Країна Моксель, або Московія. Книга 1
Шрифт:
Так московські князі узурпували церковну владу і взяли на озброєння догму про богообраність московського царя.
Які ж землі до середини XVI століття «зібрало» Московське князівство?
«На північному сході були землі нинішньої Архангельської губернії. Вологодської та Олонецької; на північному заході — Новгородської й Псковської; на заході й південному заході московської держави (як хочеться бути державою! — В. Б.) лежала область Дніпра із сучасною Смоленською губернією і західна частина теперішньої Калузької губернії, частина Чернігівської губернії та західні повіти Орловської й Курської губерній. На півдні були степи взагалі без встановлених південних кордонів і з північним кордоном, що проходив
«Із фортець, що захищали його (князівство. — В. Б.) з північного заходу, Смоленськ було набуто лише 1514 року, але він усе ще залишався номінальним центром литовсько-польського воєводства» [4, с.13]. 262
«Таке було володіння, до якого за царювання Івана IV (Грозного. — В. Б.) були приєднані разом із Казанню, Астраханню та їхніми областями землі по нижній, середній течії Волги, по Камі, В'ятці й по прибережжю Каспійського моря» [4, с. 15].
Зверніть увагу: до початку XVII століття Московське князівство займає тільки територію від Смоленська до Волги!
Роки «великого збирання земель російських», а насправді жорстоких завоювань, несли сусідам Московії страшні руйнування. «Інакше не могло й бути. Нова держава, як і всі області її, уявляють немовби суцільне бойовище» [4, с. 13].
За переможеними не залишалося жодних прав, жодної власності. Жорстокий поневолювач поводився, як древній варвар. Але це була нова, великоросійська нація, яка народжувалася.
«Майно населення підкорених областей (треба розуміти — народів! — В. Б.) конфісковувалося масово, конфісковані підприємства часто передавалися в інші руки. Це швидко змінило обличчя країни, включно із суспільними елементами й стосунками між ними. Нові прибульці були військовими людьми, і в своєму завойовницькому поступі, у зовнішньому зростанні Москва зберегла свій первісний характер — характер військової колонії в підкореній країні» [4, с. 13].
Як прийшли князі з дружинами в країну Моксель до фінських народів поневолювачами, так продовжували діяти і за останнього войовничого Рюриковича — Івана Грозного. Щоб не бути голослівним, подам опис походу Івана Грозного на Новгород у січні 1570 року, який вдруге повністю зруйнував місто:
«В холодний зимовий час Іван зібрався в похід, взяв із собою опричників і ціле військо. Вже на кордоні Тверської губернії почалася військова екзекуція, перед якою блідли жахи першого лівонського походу. Далі був систематичний розгром усієї області: від Клина до Новгорода цар залишив за собою пустелю.
2 січня його передові загони з'явилися під стінами міста й оточили його з усіх боків. Приміські монастирі було віддано на розграбування, до 500 монахів забрано. Наступного дня опричники проникли в місто, зібрали всіх священиків і дияконів, поставили їх поруч із ченцями… Їх били від ранку до вечора, вимагаючи по 20 р. викупу за кожного. Як можна судити з документів, між ними були щасливці, які уникли катування, заплативши необхідну суму. На решту чекала страшна доля. Царські пристави нишпорили по будинках і зганяли жителів у обгороджене місце, яке охороняли війська. У п'ятницю 6 січня прибув сам Іван (Ірозний. — В. Б.) із сином і 500 стрільців. Він наказав бити ціпками до смерті всіх ченців… Трупи їхні розвезли по монастирях і там поховали.
Настала черга білого духовенства. В неділю зранку перед обіднею архієпископ вийшов із хресним ходом назустріч цареві на волховський міст і хотів благословити його. Іван не прийняв благословення й назвав його «волкомъ хищным». Але все ж наказав йому служити обідню у св. Софії. Він мав намір повторити сцену розправи з Філіпом. Цар прийняв навіть запрошення пообідати
За даними третього новгородського літопису, вбивства тривали п'ять тижнів, і щодня на той світ відправлялося зазвичай людей 500–600. Іноді кількість жертв зростала до півтори тисячі на день. Перший псковський літопис свідчить, що загалом загинуло близько 60 000 людей, як чоловіків, так і жінок…
Як би там не було, огидна різня набула жахливого розмаху, і коли Іванові більше нікого було вбивати, він обернув свою лють на неживі предмети. З особливим звірством кинувся він спершу на монастирі, припускаючи там зраду. Із тієї ж, імовірно, причини він узявся знищувати торгівлю й промисловість цього великого міста. Всі крамниці в місті та передмістях, а разом із ними й доми були розграбовані й зруйновані дощенту. Присутнім при цих руйнуваннях був сам цар. Опричники ж, якщо вірити літописам, нишпорили довкола верст за 200–250 від Новгорода і скрізь чинили те саме…
Новгород уже ніколи не оправився від завданого йому удару» [4, с. 275–278].
Так само, рівно через 425 років, у січні 1995 року, Росія повела свої війська і своїх опричників (ФСБ та ОМОН) на Чечню й повністю, як і багато років раніше, під корінь знищила місто Грозний. Який збіг! Суть Імперії ніколи не змінювалася, ніколи не зміниться. Ілюзії марні! Якщо в Новгороді Іван IV із московитами знищив понад 60 тисяч людей, то у 1995 році в Російської імперії апетит не зменшився — знищили в Чечні понад 100 тисяч людей.
Схилімо голови перед безвинними жертвами варварської імперії!..
Повернімося до Івана IV.
Ось як описує ці ж діяння царя російський релігійний філософ Георгій Петрович Федотов (1886–1951 р.) у книзі «Святий Філіп Митрополит Московський», перевиданій у Москві 1991 року (Париж, 1928, с. 81–82):
«… Люд утікав із насиджених місць, розорених опричниною. Села й міста порожніли. В цей час громадянська війна царя з народом набула нових форм. Розгрому і різанині піддавалися цілі міста. Ми чуємо це про Торжок та Коломну. В грудні 1569 р. були погромлені всі міста між Москвою і Новгородом. Це було справжнє військове завоювання в жорстокій воєнній ситуації XVI століття, завоювання землі, яка й не думала ні про повстання, ні про опір. Приводом був донос на новгородську владу, яка нібито збиралася здатися польському королеві. Але чим провинилися Клин, Твер, Вишній Волочок та інші міста на шляху царської раті?..
Убивства почалися вже в Клині. Таубе й Крузе пишуть, що в цьому місті Іван зустрів велику партію — 470 сімейств — псковичів, яких гнали, за його наказом, у Москву для заселення спустошених мором місцевостей. Усіх їх перебили разом із клинчанами. Люта орда наблизилася до Твері. Іван не ввійшов у місто, а зупинився в одному з найближчих монастирів. Військо грабувало місто, за наказом царя, почавши з духовенства. Палили те, чого не могли забрати, мучили й вбивали людей» [10, с. 81–82].
Хто може знайти в опису живий народний зв'язок Новгорода, Твері й Клина з Москвою 1570 року? Навіть у XVI столітті не існувало взаємного зв'язку і взаємної довіри між народами, які проживали на просторі від Смоленська й Пскова до Волги й Ками.