Кінець Вічності
Шрифт:
— Тоді слухайте… — Від хвилювання Фінджі ковтав слова, і на його обличчі проступив страх, змішаний із гнівом. — Хочете правду — наставляйте поли! Ми все знаємо про вас і Нойс.
Харлан закліпав очима.
— Що ви знаєте?
— Невже ви думали, що вам пофортунило втекти непомітно, без усяких наслідків? — Розмовляючи, Обчислювач не зводив очей з нейронного випромінювача. На лобі в нього заблищали росинки поту. — Невже після того як ви дали собі волю під час Спостереження, ви думали, що за вами не стежитимуть? Я був би не вартий звання Обчислювача,
У цю мить Харлан зневажав себе за власну тупість.
— Ви все знали?
— Атож. Нам відомо, що ви вивезли її в «Приховані Сторіччя». Ми знали про кожен ваш крок, поки ви пробиралися в 482-е, щоб прихопити із собою її речі. Ви пошилися в дурні потоптавши ногами присягу Вічного.
— Чому ж тоді ви не зупинили мене? — Харлан пив до дна гірку чашу власного приниження.
— Вам ще треба правди? — В міру того, як Харлан занепадав духом, Фінджі, здавалось, набирався сміливості.
— Кажіть.
— Тоді я скажу вам: із самого початку я не вважав вас вартим звання Вічного. Можливо, ви талановитий Спостерігач, непоганий Технік, але не Вічний. Я доручив вам останню роботу тільки для того, щоб довести це Твіселові, який панькається з вами казна-чому. Я не лише хотів перевірити суспільство в особі тієї дівчини, Нойс. Передовсім я перевіряв вас, і ви не витримали перевірки, як я й сподівався. А тепер сховайте свою пукавку, цей випромінювач, чи як ви там його називаєте, й ушивайтеся звідси геть.
Харлан щосили намагався зберегти почуття самоповаги, однак нічого не міг вдіяти з собою. Йому здавалося, ніби мозок його затвердів, втратив чутливість, як і отой скарлючений мізинець на лівій руці. — І ви прийшли тоді до мене в кімнату, щоб штовхнути мене на злочин?
— Саме так. А якщо висловлюватися точніше, я спокушав вас. Я тоді сказав вам чисту правду, що тільки в тій Реальності ви могли зберегти Нойс. А ви почали діяти не як Вічний, а як шмаркач. Втім, я цього від вас і чекав.
— Я й зараз діяв би так само, — відрубав Харлан. — Оскільки вам усе відомо, то, як ви самі розумієте, мені нема чого втрачати.
Він приставив дуло випромінювача до товстого живота Фінджі й просичав крізь стиснуті зуби.
— Що ви зробили з Нойс?
— Уявлення не маю.
— Не брешіть. Що ви зробили з Нойс?
— Я вже сказав: не знаю.
Харлан міцно стис рукоятку випромінювача; голос його звучав зовсім тихо.
— Спочатку в ногу. Вам буде дуже боляче.
— Заради Часу, вислухайте мене. Зачекайте.
— Гаразд. Що ви зробили з нею?
— Ні, послухайте мене. Досі ваші вчинки були просто порушенням дисципліни. Це не зашкодило Реальності. Я перевірив. Вас можуть лише розжалувати. Та коли ви вб’єте мене або скалічите, то це вважатиметься як напад на старшого званням. За це на вас чекатиме смертна кара.
Така погроза викликала в Харлана лише зневажливу посмішку. Після всього, що сталося, смерть була б для нього найкращим порятунком.
Фінджі,
— Не думайте, що у Вічності не вдаються до смертної кари — просто ви про неї ніколи не чули. Ми, Обчислювачі, добре знаємо про такі речі. Скільки людей було страчено! І робиться це простіше простого. В будь-якій Реальності трапляється чимало різних катастроф, після яких не знаходять трупів. Ракети вибухають у повітрі, аеролайнери падають в океан або дощенту розбиваються в горах. Засудженого до страти садовлять в один з приречених кораблів за кілька хвилин чи секунд до катастрофи. Вам таке підходить?
Харлан здригнувся.
— Якщо ви хочете залякати мене, нічого не вийде. Послухайте, що я скажу. Я не боюся ніякої кари. Крім того, я маю твердий намір взяти з нею шлюб. Вона потрібна мені зараз. Вона не існує в теперішній Реальності 482-го, немає в неї і Аналога. Отже, немає і причин заборонити нам законний шлюб.
— Шлюб суперечить приписам, установленим для Техніків…
— Ми віддамо це на вирішення Ради Часів, — сказав Харлан. В ньому нарешті прокинулася гордість. — Я не боюся відмови, так само, як не боюся вбити вас. Я не простий Технік.
— Тільки тому, що ви Твіселів Технік? — На круглому, спітнілому обличчі Фінджі з’явився якийсь дивний вираз — чи то ненависть, чи тріумф, чи те й те воднораз.
— Причина набагато важливіша, — сказав Харлан. — А тепер…
З похмурою рішучістю Харлан поклав палець на пускову кнопку.
— Тоді звертайтеся до Ради! — перелякано закричав Фінджі. — Рада Часів знає все. Якщо ви така поважна особа… — Задихаючись, Фінджі не зміг докінчити фразу.
Харланів палець нерішуче ворухнувся на пусковій кнопці.
— Що знає Рада?
— Невже ви думаєте, що в такій справі я діяв би сам? Я доповів про все Раді одразу після Зміни Реальності. Ось копія моєї доповідної записки.
— Стояти на місці! Ані руш!
Однак Фінджі не звернув уваги на окрик. Він так прудко метнувся до картотеки, немов у нього вселився злий дух. Знайшовши код потрібного донесення, він поквапливо набрав його. Зі щілини столу поповзла срібляста стрічка, де простим оком можна було побачити складне мереживо цяток.
— Хочете послухати? — запитав Фінджі й, не дочекавшись відповіді, вставив стрічку у відтворювач звуку.
Харлан слухав немов у заціпенінні. Все було зрозуміло. Фінджі доповів Раді про його дії в усіх подробицях. Він детально повідомив про кожен його вихід у Час. Наскільки міг пригадати Харлан, тут не було пропущено жодного факту.
— А тепер звертайтеся до Ради! — закричав Фінджі, коли стрічка закінчилася. — Особисто я не блокував Часу. Я навіть не знав, як воно робиться. Але не думайте, що вони приймуть вас із розкритими обіймами. Ви сказали, що я розмовляв з Твіселом. Так, це правда. Однак то він викликав мене, а не я його. Отже, йдіть і просіть Твісела. Поясніть йому, що ви не простий Технік. А якщо ви хочете спершу вбити мене, вбивайте, Час із вами.