Квіти для Елджернона

Кіз Деніел

Коли я звернувся з цим запитанням до Берта Селдена, який проводить зі мною тести з розумності й працює з Елджерноном, він сказав, ніби багато людей вважають, що обидва вони не мають слушності, й згідно з тим, що йому вдалося вичитати, КІ вимірює багато різних речей включно з тими, які я вже вивчив, а проте він не є доброю мірою для стану розумності.

Тож я досі не знаю, що таке КІ, і кожен каже про нього щось інше. Мій КІ тепер дорівнює приблизно сотні одиниць і скоро перевищить півтори сотні, але вони ще мусять наповнити його відповідною речовиною. Я не хочу сказати про вчених нічого поганого, але не

розумію, як вони можуть з’ясувати, скільки його в мені, якщо вони не знають, що це таке й де воно перебуває.

Професор Немур каже, що післязавтра я повинен відбути тест Роршаха. Цікаво, що це таке?

17 квітня

Уночі мені наснився кошмар, і коли я прокинувся сьогодні вранці, то спробував удатися до тих вільних асоціацій, до яких радить вдаватися доктор Штраус, коли я пригадую свої сни. Думати про цей сон і дозволити моєму розуму блукати, поки він натрапить на інші думки. Я робив це доти, доки в моєму розумі не залишилася біла порожнеча. Доктор Штраус каже, це означає, що я досяг тієї точки, де моя підсвідомість намагається блокувати мою свідомість проти спогадів. Це стіна між теперішнім і минулим. Іноді стіна лишається непорушною, а іноді в ній утворюється пролом, і я бачу, щ'o за нею ховається. Як цього ранку.

Уві сні я побачив, як міс Кінніан читала мої звіти. Я хотів почати писати черговий звіт, але виявив, що більше не вмію ані писати, ані читати. Я перелякався й попросив Джімпі в пекарні написати за мене звіт. Але, прочитавши його, міс Кінніан розгнівалася й порвала аркуші, бо знайшла на них брудну лайку.

Коли я повернувся додому, професор Немур і доктор Штраус чекали на мене й стали лупцювати мене за те, що я написав погані слова у своєму звіті. Коли вони мене відпустили, я відірвав подерті сторінки, але вони перетворилися на клапті мережива, обляпані кров’ю.

Це був жахливий сон, але я піднявся з ліжка, записав його, а потім удався до вільних асоціацій.

Пекарня… випічка хліба… урна… хтось копнув мене ногою… я впав весь у крові… пишу… великий олівець на червоному мереживі… маленьке золоте серце… медальйон… ланцюжок… усе вкрите кров’ю… він сміється з мене…

Ланцюжок тягнеться від медальйона… закручується навколо нього… бризкає сонячним світлом мені у вічі. І я милуюся тим, як він закручується… милуюся ланцюжком… бачу, як він розкручується… і маленька дівчинка дивиться на мене.

Її звуть міс Кін – я маю на увазі Гаррієт.

– Гаррієт… Гаррієт… усі ми любимо Гаррієт.

А потім порожнеча. Знову біла порожнеча.

Міс Кінніан читає мій звіт через моє плече.

Потім ми опиняємося в Центрі для відсталих дорослих, і вона читає через моє плече, коли я пишу свої твори.

Моя школа перетворюється на школу номер 13, мені одинадцять років, міс Кінніан також одинадцять років, але вона не міс Кінніан. Вона маленька дівчинка з ямочками на щоках, і її звати Гаррієт. Усі ми любимо Гаррієт. Це День святого Валентина.

Я пригадав…

Я пригадав, що сталося у школі 13 і чому вони мусили виключити мене з тієї школи й перевести у школу 222. Це сталося через Гаррієт.

Я бачу Чарлі – йому одинадцять років. Він має маленький золотий медальйон, який знайшов на вулиці. Ланцюжка в нього немає, але він повісив його на нитці й любить накручувати нитку,

поки медальйон підіймається на ній, а тоді він милується тим, як нитка розкручується, а сонце від медальйона бризкає йому у вічі.

Іноді, коли діти грають у м’яч, йому дозволяють стояти всередині, й він намагається схопити м’яч, поки його не схопив хтось інший. Він любить стояти в центрі – навіть якщо йому не вдається жодного разу схопити м’яч – й одного разу, коли Гаймі Рот несамохіть випустив м’яч із рук і він його схопив, вони не дозволили кинути його, й він залишився стояти в центрі кола.

Коли мимо проходила Гаррієт, хлопці переставали грати й усі дивилися на неї. Усі вони були закохані в Гаррієт. Коли вона трусила головою, її кучері стрибали вгору й униз, а на щоках вона мала ямочки. Чарлі не розумів, чому вони влаштовують стільки метушні навколо дівчини й чому завжди прагнуть заговорити до неї (він радше побуцав би м’яч, ніж забалакав до дівчини), але всі хлопці закохані в Гаррієт, а отже, й він закоханий у неї.

Вона ніколи не дражнить його, як інших хлопчаків, і він вичворяє для неї всілякі штуки. То бігає по партах, коли вчителя немає у класі. То викидає гумки у вікно, пише всілякі закарлюки на класній дошці та на стінах. А Гаррієт лише хихотить:

– О, гляньте на Чарлі! Чи ж він не кумедний? Чи ж не дурний?

Настав День святого Валентина, й хлопці заговорили про те, які подарунки вони готують для Гаррієт, тож Чарлі сказав:

– Я теж готую подарунок для Гаррієт.

Хлопці засміялися, і Баррі запитав:

– А де ти його візьмеш, подарунок?

– Я подарую їй чудову річ. Ви побачите.

Але в нього не було грошей на подарунок, тому він вирішив подарувати Гаррієт свій медальйон, який був у формі серця, як і ті подарунки на святого Валентина, які він бачив у вітринах крамниць. Того вечора він дістав обгортковий папір із шухляди матері і згаяв багато часу, щоб загорнути в нього медальйон та перев’язати пакунок червоною стрічкою. Наступного дня він підійшов до Гаймі Рота під час ланчу в школі й попросив, щоб він написав для нього цидулку.

Він продиктував Гаймі:

«Люба Гаррієт, я вважаю, що ти найгарніша дівчина в усьому світі. Ти мені дуже подобаєшся, і я тебе кохаю. Я хочу, щоб і ти мене покохала. Твій друг, Чарлі Гордон».

Гаймі написав цидулку великими друкованими літерами на папері, весь час сміючись, і сказав Чарлі:

– Хлопче, та в неї очі вилізуть на лоба. Почекай, поки вона це побачить.

Чарлі злякався, але він дуже хотів подарувати Гаррієт свій медальйон, тож він пішов за нею після школи й почекав, коли вона увійшла в дім. Тоді він прослизнув у двері й залишив свій пакет на дверній ручці. Він двічі натиснув кнопку дзвінка, перебіг на протилежний бік вулиці й заховався за деревом.

Гаррієт вийшла подивитися, хто подзвонив у двері. Вона побачила пакет, узяла його й повернулася в дім. Чарлі повернувся зі школи додому, і йому там дісталося за те, що він узяв обгортковий папір і стрічку з материної шухляди, не сказавши їй про це. Але йому було байдуже. Завтра Гаррієт прийде до школи з його медальйоном і скаже хлопцям, що це він його їй подарував. Тоді вони побачать.

Наступного дня він побіг до школи, але прибіг туди надто рано. Гаррієт ще не було, й він збуджено чекав, коли вона прийде.