Кленовий лист
Шрифт:
— Брат у польоті, не знаєш? — запитав гондольєр. Інвалід у ту ж мить оглянув Лужінського з ніг до голови і посміхнувся собі у вуса.
— Здається, сьогодні відпочиває. Вся авіація тепер перекидає війська. Не всидять наші на африканському узбережжі... Та він, здається, знов при фірмі.
Якесь і своє слово хотілося б докинути Лужінському про ті авантюрні операції фашистських десантів на африканському узбережжі. Але з обережності й оглядності промовчав.
Коли ці двоє відійшли, Лужінський ступив у затінок до повіточки. Приятелі не стояли на одному місці, щось
— А французьку мову ви знаєте? — запитав інвалід, не докінчивши тієї фрази.
— Зовсім погано. Знаю трохи англійську.
— Англійську...— міркував інвалід.— Англійську Дук теж трохи знає, але ж він... Та добре, що й так.
— Все ж я цілком зрозумію і француза,— квапився Лужінський якось-то догодити людям, що мають з ним такий клопіт.
— Словом, заходьте до хати. Обід незабаром. А я пошлю хлопця. Лаверні обіцяв мені люлькового тютюну. Може, привіз.
Що і коли говорили ці люди з тим льотчиком, Лужінський не знав. Терпляче і насторожено пересиджував ці кілька днів. Про зв'язок поки що і не заїкався, коли так охоче беруться люди перекинути його до Сету-бала. Його лише скупо інформували, що льотчика не довелося довго вмовляти. Лаверні охоче згодився, але вилетіти з ним Лужінському пощастило лише на дев'ятий день марудного переховування у його родака і друга інваліда.
— Ситуація складна! — запевняв інвалід.— Майже щодня якісь тривоги, часом обшуки.
Нарешті, Лаверні зайшов перед днем вильоту і забрав Лужінського до себе.
— По нас прийде авто цієї компанії.
— Авіакомпанії? — запитав Лужінський, орієнтуючись.
— Компанія ресторанів Ніцци знов найняла наш літак...— Льотчик трохи помовчав, щось обмірковуючи. Потім дістав з кишені папери.— Отже...— ще трохи примовчав, гостро вдивляючись у Лужінського.— Брат запевнив, що... я можу довірятись. Тут усе з паперами. Ви ж боєць інтернаціональної бригади?
— Так. Один з молодших офіцерів інтернаціональної бригади, як і Каспар Луджіно.
— Ясно. Віднині ви службовець компанії ресторанів Ніцци і називаєтеся... Як тут,— розгорнув папери, прочитав: — Вольдемар Зітцмайєр. Пам'ятайте: ви німець Зітцмайєр, говорите виключно німецькою мовою. Як вона у вас, не зрадить? — засміявся, віддаючи документи.
— О-о! Бітте зеер, майн лібе фройнд!
Льотчик задоволено посміхнувся від такого натурально гаркавого викрадання окремих звуків у вимові.
— Чудово! Тільки німецькою, пам'ятайте. Іншими мовами не користуйтесь, хоч би і знали їх. Значить, компанія ресторанів Ніцци відряджає вас до Опорто, провінція Дору в Португалії. Повітряний корабель бере на борт дві тисячі умовноконьячних та лікерних пляшок. Зрозуміло? В прийманні на літак вантажу розписуєтеся ви. Можете повередувати, бо вантаж уже на літаку. Але... розписуйтесь, я сам його лічив, приймаючи, і вас батькував останніми словами за неявку на прийомку вантажу. Що там веземо, ви вже і не цікавтеся, коньячні пляшки... В Опорто ревно здаєте вантаж, б'єтеся за кожен ящик. І приймаєте
— Потім?
— Потім мене та й компанію вже не цікавитиме, що ви з собою вчините. Звичайно ж, ці документи вам надалі навряд чи й будуть придатні — німець не при ділі викликає всякі підозри. Та дивіться самі. Ми підемо з вами до ресторану, як тільки приймемо вантаж на літак. А з ресторану я вже повернуся на літак сам. Ви готові і повністю мене зрозуміли?
— Так,— коротко кинув поляк.
На приватний аеродром вони прибули зарані. Екіпаж літака відрапортував пілотові про готовність до вильоту.
— Мушу перевірити вантаж,— різко втрутився Лужінський підкреслено берлінською вимовою.
— Але ж ми... Ми прийняли точно за актом здачі,— виправдувався борт-механік літака.
— Так, пане Зітцмайєр. Я особисто все перевіряв під час приймання вантажу. Ось акт, прошу.
Борт-механік дістав з кишені акт і подав Лужінському. Той мовчки запалив сигарету, Лаверні аж не стримав задоволеної посмішки.
— Зер гут (Дуже добре (нім.)) — промовив «німець», не беручи в руки того акта і читаючи його в руках борт-механіка. Потім кивнув головою: з формальностями покінчено.
Доки прокручували і прогрівали мотори, він допалював сигарету. До літака, як і годилося, зайшов майже останнім. Якийсь час солідно оглядав вантаж, а коли літак відривався од землі, не міг утриматися, щоб не моргнути на погляд льотчика. Лаверні схвально хитнув головою, він теж був задоволений поведінкою поляка:
На гірському кордоні між Іспанією та Португалією льотчик зробив низький обліт, два рази обернувшись над пунктом перельоту — такий був пароль на цей день. Помітивши сигнал білим прапором, Лаверні вирівнявся на курс уже на португальській землі.
Лаверні майстерно посадив літака в кінці аеродрому і підрулив до дебаркадера. В Опорто ще не було комфортабельного аеропорту. Звичайна тимчасова посадочна площадка, військові патрулі — матроси. До літака вийшли тільки чоловіки — чиновники, вантажники, матроси, озброєні незграбними німецькими маузерами на довгих ремінцях. Льотчика відразу ж пізнали, як із давнім знайомим віталися.
Лужінський відчув, що його берлінська вимова негайно насторожила всіх. Якесь легковажне панібратство при першій зустрічі з пілотом умить зникло. Ділова атмосфера полонила всіх. Приймальник збіг по трапу в літак і швидко повернувся з нього — цілковитий порядок!
Довго і марудно тяглося спочатку вивантаження ящиків. Їх автокарами відвозили геть десь за дебаркадер. Звідти привозили такі ж ящики, але вже з повними пляшками. Попередили, що це найкращий португальський ром — «Портокал», і знов же таки багатозначно, як і в Ніцці, посміхалися. Лужінський діловито оглядав ті ящики, щось навіть записував собі в блокнот. Пілот був у захопленні від такого конспіратора.
Аж коли й ці ящики було повантажено до літака і Лужінський, кропітко перевіривши накладну, урочисто розписався в ній кілька разів, капітан голосно запропонував йому пообідати не в порту, а в найближчому міському ресторані.