхається над собою, забавляючи навколишній світ своїми крутими електорально-революційними ігрищами?

Дозволь, шановний співвітчизнику, відволікти тебе від політичних спектаклів, на яких усе ті ж лицедії вже вкотре ставлять усе ту ж саму клоунаду відволікти і змусити, взявши голову в руки, бодай на мить задуматись над тим, що реально відбувається за вікном – у який час і в якій країні ми перебуваємо, якими є глобальні координати нашого буття?

ООН щороку друкує «Доповідь про розвиток людини» – фундаментальне дослідження про сучасне людство, про місце в ньому кожної із 177 країн світу, які піддаються аналітично-статистичному діагностуванню. Своєрідна турнірна таблиця людства, на якій, як у футболі, кожна країна займає місце у відповідності до «набраних очок».

Із чого виходили оонівські арбітри, виставляючи кожному учасникові історично-планетарної гри цілком конкретний порядковий номер, який іменується рейтингом держави на тлі цивілізації початку ХХІ століття?

Виходили з того, що цінність держави чи буквальна її придатність для життя людей (є країни, найбільш придатні для життя, приміром, слонів чи черепах, а цього разу мова йде про придатність для життя гомо сапіенс) полягає у тому, наскільки ця держава створила умови, щоб кожен її громадянин міг «прожити довге і здорове життя, отримати освіту й оволодіти необхідними ресурсами для забезпечення гідного рівня життя».

За одиницю виміру взято так званий Індекс людського розвитку, який вираховується за трьома компонентами – дохід, освіта, здоров’я.

Очевидно, важко знайти оптимальнішу формулу, оскільки людині притаманне прагнення перебувати якомога довше на цій Землі, жити на ній здоровою, як богоподібна істота, оволодівати фахом та знаннями, які водночас є засобами для примноження рукотворного багатства планети і для отримання матеріальних, фінансових та інших благ, що роблять життя безпечним, приємним та гідним Її Величності Людини.

У конкретному вимірі застосовуються такі показники: валовий внутрішній продукт на душу населення, як вимірник соціально-економічної спроможності держави, тривалість життя як найточніший датчик його здоров’я, рівень освіти як показник цивілізованості нації і людини.