Комедії
Шрифт:
Багато прикладів, як хіть ота до рим
Людей знеславлює…
Оронт
Ви натякнули цим,
Що недоладного я написав сонета?
Альсест
Я цього не кажу… «На біса ви в поети,
Панове, пнетеся? — так я йому сказав. —
Навіщо пхати в друк усе, що написав?
Лиш тим прощаємо ми віршики без змісту,
Сяк-так ізліплені, хто з того має їсти.
Сверблячку марну ви в собі переборіть
І з
Задовольняйтеся, як при дворі ви в шані,
В повазі… Справді-бо, чудне ото бажання —
Доконче з книгами виходить на базар,
Письменних там юрбу збільшаючи нездар», —
Так того віршника я умовляв, мосьпане.
Оронт
Хто ж на такі думки розумний не пристане?
Та я про свій сонет хотів би гадку знать.
Альсест
Найкраще б вам його з шухляди не виймать!
Признаюся — взірці ви мали щонайгірші,
І неприродністю одгонять ваші вірші.
Що має значити: прихильність у речах?
Як штучно сказане оте: скупі в дарах!
ІЦо за фальшива гра: надія й безнадія!
Коли хто простоту цінує й розуміє,
То мусить визнати, що тут її нема
І що виразності шукати теж дарма.
Аж страшно здумати, як зіпсувався нині
Смак у письменників. Давніші покоління,
Хоч різних тонкощів у віршах не плели,
А серце зрушити і схвилювать могли,
Таку от пісеньку хоч би скомпонувавши,
Як ця, що я собі її курничу завше:
Коли б король мені давав
Париж, свою столицю,
Але з коханою за те
Я мусив розлучиться, —
Сказав би так я королю:
«Спасибі вам велике,
Та, гей! Тієї, що люблю,
Не кину я довіку».
Хай рима бідна тут, хай красних мало слів, —
Я цеї співанки оддати б не хотів
За все, що публіка сучасна вихваляє:
Сама-бо тут любов до серця промовляє.
Коли б король мені давав Париж, свою столицю,
Але з коханою за те
Я мусив розлучиться, —
Сказав би так я королю:
«Спасибі вам велике,
Та, гей! Тієї, що люблю,
Не кину я довіку».
От де поезія і щирість почувань!
(До Філінта).
Так, пане, смійтеся! Я можу без вагань
Для цього віршика забути пишні фрази,
Манірних витівок підроблені алмази.
Оронт
А я скажу проте: сонет мій хоч куди.
Альсест
Вам до вподоби він, і тут нема біди:
Свої пишатися ви маєте підстави,
А я по-своєму гадати маю право.
Оронт
Чувати й похвали доводилось мені.
Альсест
Так, від облесників — чому ж би пак і ні!
Оронт
Ви
Альсест
Коли б хвалив я вас, то й ви б мене хвалили.
Оронт
Ат, обійдуся я без вашої хвали!
Альсест
І зовсім слушного ви висновку дійшли.
Оронт
Цікаво бачити, в який то лад і спосіб
У віршуванні вам, мій пане, повелося б!
Альсест
Що ж, віршики лихі я б, може, написав,
Але нікому б їх, напевне, не читав.
Оронт
Не таїтеся ж ви, добродію, з дудаками!
Альсест
У кого іншого шукайте фіміаму.
Оронт
Чи тону іншого ви б часом не взяли?
Альсест
Мій тон теперішній не маю я за злий.
Філінт
(стає між ними)
Еге, панове, ні! Облиште ці змагання!
Оронт
Погарячився я… Даруйте… На прощання
Скажу, що радий вам у всьому я служить.
Альсест
Від мене, пане мій, шанобу теж прийміть.
Філінт
Ну, бачили, куди одвертість нас доводить?
Він буде вам тепер, де тільки зможе, шкодить.
А що було його хоч трошки похвалить?
Альсест
Не хочу й слухати.
Філінт Але ж…
Альсест
Не варто й жить.
Філінт
Проте…
Альсест
Лишіть мене, на бога!
Філінт
Я не покину вас ніколи й ні для кого.
ДІЯ ДРУГА
Альсест
Ви правди щирої бажаєте? Скажу,