Лісова пісня
Шрифт:
та й то бог спору не дає...
К и л и н а
(дивиться на ниву, де стоїть Мавка)
А хто ж то
женцем у вас?
М а т и
Та там одна сирітка...
(Нишком).
Таке воно, простибіг, ні до чого...
К и л и н а
(надходить з матір'ю до Мавки)
Добридень,
М а т и
(сплескує руками)
Ой лишенько! Іще не починала!
Ой мій упадоньку! Що ж ти робила?
Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!
М а в к а
(глухо)
Я руку врізала...
М а т и
Було при чому!
К и л и н а
А дай сюди серпа - нехай-но я.
Мавка ховає серпа за себе і вороже дивиться на Килину.
М а т и
Давай серпа, як кажуть! Таж не твій!
(Вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом),
М а т и
(втішно)
Ото мені робота!
К и л и н а
(не одриваючись од роботи)
Якби хто
перевесла крутив, то я б удух
сю нивку вижала.
М а т и
(гукає)
А йди, Лукашу!
Л у к а ш
(виходить. До Килини)
Магайбі.
К и л и н а
(жнучи)
Дякувати.
М а т и
От, Лукашу,
поможеш тут в'язати молодичці.
Бо та "помічниця" вже скалічіла.
Лукаш береться в'язати снопи.
Ну, жніте ж, дітоньки, а я піду
зварю вам киселиці на полудень.
(Іде в хату).
Мавка одійшла до берези, прихилилась до неї
і крізь довге віття дивиться на женців.
Килина який час так само завзято жне, потім розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всміхається, трьома широкими кроками прискакує до нього і пацає з виляском долонею по плечах.
К
Ну ж, парубче, хутчій! Не лізь, як слимак!
Ото ще верисько!
(Залягається сміхом).
Л у к а ш
(і собі випростується)
Яка ти бистра!
Ось ліпше не займай, бо поборю!
К и л и н а
(кидає серпа, береться в боки)
Ану ж, ану! Ще хто кого - побачим!
Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає.
К и л и н а
(стоїть над ним сміючись)
А що? Хто поборов? Не я тебе?
Л у к а ш
(устає, важко дишучи)
Підбити - то не мація!
К и л и н а
Чи ж пак?
У хаті стукнули двері. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в'язати. Хутко загін затемнів стернею і вкрився снопами; скілька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подолані і ще не пов'язані бранці.
М а т и
(з сінешнього порога)
Ходіте, женчики! вже є полудень.
К и л и н а
Та я своє скінчила, он Лукаш
ніяк не вправиться.
Л у к а ш
Мені недовго.
М а т и
Ну, то кінчай; а ви ходіть, Килинко!
Килина йде в хату. Двері зачиняються. Мавка виходить з-під берези.
Л у к а ш
(трохи змішався, побачивши її, але зараз оправився)
Ага, то ти? Ось дов'яжи снопів,
а я піду.
М а в к а
В'язати я не можу.
Л у к а ш
Ну, то чого ж прийшла тут наглядати,
коли не хочеш помогти?
(В'яже сам).
М а в к а
Лукашу,
нехай ся жінка більше не приходить, -
я не люблю її: вона лукава,