Кришталеві дороги
Шрифт:
— Містер Альйошін, я працюю над тією ж проблемою, що й ви. Прошу, не прохопіться переді мною якимсь необережним словом — мені не хотілося б пізніше докоряти собі за те, що мимохіть скористався з чужої ідеї. Всі в роду Гешке прокладають собі дорогу в життя чесно. А я — син свого батька.
О, це вже було аж надто цікаво! Таку одвертість міг дозволити собі чи найкваліфікованіший провокатор, чи дуже наївна й щира людина. На провокатора він не скидається, а от те, що він “син свого батька”,— дещо насторожує. Ну, та далі видно буде.
— Спасибі, гер доктор, за щирість. І скажу вам: мені хотілося б,
— Мабуть, ми ними й не будемо, — розсудливо сказав німець.
Влаштувавши доктора Гешке в “люксі” готелю “Москва”, Сергій одразу ж поїхав додому: треба відпочити. Але хоч голова гула з перевтоми, сон не йшов. І весь час думалося про доктора Гешке та його дивне попередження.
РОЗДІЛ VIII
ЗУСТРІЧІ, ЗУСТРІЧІ…
Не спалося й Куртові. Перед його очима перебігали фрагменти довжелезного, багатого на події тижня, змушуючи аналізувати й оцінювати почуте й сказане, задумане й зроблене. Він відчував невиразне незадоволення з самого себе і власних дій, хоч нічого надто прикрого не сталося. Мабуть, дратувало насамперед те, що довелося повсякчас стикатися з несподіванками, коли на перший план мала б виступати блискавичність реакцій, — а вона була йому не властива, — та ще те, що майже всі справи й бесіди лишилися недокінченими.
Найдужче його непокоїло питання про батька. Незмінно стриманий, педантичний і сухуватий, він завжди був Куртові за зразок цілеспрямованої наполегливості, діловитої розсудливості, солідності й порядності,— тобто саме тих якостей, які дозволяють людині досягти статку і всезагальної шаноби не ціною крутійства та хитрувань, а сумлінною працею. Зараз його не впізнати. Ні, притаманні йому зовнішні риси характеру збереглися, але в ньому ніби щось зламалося. Він утратив мету життя, розгублено зупинився перед майбутнім, як зупиняється край провалля приголомшений мандрівник, зустрівши непоборну перепону в кінці свого важкого й довгого шляху.
А втім, так і є насправді. Успіх, досягнутий ціною наполегливої двадцятип’ятирічної праці, був пірровою перемогою, що не набагато краща за поразку. Власноручно дослідивши створене батьком скло, Курт переконався, що воно справді дивовижно легкоплавке, дешеве для виготовлення, міцне, пружне й стабільне на рівні найвищих стандартів. Але що з ним робити?.. Передати старому Фрейгоферу, хай викликає на двобій могутній “Сен-Гобен”? То це буде не шляхетний герць, а в кращому разі сутичка беззбройного із зграєю грабіжників. У гіршому — ніж у спину замість відповіді: в переносному, і в прямому значенні.
Продати патент “Сен-Гобенові”? Це — безпечніше і вигідніше, бо сто тисяч, скажімо, на дорозі не валяються. Але ж справжня вартість відкриття — мільйони чи навіть мільярди доларів і світова слава на додачу! Та й не тільки задля накопичення грошей живе людина: моральна втіха наслідками власної праці часом перевищує меркантильну радість одержання матеріальних вигод. А угода з “Сен-Гобеном” дасть лише сякі-такі гроші… і пекучу незадоволеність, якої не здихаєшся до кінця життя.
Професор Рудольф Гешке опинився на становищі недосвідченого чаклуна, який викликав надмогутнього джина, не знаючи, що з ним робити.
Один із таких “абсурдів” привертав увагу. Це було міркування про те, що знехтувати небезпекою сутички з “Сен-Гобеном” може хіба дуже далека від промислових та фінансових справ людина, що має чимало грошей та більш-менш солідну територію, де порядкує як хоче. Одне слово, йшлося про якого-небудь грошовитого й пихатого князька з глухого куточка Африки чи південно-східної Азії. Такий князьок міг би викласти на стіл кілька мільйонів доларів за те, щоб столиця його маріонеткової держави засяяла кришталевими палацами. А експеримент у масштабі хай невеличкої, та все ж країни з часом набуде розголосу на весь світ, стане першим кроком по шляху до перемоги. В цьому рожевому проекті було тільки одне вразливе місце: невідомо, як і де розшукати такого мецената.
Другий “абсурд” був значно прозовініий і, певно, здійсненніший: продати відкриття Радянському Союзу. Ось кому справді чхати не тільки на “Сен-Гобен”, а й на весь Міжнародний скляний картель! Проте якщо розвиток ділових стосунків з гіпотетичним щедрим князьком Курт Гешке міг передбачити, і, мабуть, загалом правильно, то як буде з Радянським Союзом — він навіть не уявляв. Правда, відомо, що з росіянами можна мати справу: вони охоче купують ліцензії на нові машини та на передову технологію, платять своєчасно, дотримуються всіх пунктів складених угод. Але як підступитися до них? Як скласти таку угоду?
Остаточно сформулювавшись аж напередодні Куртового виїзду до Радянського Союзу, цей план поступово втрачав риси абсурдності, перетворювався на один з варіантів, які перебирає в своєму мозкові ділова людина перед тим, як зважитися на щось певне. Він почав видаватися навіть привабливим: спродавши патент росіянам, професор Рудольф Гешке матиме гроші, славу… і уникне помсти “Сен-Гобена”, якщо переїде жити в Москву.
Але тільки-но Курт почав переказувати свої міркування, батько злякано урвав його:
— Ні, ні, боронь боже! Це буде марний клопіт. Росіяни володіють найсучаснішою технологією силікатної промисловості, то ж навіщо їм купувати ліцензії чи патент?
— А чому б не прозондувати грунту? Поїдь туди, покажи своє скло. Може, й зацікавляться.
— Облиш, Курт! В Росію я ніколи не поїду, бо… бо був там як офіцер вермахту, а росіяни надто категоричні в оцінці подій часів нашої окупації.
— Тобі нема чого боятися, бо ти не військовий злочинець.
— Але я не хочу відповідати за чужі гріхи! Згадай: це ж саме мій підлеглий Фріц Бітнер забив російського професора, який… який свого часу теж прагнув створити надлегкоплавке скло. Розумієш, як може обернутися для мене справа, якщо ця історія випливе назовні?