Капітан далекого плавання
Шрифт:
Раду зайшов слідом за ним у купе.
— Прошу, знайомтесь, — запропонував Ольсон. — Це — Малла. А ви — пан…
— Баділа, — підказав Раду.
— Ваше прізвище важке для вимови.
— Еге, важче, ніж ваше, — відповів Раду й звернувся до жінки по-французьки: — Ваш чоловік наполегливий. Якщо моя присутність вам неприємна, то…
— Ой пане, ви щось наплутали, — заперечила Малла вишуканою французькою мовою. — Я йому зовсім не дружина, а коханка. Так, Йогане?
— Ти жахлива, Малло, наче всім людям треба
— Я не хочу, щоб люди мене вважали кращою, ніж я є насправді.
— Дорога моя, дай нам краще по чарочці коньяку.
— Охоче. Сідайте. Сподіваюсь, пане, вам сподобається наш коньяк.
Раду уважно стежив, як вона розливала напій у три пластмасові чарки.
— Це вам, пане, — піднесла йому.
Раду взяв і зразу ж передав чарку Ольсону. Те, що Малла лила всім з однієї пляшки, нічого не значило, могла непомітно вкинути невеличкий кристалик отрути.
Ольсон проголосив тост:
— За здоров'я пані! За дружбу!
— Вам сподобався коньяк? — спитала Малла, граючи очима.
— Не знаходжу слів, пані, щоб його достатньо похвалити, — відповів Раду.
— Чув, Йогане? А ти не хотів купувати.
— Не хотів, бо він крадений.
— А я люблю все крадене, — засміялась Малла. — Надто нудно робити тільки дозволене законом. Я в своєму житті вчинила стільки забороненого!.. Провозила контрабанду і дуже розважалась, обдурюючи митників. Доводилось і красти. В цій справі я розробила власну систему й тягла все, що хотіла, з-під самого носа охоронників. Сподіваюся, ви не образитесь. Така я вже є, нічого не зробите.
— Кохана, просто гидко тебе слухати. Облиш. Чи ти хочеш, щоб тебе мучили кошмари? Хочеш пережити мої муки, мої страждання?
— Дорогий мій, може, природа пожартувала зі мною так само, як і з тобою, але для того, щоб вчинити злочин, я не шукатиму якогось іншого, давнього життя. Якщо мені схочеться когось убити, то я вб'ю тебе.
— Чому саме мене?
— Дурненький, бо я тебе кохаю. Це найповажніша причина. А крім того, на мене впало б підозріння. Я спробувала б смак страху і небезпеки бути викритою.
— Облиш, Малло, це огидно. Маєш щастя, що я все це сприймаю за жарти.
— Коли я вирішу тебе знищити, то зроблю те мовчки, тобі не доповідатиму. Але, мабуть, я тебе не вб'ю.
— Чому ж, кохана? Коли якогось дня ти не зможеш опиратись спокусі відчути смак убивства, то вибирай за жертву мене. Ти ж знаєш, що всяке твоє бажання для мене закон.
— Які ти дурниці верзеш інколи, — скривилась Малла. Потім до Раду: — Мабуть, ви мене вважаєте бридкою, пане. Така вже я. Люблю життя з небезпеками. Якби мій батько, власник риболовних суден, не розорився, ми б жили в Америці. Я стала б там першою жінкою-бандиткою і затьмарила б славу знаменитих гангстерів. Жаль, батько розорився, а то при його багатстві я жила б, як сама хотіла.
— Ходімо
Раду мовчки погодився.
У вагоні-ресторані він сів навпроти Малли, а Ольсон зайняв місце збоку.
— Пане Баділа, ми не знаємо ваших смаків, бо ні разу не були в Румунії, отже, ви самі замовляйте.
Малла замовила для себе й для свого коханця яєчню з салом, масло, мармелад і каву. Раду попросив варених яєць, шинку і теж каву. За мить усе було подано на стіл.
— Милий, хто це нам казав, що Румунія чудова країна?
— Не пам'ятаю. Здається, лорд Вільмот.
— Так, мабуть, лорд. Здається, він колись був у Румунії. Сподіваюся, колись лорд переконає Йогана, і ми теж відвідаємо Румунію.
«Може, ви туди й заїдете, та чи вдасться вам звідтіль вибратись», — посміхнувся в душі Раду, а вголос мовив:
— Якщо ви колись вирішите відвідати мою вітчизну, то не пожалкуєте.
— Милий, ти не вважаєш, що між румунами й італійцями є багато спільного?
— Звісно, якщо румуни схожі на нашого приятеля, — відповів Ольсон, мацаючи по кишенях. — Біс забирай! Здається, забув цигарки в купе. Малло, в тебе не знайдеться цигарки?
Та заглянула в сумку:
— Я теж забула.
— Куріть мої,— запропонував Раду.
— Ні, дякую, хоча ваші цигарки й пахучі, але після закуски мені приємно викурити цигарку, до якої звик, — увічливо відмовився Ольсон і, попросивши пробачення, подався в купе.
«Знайшов-таки привід, щоб понишпорити в моїх речах, — подумав Раду, вдаючи, що уважно слухає Маллу. — У всякому разі, коли він полізе до замків, я знатиму». В один із замків він уклав нитку, яка при відкриванні замка обов'язково порветься.
— Ви дуже приємний компаньйон, пане, — всміхнулася Малла.
— Дякую, пані. Мені здається, ви це кажете просто з люб'язності. Я взагалі людина товариська. Ви ж настільки вродлива й мила жінка, що так і хочеться сказати вам щось дуже приємне.
— О, прошу вас ці слова сказати, коли повернеться Йоган.
— Для чого? Щоб викликати в нього ревнощі?
— Ви наївна людина, коли думаєте викликати ревнощі в Йогана.
— Та я б на його Місці…
— Ревнували б мене до когось?
— Будь-який чоловік на його місці був би ревнивим.
— Дурниці. Йоган знає, як я його кохаю.
— Він вас теж любить.
— Він мене обожнює.
— Все ж закоханий чоловік завжди побоюється, що його жінка може стрітись з іншим чоловіком і віддати йому перевагу. Правда, деякі вважають ревнощі зневагою до коханої жінки. Особисто я іншої думки.
Раду хотів дати зрозуміти Маллі, що вона йому подобається і може робити з ним усе, що захоче.
— Захищаючи ревнивців, ви, бува, не маєте на увазі власні справи?
— На місці пана Йогана, я згорів би від ревнощів.