Колекція пристрастей
Шрифт:
На світі є стільки різний чоловік…
Юра був, в принципі непоганим хлопцем. Він належав до тих українців, які розмовляючи російською, зберігають сильний український акцент, що дуже дивує, коли довідуєшся, що українську вони в кращому випадку тільки розуміють Він просив розмовляти з ним українською, намагаючись зробити мені приємність, завжди розраховувався за мене в кнайпах, ресторанах чи кінотеатрах, що в західному світі річ доволі рідкісна, пропускав мене вперед, заходячи і подавав руку при виході з міського транспорту, знову ж таки ігноруючи емансиповане оточення. Все це імпонувало, як і його намагання заповнити наші зустрічі насиченою культурною програмою. Ми з“їздили разом до Страсбурга,
– Про прочитані книжки він висловлювався досить лаконічно: «Мнє панравілась.» Або: «Мнє нє панравілась.»
Коли я питала, чому, він відмовчувався:
– Умниє люді а таком нє распастраняються.
Він постійно намагався створити довкола себе атмосферу таємничості. Запрошуючи мене кудись, він спочатку питав, чи маю я час сьогодні з ним зустрітися. Якщо я казала, що маю, то він продовжував:
– Тагда я хачу свадіть тєбя в адно мєста.
На запитання, в яке саме, незмінно відповідав:
– Там пасмотрім.
Він часто задавав мені питання на зразок:
– А што ти думаєш а палітікє Гарбачева?
Або:
– Как ти думаєш, ані закроют Чєрнобиль насавсєм ілі так і аставят?
Якщо ж я питала, що він сам думає з цього приводу, то чула у відповідь незмінне:
– Гм, ета майо лічнає мнєніє. Нє стану аб етам распастранятса.
Мене відверто кажучи, мало цікавило, що думає Юра з приводу інфляції на Україні чи нової політики німецького уряду. Я намагалася розпитати його про його власні смаки, звички, плани на майбутнє, чи історії з минулого. Але незмінно чула у відповідь:
– Умниє люді разгаварівают а болєє інтєрєсних вєщах.
Цікаво, звідки йому так добре було відомо, про що розмовляють і про що не розмовляють «умниє люді»?
Коли я розповідала йому про Енцо, він намагався вдавати скептика:
– Нє вєрю я в такую дабрадєтєль. Ілі он странний, ілі імпатєнт. А ваабщє, он мужик імпазантний, мускулістий, ліцо пріятнає, пачті савсєм нєту сєдіни, нікакіх залисін. Наші в таком возрастє всє толстиє, лисиє ілі уже сєдиє.
Енцо мав про Юру не настільки позитивну думку.
– Якийсь переляканий. Я б з такий на люди не з“явитися.
Відтоді, як я познайомилася з Юрою, Енцо мало не щодня нагадував про нашу з ним давню домовленість. Першого ж вечора, як тільки я вселилася, він сказав:
– Тепер це твоя дім. Я не маю право тобі забороняти чи дозволяти. Єдине, що ти пообіцяти, це ніякий твій знайомий чоловік не переступити поріг цей дім. Ти – людина вільний, можеш спати з хто хотіти і скільки хотіти. Але я відповідати за моя донька і не хотіти, щоб вона вчитися щось поганий. Цей дім бути вільний від насильство і розпуста.
Coitis praecox – це не завжди погано.
Наші стосунки з Юрою продовжували розвиватися. Якщо, звичайно, те, що існувало між нами, можна було назвати стосунками, а те, як саме вони складалися, – розвитком.
Після того, як Юра з“ясував, що ж саме я думаю з приводу політики Горбачова, перспектив закриття Чорнобильської АЕС та позиції німецького уряду з приводу іноземців, основні теми наших розмов було явно вичерпано. Ми продовжували зустрічатися два-три рази на тиждень, обідати або вечеряти разом, ходити в кіно або в театр, я познайомилася з постійним колом спілкування Юри. Під час кожної наступної нашої зустрічі він щоразу активніше
– А коли? – питав він, і мені знову ставало його шкода. Тому я мовчала замість того, аби відповісти:
– Ніколи.
Сподівання, що він сам колись про це здогадається, все ще не полишало мене.
– Не існує нічого небезпечнішого, ніж жалість до чоловіка, якого не хочеш, – вчила мене одна старша товаришка, і зовсім незабаром мені довелося переконатися, що вона знала, про що говорить.
Коли Юра запросив мене до себе на день народження, мені відразу ж захотілося відмовитися. І я навіть почала мямлити щось малопереконливе про термінову роботу, контрольну в університеті і велике прибирання, яке ніяк не можна відкласти. Але Юра знову подивився на мене своїм розгублено-благальним поглядом, який з усіх сил спонукав до вживання стверджувальної частки: “так”, або на крайній випадок, причинно-наслідкових сполучників: “бо”, “тому що”, “незважаючи на те що”. Мені знову стало його шкода, і я погодилася прийти.
Була 19.00, коли Юра зустрів мене в порожній квартирі, білій сорочці і страшному збудженні. Щойно я віддала йому подарунок, все ще обдумуючи, як саме і коли йому пояснити, що бачимося ми востаннє, як він повідомив, що забава зірвалася, ніхто не прийде, але це навіть краще, нарешті ми зможемо побути наодинці. Не встигла я відреагувати, як він зачинив вхідні двері ключем і поклав ключа на шафу. Аби дістатися туди, мені довелося б стати на стілець. Все відбувалося настільки блискавично і завжди доволі стриманий і більш-менш вічливий Юра поводив себе настільки незвично, що я розгубилася. З тою ж похапливстю він відкоркував шампанське і тремтячою рукою подав мені келих:
– Давай вип“єм за то, чтоби тєбє захатєлась таво же, что і мнє, – сказав він, і не встигла я нічого сказати чи навіть подумати, як він вже притягнув мене вільною рукою і жадібно поцілував.
– Я так давно етава ждал,– шепотів він, дихаючи на мене неприємним запахом з рота. Не зупиняючись довго на самих лише словах, він поліз вільною рукою мені під спідницю.
– Спочатку, як правило, знімають бюстгалтер. А ще краще спершу поставити келих на стіл.
Він слухняно відставив недопите шампанське, виливши половину мені на светр, торкнувся моїх грудей, і після невдалої спроби розстібнути гачки бюстгалтера, почав похапцем роздягатися сам. Очевидно вирішив вразити мене якщо не спритністю, то принаймні швидкістю. Мені і справді стало цікаво, що він робитиме далі.
– Наканєц-та, – зойкнув Юра, вивільнившись з майтків, і було незрозуміло, що саме він має на увазі: нашу зустріч наодинці, закінчення процесу роздягання чи зацікавлення, що, напевно, відбилося на моєму обличчі під час розглядання його войовниче відстовбурченого прутня. Останнє, щоправда, швидко зникло. Юра явно не належав до чоловіків, котрі охоче носять завузькі плавки і просять партнерку натягнути презерватив, щоб продемонструвати поважні розміри своєї чоловічої гордості. Він підступив на крок ближче, і знову поліз рукою мені під спідницю.