Кленовий лист
Шрифт:
— Чудово, геносе Горн! Я хочу бути першим вашим учнем. Капітани морфлоту — моя мрія! Вперед, повний...
Піднесений настрій піонера зрозумів і Горн. Він подав руки Олегові і Вані на знак цілковитої згоди з усім.
Другим рейсом відвезли на берег ящик сухарів і кілька десятків банок всіляких консервів. Олег захопив і пачку паперу та кілька зошитів. Усе це багатство віднесли тільки до перших кущів.
Дівчинку теж посадили під кущем у холодку, щоб стерегла трофеї. Налякана, весь час між чужими людьми, вона уважно стежила за метушнею хлопців, і особливо за
З третім рейсом Ваня запропонував почекати. Вантажити троси та інше не першої потреби майно не було рації.
— Адже це і не по-господарському. Ну перевезли, десь, припустімо, склали під кущем. І що ж, нехай лежить? До того ж я так собі думаю, цей катер отут, на косі, може привернути і небажану нам увагу з боку тих, хто в гірку хвилину змушений був залишити його на волю океану. Він же не порожній, як бачимо. Мабуть, його спробують і розшукати з допомогою авіації.
— Та тому ж і марудимося з ним, клятим, щоб якнайшвидше вивезти все на берег. Потім можна і зовсім затопити його.
Ваня перечекав зауваження Юри. Але, коли той запропонував затопити катер, перехопив його.
— Таку морську посудину затопити?
Олег теж не витримав. Чи не він стільки трудився біля нього, а тепер затопити!
— Користуватися морським чи військовим трофеєм — законне право переможця. Катер ми не викрали, а з якими труднощами в океані добули! Затоплювати не будемо!
— Підеш з ними домовлятися, законно чи ні ми привласнили трофей. Гітлер виховав... ви, геносе Горн, не обижайтеся. Адже мовиться про тих...
— Я всьо понімайт. Гітлер нет, єсть остров, єсть закон большінства!
— Так ось і я кажу,— знов заговорив Роман, статечно розмірковуючи.— Якщо вже брати весь катер, то треба бути готовими його захищать. Я гадаю, що Ваня правий. А як ви дивитеся, геносе Горн? Забираймо катер десь хоч і в ту протоку біля нас. Розкопаємо гирло...— Роман помітив, що Горн щось намагається сказати ще, бо його перебили тоді, не дали до кінця висловитися.— Давайте, геносе Горн.
— Саме так і мислім. Катер дольшен біть ріхтунг, готов... на плаваніє к берегам родіна... Совієтская Росія!
— Вірно, в Радянську країну! Давай, Ваню, твій проект.
Усі замовкли. Справа ставала яснішою: катер треба забрати. Але де його приховаєш так швидко? Чи ж можлива річ, негайно провести його в ту затоку під густі дерева? Скільки це забере часу!
— Часу в нас вистачає, а план на сьогодні такий,— знов розпочав Ваня,— зняти корабель з мілини — це вже турбота Олега та Горна, вони в нас механіки, нехай мудрують, а ми зробимо — і підвести трофей отуди до нас під камінну кручу.
— Чому б не спробувати відразу аж у затоку? Там і дерева нависають над берегами. А тут і не підведеш до берега, скеля виступає з-під води,— додав своє енергійний Юра.
— Дерева, це правда. Та чи протягнеш його такого нашими силами в ту затоку? А звідти ми просто в нашу хату або в отой рибальський курінь оце все і вивантажили б. Потім знайшли б лад і катеру. А ні, зіпхнули б його знову в океан,— висловлював свою думку Ваня.
— Або затопили б десь там поблизу,
Відчувалося надмірне піднесення робінзонів від такої несподіваної здобичі. В захопленні не замислювалися глибше, докладно не розмірковували ні над жодною пропозицією, наскільки вона реальна до здійснення їхніми силами. Адже щоб їхати катером через океан, за пропозицією Горна, треба не лише полагодити — залатати катер. Потрібне ж пальне, якщо силова установка, припустімо, уціліла. Пропозиції надходили одна за одною, відчувалося, що в міркуваннях про освоєння катера нарада заходить в марудний тупик.
І схвалили першу, таку просту пропозицію Вані: катера не розвантажувати далі, а підвести ближче до житла і при допомозі Горна максимально освоїти його. Гордий з високої атестації своїх технічних здібностей, Олег не злякався завдання — зняти корабель з мілини! Десять місяців служби Горна на такому катері цілком гарантували виконання цього відповідального завдання.
— А як тут якір витягається, геносе Горн, напевне ж, механічною силою?
— Так, бітте, лебьодка єсть, от сжатий воздух работайт.
— Ось бачите,— стиснуте повітря. А де воно? — переможно запитав Олег.— Ніякі механізми не діють, затоплені. Та й ніс корабля занурений у воду, як ти до тих лебідок приступишся. Хіба що... Стривайте, товариші: здається, десь там є, щоправда у воді, невеличкий якорець. Звичайно, він теж не по нашій силі, та гуртом би якось...
— Так єсть, товаріщ Олег. От ручной лебьодка.
— Оце вже діло, геносе Горн! Я теж бачив його, коли видирався на катер,— підтвердив Ваня.— Почали, хлопці!
— Не надо такой план,— заперечив Горн.— В отсєк імеєтся полшой дліна трос для дальній аварійний буксір. Мі можем єго доставайт. Конец трос берьом нах плот, два товаріщ будет єго тут...— Горн не знаходив слова і крутив рукою.
Олег зрозумів і допоміг:
— Розмотувати.
— Так єсть, розмотайт, пока другіє на плота везут єго конец туда, і крєпім давай на берег за дерева. Потом всьо накручівай єго на лєбьодка іздесь.
— Чудово!
— Товаріщ Ваня! Сейчас наш інтерес єсть само толь-ко катер!
— Вирішили. Олег, давай команду, твоя посудина,— завершив Ваня.
— Горн і я лишаємося на тросі, якщо дістанемо його в тій затопленій схованці. Ваня командує плотом, на якому відвозять кінець троса. Геносе Горн, почали! Як даємо трос?
— Берьом ін отсєк і... дайом, канєшно.— Він не зовсім розумів запитання і пильно вдивлявся в Олега. Нарешті, догадався: — Ах, так єсть: ну, канєшно же, дайом через етот единственні люк. Немножко поцарапаєт бронза от люк, но ето нічево.
Льотчик швидко підійшов до зовсім не помітних з першого погляду металевих дверцят, пофарбованих під колір стіни. Швидко знайшов отвір для ключа і якоюсь скобою почав наполегливо длубатися, доки не відімкнув ті дверцята. За ними було приміщення спеціально для троса з діркою для нього через стіну борту, тепер задраєну. Хлопці побачили величезний стос линви, зручно намотаний на вал-лебідку. Навіть зааплодував котрийсь: