Капелюх Чарівника
Шрифт:
Він зістрибнув з поруччя і понюшкував повітря. День був добрий для початку подорожі. Гірський кряж рожевів у променях сонця, стежка спиналася по ньому вгору і зникала за перевалом. Там простиралася інша долина, а за нею — інші гори…
Мумі-троль дивився, як Нюхмумрик пакує намет.
— Довго мандруватимеш?
— Ні, — втішив друга Нюхмумрик. — Першого весняного дня я знову з’явлюся в Долині Мумі-тролів і свисну під вікном. Час злетить так швидко, що й зогледітися не встигнеш!
— Що ж, бувай! — з жалем зітхнув Мумі-троль.
— Бувай! —
Мумі-троль стояв на місточку, дивлячись услід Нюхмумрикові. Постать друга щораз маліла, аж врешті розчинилася поміж беріз та яблунь, але за якийсь час здалеку долинули звуки гармонії: Нюхмумрик грав свою улюблену пісеньку «В усіх звірят кокарди на хвостах». «Тепер він щасливий!» — подумав Мумі-троль. Мелодія звучала чимраз слабше і згасла в далечі. Мумі-троль почвалав росяним садом назад, додому. На сходах ґанку він застав Чупслю і Тряслю, котрі ніжилися на сонечку.
— Привітсля! — привіталася Чупсля.
— Привіт! — відгукнувся Мумі-троль. Він уже навчився розуміти їхню мову (хоча розмовляти йому ще було важко).
— Ти плакавсля? — схвилювалася Трясля.
— Пусте, — відмахнувся Мумі-троль. — Нюхмумрик подався у мандри.
— Як шкодасля, — поспівчувала Чупсля. — Можесля, повеселієшсля, як поцілуєшсля Тряслю в носика?
Мумі-троль, не бажаючи нікого образити, цмокнув Тряслю у носа, однак веселіше йому не стало.
Чупсля і Трясля, притулившись головами, про щось довго шепотілися, а потім Трясля урочисто проголосила:
— Ми вирішилисля показати тобі те, що всерединісля!
— Валізки? — недовірливо перепитав Мумі-троль.
Чупсля і Трясля втішено закивали головами.
— Ходімосля, ходімосля, — покликали вони, тягнучи Мумі-троля за собою під живопліт.
Мумі-троль слухняно поповз услід.
Чупсля і Трясля привели його до своєї потаємної, схованої від стороннього ока у найгустіших хащах криївки, встеленої пухом й оздобленої розвішаними на гілках черепашками та дрібними білими камінцями. Під зеленим склепінням було зовсім темно. Ніхто би й не здогадався, проходячи повз живопліт, що тут є схованка. На простеленій рогожці стояла валізка.
— О, це ж рогожка Хропсі! — вигукнув Мумі-троль. — Вона вчора шукала її.
— Угу! — мугикнула Чупсля. — Вона не зналасля, що ми її знайшлисля.
— Гм, — хмикнув Мумі-троль. — Ви, здається, хотіли показати мені те, що у валізці…
Чупсля і Трясля задоволено кивнули. Ставши по обидва боки валізки, вони з поважним виглядом заходилися лічити: «Разсля! Двасля! ТРИСЛЯ!» — і, клацнувши замками, відчинили покришку валізи.
— Ох, трам-тарарам! — вихопилося у Мумі-троля.
Усе навколо сповнилося м’яким червонуватим сяєвом. Перед ним лежав рубін завбільшки з голову пантери, палахкотливий, немов призахідне сонце, живий, наче вогонь чи переливи морської хвилі.
— То як тобісля? — поцікавилася
— Ого! — ледь чутно мовив Мумі-троль.
— Більше не плакатимешсля? — запитала Трясля.
Мумі-троль похитав головою. Чупсля і Трясля зітхнули з полегкістю і повсідалися навколо валізки з коштовним каменем. Вони благоговійно мовчали, милуючись рубіном.
Рубін був мінливим, наче море. Він то просто мерехтів, то переливався рожевими барвами, немов промінчик сонця на засніженій гірській вершині, то враз його серце оживало багряними спалахами, і він ставав схожим на чорний тюльпан з іскорками замість тичинок.
— О, якби Нюхмумрик міг побачити це чудо! — тужно зронив Мумі-троль.
Він стояв так довго-довго, час уповільнив свій біг, а думки бубнявіли, розростаючись до безміру.
— Гарно, — мовив урешті Мумі-троль. — Можна мені ще коли-небудь прийти й поглянути на нього?
Чупсля і Трясля, однак, промовчали.
Мумі-троль вибрався з-під живоплоту, при блідому світлі дня йому запаморочилося в голові, тож довелося посидіти трішки в траві, щоб знову прийти до тями.
«Трам-тарарам! — подумав собі Мумі-троль. — Я готовий поклястися власним хвостом, що це той самий Королівський Рубін, за яким шукає на Місяці Чарівник. А оці малята, виявляється, ховали його у своїй валізці!»
Мумі-троль поринув у глибоку задуму. Він навіть не помітив Хропсі, яка простувала садом. Вона підійшла і сіла поруч. Час минав, Хропся не втерпіла й обережно торкнула Мумі-троля за хвіст.
— О, це ти! — ледь не підстрибнув з несподіванки Мумі-троль.
Хропся усміхнулася.
— Ти вже бачив мою нову зачіску? — вона, хизуючись, покрутила на всі боки головою.
— Ага, справді, — неуважно бовкнув Мумі-троль.
— Ти думками витаєш деінде, — зауважила Хропся. — Чи можна поцікавитися де саме?
— Моя ранішня зіронько, — ніжно мовив Мумі-троль. — Цього я не можу тобі сказати, а на серці в мене важко, бо Нюхмумрик покинув нас.
— Не може бути! — вражено скрикнула Хропся.
— Може… Він попрощався лише зі мною. Не захотів нікого більше будити…
Хропся з Мумі-тролем усе ще сиділи в траві, коли на ґанку з’явилися Чмих із Хропусем. Сонце, підбиваючись вище, зігрівало їх.
— Привіт! — гукнула Хропся. — Знаєте, що Нюхмумрик подався у мандри на південь?
— Без мене!? — обуренню Чмиха не було меж.
— Інколи хочеться побути на самоті, — зауважив Мумі-троль. — Ти ще надто малий, щоб це збагнути.
— А де решта?
— Гемуль пішов по гриби, — повідомив Хропусь. — А Ондатр заніс до хати гамака, каже, що ночами надворі вже холодно. До речі, твоя Мама у жахливому гуморі…
— Сердита чи сумна? — поцікавився Мумі-троль.
— Скоріш за все, сумна…
— Побіжу до неї, — ураз підхопився з трави Мумі-троль. — Ще лиш цього бракувало…
Мумі-мама сиділа у вітальні, ледь не плачучи.