Корабель приречених
Шрифт:
— Цей танець часом не вільний у фрейлейн? Я був би безмежно радий.
Бетті підвелася, глянула на Кашбарна. Той хитнув головою на знак згоди, і вона, спершись на руку Ромбаха, закружляла з ним по залу.
— Чудний танець! Як вам здається, вельмишановна фрейлейн? У Берліні мені нічого схожого не доводилося бачити.
— Це фокстрот, містер фон-Ромбах. І з'явився він саме в Америці.
— В такому разі нам, як новакам, доведеться трохи поспотикатися. Чудово! Пардон, мабуть, невелика океанська хвиля потрапила мені під ноги. Качку відчуваєш
Бенгстреми з північним спокоєм спорожнювали пляшку за пляшкою.
— Сором, містер Кашбарн! Ви так мало п'єте!
— Я бережу голову для Нью-Йорка, — хитро відповів Кашбарн, повільно сьорбаючи вино з бокала.
— О, до нього ще досить далеко, — заперечила пані Бенгстрем. — Коли б тільки наша подорож закінчилась так щасливо, як почалась. Кажуть, з'явився великий туман. Хоч би нічого не трапилось.
— Що може трапитися? — сміючись запитав її чоловік. — Доки моя доля в руках тямущого капітана і досвідчених інженерів у машинному відділі, мені нема чого турбуватися.
— Тямущий капітан — це добре, але уповання на милість божу — краще, — тоном наставника промовив Кашбарн, смиренно підводячи очі до стелі.
Бенгстрем скоса глянув на нього.
— Ви вірите в боже правосуддя, сер?
— Звичайно, за глибоким переконанням, — відповів Кашбарн.
— От бачиш, Еріх! — повчально сказала пані Бенгстрем своєму чоловікові. — Бери приклад з містера Кашбарна!
Інженер уже звик до натяків на свою безбожність. Він кивком голови підізвав стюарда і замовив ще пляшку вина.
Кашбарн глянув на годинник і хотів уже пройти в танцзал, коли до столу підійшов Лайтолдер і запросив Бетті танцювати. Вирячене око пана фон-Ромбаха з-під скельця монокля пильно дивилося на молоду пару.
— Я вдячна вам, містер Лайтолдер, що своїм запрошенням ви звільнили мене від присутності цього жахливого Ромбаха.
— Якщо хочете, міс Кашбарн, ми танцюватимемо весь час.
— Може, й хочу, — сказала вона сміючись.
— Я був би щасливий.
— Ви хочете пожертвувати собою заради мене?
— Тисячу разів, якщо я цього достойний.
— Ви говорите так усім дамам, з якими танцюєте сьогодні, пане офіцер?
— Я кажу це тільки вам, — заперечив він.
Вона відвела погляд і, збентежена, замовкла. Він ніяково посміхнувся.
— Це не фраза, міс Кашбарн. Я сказав би вам те саме ще в перший вечір, але ви нікуди не виходили.
— Може, це й краще, — прошепотіла вона, зашарівшись.
Він нічого не відповів.
Тепер Бетті щоразу, коли пан фон-Ромбах запрошував її до танцю, відмовляла йому. Як сердито блискав монокль німця, коли стрункий офіцер підходив до Бетті і вона йшла з ним танцювати. Нарешті Ромбах зрозумів, у чому річ, і почав шукати собі інших партнерш.
Коло змикається
Коли Едвард
Помітивши Едварда, місіс Хорткліф обірвала розмову і мило посварилася на нього віялом.
— Тільки двадцять хвилин! — вибачився він і доторкнувся губами до унизаних дорогоцінним камінням пальців.
— Що з вами вдієш? Сідайте вже. Змінимо гнів на милість. Як ви думаєте, командоре?
— Я теж за милість, — відповів Сміт посміхаючись. — Чоловіки завжди відстоюють один одного.
— Щиро дякую вам, за підтримку, містер Сміт, — промовив Едвард. — Я дуже засмутився б, якби місіс Хорткліф прогнала мене.
У відповідь місіс Хорткліф обдарувала Едварда багатозначним поглядом.
— Можу вам поспівчувати, мілорде, — весело підморгнувши, вигукнув галантний морський вовк. — Я зараз пригадав одну цікаву історію, яка трапилася зі мною в молодості. Був шторм. Ми курсували біля мису Горн і ніяк не могли обійти цей клятий виступ. Раптом…
Але закінчити капітанові не вдалося. До нього підійшов ординарець і щось зашепотів на вухо. Сміт підвівся.
— Капітан завжди на службі! Пробачте, мадам! Лорд Хакслі, звичайно, знає цікавіші історії для милих вушок.
Поцілувавши місіс Хорткліф руку, він попрощався і швидко вийшов, мимохідь люб'язно відповідаючи на численні поклони й привітання.
Відчинивши двері своєї каюти, Сміт побачив містера Коннора, який, зручно вмостившись, сидів у кріслі. Він навіть не зробив спроби підвестися, коли ввійшов капітан.
Сміт стурбовано глянув на гостя.
— Ну-ну, інспекторе, що сталося? Мені сказали, ніби ви хотіли поговорити зі мною про надзвичайно важливу справу.
Коннор підняв вказівний палець.
— Насамперед не кричіть так, містер Сміт. Для чого людям знати, що я інспектор Томпсон із Скотленд-ярду? Я повинен до самого Нью-Йорка лишатися тільки почесним пасажиром першого класу Коннором. Сподіваюсь, це буде можливим. Ми мусимо зробити все для того, щоб уникнути скандалу.
— Скандалу? Ви висловлюєтесь загадками, інспекторе? Не завдавайте мені неприємностей! У мене досить клопоту з цією препоганою погодою. — Сміт узяв з стінної шафи пляшку й склянки. — Вип'ємо! Хочете сигару?
Інспектор Томпсон, він же Коннор, відкусив кінець пахучої сигари.
— Річ у тому, шановний командоре, що я, бачте, все-таки не можу позбавити вас деякого клопоту. Тому й просив приділити мені кілька хвилин. Є факти, які дають підстави припускати, що на судні перебувають злісні злочинці.
Капітан Сміт стояв, широко розставивши ноги, забувши про запалений сірник у руці. — Злочинці? На моєму судні?
Томпсон задумливо дивився на синю цівку диму.
— Цього треба було чекати. Казкове багатство ваших пасажирів — всесильний магніт для кримінальних елементів.