Команда "Синьої чайки"
Шрифт:
Іво — капітан, погляньте-но на нього: усе-то він знає, а який поважний — ну, справжнісінький морський вовк!
Міхаел — коло мотора! Юре й Франьо — вправні штурвальні! А вгорі, на реях, — Перо й Петер.
Мілева, наче зачарована, ходить по палубі від одного до іншого,
— Ну, пірате, то як з твоєю заморською царівною?..
Іво всміхається й відказує:
— А нехай їй всячина! Не буду я шукати її!
Він бере Мілеву за руку й веде оглядати корабель.
— Ти тепер уже справжній моряк, доросла людина! — каже Мілева, коли вони повертаються назад, на палубу.
Іво сміється, він щасливий.
А над морем лунає весела матроська пісня. Юст і собі береться підтягувати, але голос йому чогось затремтів, і на очах виступили сльози…
«Синя чайка» пливе до Чайчиного острова. Попереду, на баці, сидять Юст, Мілева та Іво. Сонце котиться по неосяжному небосхилу, мотор виспівує свою бадьору пісню, а Іво мріє вголос:
— Отак!.. Тепер батьків борг буде сплачено, а батькову провину забуто. «Синя чайка» повертається додому!
— А як же наш екіпаж, Іво? — питає Мілева.
— Наш екіпаж живе й житиме! На цій палубі вистачить місця для кожного чесного трудівника! А якщо цей корабель виявиться для нас замалий, ми побудуємо ще один… У моря на всіх вистачить багатства! Замість наших халуп, ми спорудимо нові гарні будинки. І не доведеться більше рибалкам тікати до Бразілії — у нашому побратимстві хліба
Удалині забовванів Чайчин острів.
Ось уже ясніють у затоці білі рибальські хатини.
Мотор невтомно співає сталеву, дзвінку пісню. Пісню праці й снаги.
Хлопці щось вигукують і теж співають.
Юст дивиться на тих хлопчаків і згадує свої молоді роки. Дарма що не повернути тих літ, він бачить, як підростає нове покоління, й вірить: кращою буде їхня доля. І від цих думок Юст наче сам молодіє…
«Синя чайка» гордовито заходить у затоку.
Сьогодні — неділя.
Рибалки, сидячи на пристані, попахкують люльками й дивуються: чого потрібно такому пишному кораблеві в цій убогій затоці?
Прибережні скелі відлунюють дудніння мотора, і от уже все, що є живого в селищі, дослухається до цієї дивної музики. На кораблі звивають білі вітрила, матроси збіглися на баці й махають руками.
І раптом рибалки бачать напис на борту корабля: «Синя чайка»… — Жінки здіймають галас, стрімголов летять навстріч вітрильникові. Вони вже помітили на палубі своїх хлоп'ят. Радісний крик злітає до неба. Мотор стихає. Корабель повільно підпливає до причалу.
«Синя чайка» кинула якір.