Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
Шрифт:
Свиня вирила таку яму, й качка наносила її повну води. А кіт каже:
— Коли поклали хату, то покладімо ще й піч, щоб мені було де в зимі погрітися.
А півень і собі:
— Коли поклали хату, то покладімо ще й жердку, бо я не призвичаєний на голій землі спати.
Та й як уже вони ту жердку та піч поклали, тоді баран каже:
— Що ви хотіли, то вже маєте; зробіть же тепер постіль, щоб я на голій землі не ночував.
Пішли вони до лісу, наносили багато листа, зробили постіль і для барана, й для свині, для вола. Тоді віл каже:
— Тепер ходім, назносім собі
Порозходилися вони всі, кожде взялося роздобувати поживи для товариства. Волові та баранові — кукурудзи сухої, сіна, соломи просяної дістали; свині — картоплі, буряків нарили; качці — бурякового листа наносили, ячменю, проса багато; котові — мишей ловити допомогли, горобців; півневі — зерна поназбирували ріжного, хробаків усяких. Наносили вони всього того досить, зробили собі сани та й стали складати. Що на сани покласти не можна було, на себе взяли. Віл із бараном тоді запряглися, кіт уперед побіг, підстрибуючи, качка на сіно та лист вгніздилася, а свиня з півнем слідом ідуть, господарства спільного доглядають.
Поскладали вони все те в порядку, посідали та й сидять у теплі та добрі. Кіт на печі сидить та мурчить, півень на жердці виспівує, качка в воді хлюпощеться, а свиня простяглася на постелі, лежить і рохкає. Надворі мороз та шквиря, а в них затишок і їсти є що.
Аж ось бігла повз їх хату лисиця, вчула, як півень виспівує «кукуріку», «кукуріку», й захотілося їй курятинкою поласувати. Зупинилась, кортить її, та в хату піти боїться, бо чути, що там не один півень, а крім нього, ще хтось гомонить. Метнулася тоді вона по лісі, найшла медведя та вовка й каже:
— Я надибала цілий скарб. До нашого лісу забрела ціла ватага тварин із села — там чути голос півня, качки та й ще когось… Так ходім, розділимо їх проміж собою. Я возьму півня та качку, а ви вибирайте собі, кому що до вподоби.
— Ну, ходім; ми з ними розправимося по-своєму.
Підійшли вони до хатки й почали турбуватися, кому поперед іти в хату. Лисичка подумала й каже:
— Якщо йти, так не кому іншому, як медведеві. Він найдужчий і найхоробріший. Іди, медведю, а ми тут постережемо.
— Як іти, то й іти, — каже медвідь і посунув до хати.
А тут його тільки й ждали. Віл як кинувся на нього, довбнув його рогами і почав перти до стіни. Баран розігнався й ну штовхати медведя під боки; свиня кинулась його гризти; кіт стрибнув медведеві на голову, щоб очі видряпати; півень як закричить що є сили: «Ку-ку-рі-ку!»
Медведеві й в очах потьмарило. Зібрався з силою, рвонувся з хати та й побіг у світ за очі, не оглядаючись. А лисиця й вовк бачать, що непереливки, та за ним… Тільки їх і бачили.
А віл зі своїми товаришами ще довго жили в хатці, гуртом працюючи та про спільне добро дбаючи.
Як звірі ходили за моря сонця шукати
Раз бігла свинка. Біжить, а назустріч іде вовк і говорить: «Свинко, куди ти біжиш?» — «За моря сонця шукать». — «Прийми і мене». — «Пішли».
От біжить свинка, а назустріч іде ведмідь і говорить: «Куди ти біжиш?» — «За моря сонця шукать». — «Прийми і мене». — «Пішли!».
От біжить свинка, а назустріч іде заєць і говорить:
От біжить свинка, а назустріч іде курочка да петушок і говорять: «Куди ти, свинко, біжиш?» — «За моря сонечка шукать». — «Прийми і мене, і петушка». — «Пішли».
От іде лисиця і питає: «Куди ти, свинко, біжиш?» — «За моря сонечка шукать». — «Прийми і мене». — «Пішли».
От ідуть і бачать, що викопана яма. Вони туди всі позалазили, сидять і кажуть: хто менший, того і з’їсти. Почали їсти з меншого і поїли всіх, осталась одна лисиця.
От летить ворон. Лисиця просить його: «Витягни мене з ями?» Ворон витягнув її. Лисиця і просить ворона: «Навчи мене літать».
Ворон підняв високо лисицю. А в полі лежала борона. От лисиця і говорить: «Бережись, борона — чужа сторона, а то рознесу!»
Ворон випустив лисицю з лап; лисиця впала на борону й убилась.
Як звірі ходили пастись у золоте просо
Ішло дві свинки, і прибігає лисичка-сестричка: «Здоровенькі, свинки-сестрички! Куди ви йдете?» — «У золоте просо пастись». — «Візміть же й мене з собою». — «Е, там такий рів, що ти не перескочиш». — «Ні, я перескочу. То тим боком, то тим боком, то хвостом підопрусь, то лапкою зачеплюсь та й перестрибну». — «Ну, ходім з нами».
Ідуть та й ідуть вони. Біжить вовчик-братик: «Здорові, свинки-сестрички, і ти, лисичко-сестричко! Куди ви йдете?» — «У золоте просо пастись». — «Піду й я з вами». — «Е, там такий рів, такий рів, що ти й не перескочиш». — «Ні, я, — каже, — не через такі забори плигав! У нашого попа такий забор, що вищий усього города, та й то я перескочив та десятеро гусей украв та всі й поїв». — «Ну, ходім з нами».
Ідуть та й ідуть. Біжить ведмідь: «Здорові, свинки-сестрички!» — «Здоров, ведмедику-братику!» — «Куди ви йдете?» — «У золоте просо пастись». — «Піду й я з вами». — «Е, там такий рів, що ти й не перескочиш». — «Ні, - каже, — в лісі два дуби вітер як вивернув, так я із дуба на дуб як плигнув, так він аж тріснув». — «Ну, так ходім з нами».
Ідуть та й ідуть. Біжить заєць. «Здоровенькі, свинки-сестрички!» — «Здоров, зайчику-братчику!» — «Куди ви йдете?» — «В золоте просо пастись». — «Піду й я з вами». А ведмідь і каже (страхає): «Куди ти, куций, ідеш? Ти не перескочиш!» — «Та ні, - каже, — мене хорти як нагнали, так я через такий рів плигав, що і дна не видно, та й перескочив, та в попову капусту, та й сховався, та оце тільки що відтіль вирвавсь та вас і догнав». — «Ну, так ходім з нами, коли ти такий молодець».
Ідуть та й ідуть вони. Дійшли до рова. Плигнула одна свинка — переплигнула. Плигнула й друга — переплигнула. «Ану, будем ми плигати, хто з нас переплигне». А лисичка-сестричка крутиться-вертиться та все ведмідя наперед випихає. Той ведмідь як плигне, та в рів! «Ох, зайчику-братику, що нам робити?» А заєць: «Плигай, лисичко-сестричко!» А лисичка-сестричка каже: «Давай плигнемо обоє заразом — хто далі переплигне». Як плигнула лисичка-сестричка і зайчик за нею, так лисичка-сестричка зачепила зайця хвостом та й турнула у рів… та й сама туди…