Корабель приречених
Шрифт:
Незабаром після цієї розмови в радіорубку зайшов капітан Сміт.
— Будьте напоготові передавати сигнали нещастя, — сказав він хрипко.
Філліпс, не відриваючись од роботи, кивнув. Сміт одразу зник, нічого не пояснивши.
— Ви чули, Філліпс? — запитав зблідлий Брайд. Перший радист закінчив вистукувати радіограми. Потім відклав навушники.
— Звичайно, чув, — відповів він. — Здається, пан капітан зволили полякати нас запізнілим першоквітневим жартом. SOS від «Титаніка»! Уявляю, як вся північна Атлантика реготатиме з цієї не зовсім вдалої вигадки.
Але
— Машини не працюють, Філліпс! Напевне, крига.
— Більш нічого?
— Нічого, все спокійно. Пасажири веселяться.
— Гм… машини, кажеш, не працюють? Мабуть, перегрівся циліндр. Зупинка на кілька хвилин.
— А нещодавній поштовх?
— Ну й що з того? Штовхнуло в один бік, штовхнуло в другий. Приберіть оцю гидоту, — Філліпс показав на приватні радіограми. — Нехай панство почекає. Про мене, то вони можуть завтра особисто вручити свою писанину адресатам.
— Ви тільки що розмовляли з «Каліфорнією». Чи не слід було б зараз спробувати…
— Хай вам чорт, Брайд. Ви так поспішаєте. Капітан же наказав тільки бути напоготові.
— Я не бачу нічого поганого в тому, що ми зв'яжемося з «Каліфорнією», доки надійдуть дальші розпорядження.
Філліпс знизав плечима, але надів навушники і увімкнув передавач.
— «Каліфорнія»… «Каліфорнія»… я «Титанік»…
Радистові «Каліфорнії» снилося в цю мить, що казковий корабель з нечуваною швидкістю мчить прямо на нього. В його вухах гриміло: «Стережись! Перекинемо хвилею!» І ось уже гострий ніс судна навис на ними. Уславлений капітан, перегнувшись через поручні, прокричав: «Ви найбільший ідіот на всі сім морів!».
Обливаючись холодним потом, бідолаха важко дихав, мов риба без води, і ховав голову під ковдру. Страшний сон раптом змінили приємні видіння.
Філліпс більше не викликав «Каліфорнію».
— Мабуть, уже хропе. Нічого не вдієш, — лаконічно зауважив він.
На містку зібралися майже всі офіцери. Вони купкою стояли осторонь. Ніхто не наважувався підійти до капітана. Сміт, важко ступаючи, ходив туди й назад, наче маятник. Обличчя його скам'яніло. Про справжнє становище речей поки що мало хто знав. Судно оглядали. Помпи працювали на повну потужність, перебірки були закриті.
Офіцери тихо обговорювали становище.
— Це викличе великі неприємності.
— Хто винен?
— Козлом відпущення, звичайно, буде капітан.
— Ще нічого не можна сказати. Можливо, пошкодження не таке вже й велике.
— У мене в машинному відділенні загинуло двоє. Цього досить!
— Очевидно, під час тривоги внизу виникла паніка.
— Не вигадуйте. Що ж робити далі?
— Не уявляю. Телефонний зв'язок з третім класом перервано.
— Чому Боксхолл нічого не повідомляє?
— З рекордом, звичайно, кажи пропало. Час, який ми тут втрачаємо, вже не надолужиш до самого Нью-Йорка.
— Уявляєте, як американці кепкуватимуть з нас, коли судно прийде з запізненням та ще й з понівеченою фізіономією!
— Нехай
— А ви сумніваєтесь у цьому? Ви думаєте, що ми підемо на дно? Адже всім відомо: «Титанік» не може затонути.
— Ця невеличка перевірка досить цікава. Шкода тільки, що не обійшлося без людських жертв.
І немов нарочито в цю мить надійшла фатальна звістка.
— Виявлено пробоїну завбільшки сто метрів. Усі приміщення бака затоплені! Помпи не справляються з водою, — повідомив по телефону інженер Белл.
— Що ви говорите, Белл? Не може бути пробоїни такого розміру! — тремтячим голосом промовив Сміт.
— Як це не може бути? — гримів інженер. — Треба мати на увазі розмір «Титаніка» і швидкість — я підкреслюю — швидкість, містер Сміт! Судно дістало удар величезної сили, що дорівнює потужності тридцяти семи експресів. Я розмірковував над цим раніше. При такому зіткненні у нас не вискочив мозок з голови тільки тому, що кіль, наче полозок, ковзнув по льоду. Але сили було досить, щоб розкраяти корабель, наче банку сардин. Повірте, цілком досить!
Сміт знав про величезну міць гострих, мов ніж, підводних крижаних рифів, що наводили жах на всіх моряків відтоді, як люди навчилися перетинати океан. Як міг він наважитися на рекорд?.. У нього запаморочилося в голові, і старий моряк зібрав усі сили, щоб не показати свого переживання.
— В машинному відділенні все гаразд?
— Так, поки що все гаразд.
Капітан повільно поклав трубку. Невже його чудовий корабель має загинути? Ні. Навіть коли рани від криги жахливі, перебірки затримають воду, адже вони зроблені з найкращої сталі… Натиск води не зможе прорвати їх.
На місток піднявся Боксхолл. Вираз його обличчя не віщував нічого втішного.
— Пане капітан… — стоячи перед Смітом, Боксхолл насилу знаходив потрібні слова. — Приміщення третього класу затоплені! Чотири перебірки проломлені. Там нічого вже не можна врятувати!
Офіцери розгублено глянули на капітана, який дивився кудись поверх Боксхолла, наче думав про щось зовсім стороннє.
— Внизу лишилися пасажири? — глухо, майже пошепки запитав він.
Молодий офіцер кілька разів судорожно ковтнув слину, перш ніж зміг відповісти.
— Так точно, капітане… Дуже багато. Вода, прорвавшись, загнала їх назад у зали.
Знову задзвонив телефон. Центральне машинне відділення сповіщало, що вода проникла в котельню і загрожує поламати перебірки. Вода в котельні! Це був кінець.
Сміт метнувся до телефону.
— Загасити топки! Сирену! Увімкнути аварійне динамо!
Кинута трубка дзвякнула об вилку. Капітан віддавав офіцерам короткі, чіткі накази.
— Рятувальну команду на шлюпки! Пасажирів з рятувальними поясами на палубу! За борт у першу чергу жінок та дітей! Діяти швидко й рішуче, не звертати уваги на осіб, не попускати ніякої паніки! Пасажирам говорити, що провадиться навчальна тривога. Вони ні в якому разі не повинні знати правди. Якщо люди втратять розум, не можна буде врятувати більше ніж одного з трьох. Таке становище!