Літопис Руський. Повість минулих літ
Шрифт:
Володимир же, рад бувши, заклав город на броду тому і назвав його Переяславлем, бо [тут] перейняв славу отрок той [299] . Володимир при цім великим мужем зробив його і отця його. А Володимир вернувся у Київ з побідою і славою великою.
У РІК 996
У. РІК 6502 [994].
299
Додано з Лавр. Переяславль згадується ще 907 р., у договорі Олега з греками. Очевидно, легенда
У РІК 6503 [995].
У РІК 6504 [996].Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився богу, говорячи: «Господи боже! Поглянь із небес, і побач, одвідай сад свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, [могли] пізнати тебе, істинного бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій, на честь матері, яка породила тебе, і приснодіви Марії богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради пречистої богородиці». А коли він помолився, то сказав так: «Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину». І, написавши, положив він присягу в церкві сій, [і] сказав: «Якщо се одмінить хто, — хай буде проклят». І дав він десятину Анастасові-корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав [300] багато добра.
300
Додано з Лавр.
Після цього ж прийшли печеніги до Василева, і Володимир з невеликою дружиною вийшов супроти них. А коли зступилися вони, не зміг Володимир устояти проти [натиску їх]. Підбігши, став він під мостом і ледве укрився од противників. І тоді обіцявся Володимир поставити у Василеві церкву святого Преображення, бо був празник Преображення господнього в тойдень, коли сталась ця січа.
Оскільки Володимир уник [небезпеки] сеї, він поставив церкву і справляв празник, зваривши триста перевар [301] меду. І скликав він бояр своїх, і посадників, і старійшин по всіх городах, і людей многих, і роздав триста гривень убогим. І празникував князь Володимир тут вісім днів, і вертався до Києва на Успіння святої богородиці. І тут знову він празник світлий справляв, скликаючи незчисленне множество народу. Він бачив же, [що] люди є християнами, [і] радувався душею і тілом. І так в усі літа він чинив.
301
Перевара —посудина, в якій варили мед (напій).
Він бо любив книжнії слова і одного разу почув читане в Євангелії: «Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть» [302] . І ще: «Продайте маєтності ваші і дайте убогим» [303] . І ще: «Не ховайте собі скарбів на землі, де ото міль жере і злодії підкопують, а збирайте собі скарби на небі, де ані міль [не] жере, ні злодії [не] крадуть» [304] . І Давида [він слухав], який говорить: «Добрий чоловік милує і дає» [305] . І Соломона він слухав, який говорить: «Той, хто бідним дає, богу в позику дає» [306] .
302
Єванг. від Матфія V, 7.
303
«Єванг. від Луки XII, 33.
304
Єванг. від Матфія VI, 19–20.
305
Псалом СХІ, 5.
306
Притчі Солом. XIX, 17.
Це почувши, повелів він усякому старцеві і вбогому приходити на двір на княжий і брати всяку потребу — питво і їжу, і з скарбниць кунами. Урядив він також і це. Сказавши: «Немічні й недужі не можуть дійти до двору мойого», — він повелів спорядити вози і накладав [на них] хлібів, м'яса, риби, і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. [І стали це] возити по городу [307] , запитуючи: «Де недужі чистарці, що не можуть ходити?» І тим роздавали [все] на потребу.
307
В Іп. І Хл. «по градомъ»; у Лавр. «по городу».
І, це саме роблячи людям своїм щонеділі, установив він повсякдень на дворі своїм, угридниці [308] , пир справляти, і [звелів] приходити [сюди] боярам, і гридям, і соцьким, і десятникам, і знатним мужам — і при князі, і без князя. І бувало на обіді тому багато м'яса, і яловичини, і звірини, і було ж подостатком усього. А коли підпивалися вони, то починали нарікати на князя, говорячи: «Зле єсть нашим головам! Дав він нам їсти дерев'яними ложками, а не срібними!»
308
Гридниця —велика зала (мабуть, окреме приміщення), де перебували гриді — дружинники-охоронці князя.
І коли це почув Володимир, звелів він викувати срібні ложки, їсти дружині, сказавши так: «Сріблом і злотом не знайти мені дружини, а дружиною знайду я срібло і злото, як ото дід мій і отець мій добули дружиною злота і срібла». Володимир бо любив дружину і з ними радився про устрій землі [своєї], і про порядки землі, і про війни. І жив він із князями навколишніми у мирі — з Болеславом лядським, і з Стефаном угорським, і з Ондроником [309] чеським, і був мир межи ними і дружба.
309
В Іп. «Ондроникомъ»; у Лавр. «андрихомь».
І жив Володимир у страху божому. І умножилися розбої, і казали єпископи [310] Володимирові: «Осе умножилися розбійники. Чому ти не караєш?» І він мовив: «Боюся гріха». Вони ж сказали йому:
«Ти поставлений єси богом на кару всімзлим і на милість добрим. Належить тобі карати розбійника, але з дізнанням». Володимир тоді, одкинувши віри [311] , став карати розбійників. І сказали єпископи і старці: «Воєн багато. А коли б [була] віра, то хай вона на коней і на оружжя буде». І мовив Володимир: «То нехай так буде». І жив Володимир за порядками діда і отця.
310
В Іп. І Хл. «єпископ»; у Лавр. «єпископи».
311
Віра —грошова кара за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини; плата ця йшла князеві.
У РІК 997
У РІК 6505 [997].Коли Володимир пішов до Новгорода по верхніх [312] воїв проти печенігів, — бо рать велика була безперестану, — в той же час довідались печеніги, що князя нема, прийшли і стали навколо Білгорода. І не давали вони вийти з города, настав, отож, голод великий у городі, і не можна [було] Володимиру помогти [їм]. А не можна було піти йому [через те], що іще не зібралися були до нього вої, печенігів же було многе-множество. І затягнулась облога людей у городі, і був голод великий, і вчинили вони віче в городі, і сказали: «Так доведеться нам померти од голоду, а од князя помочі немає. То чи лучче нам померти? Здамося печенігам. Адже когось таки вони залишать у живих, якщо кого умертвлять. Ми вже помираєм од голоду». Так ото вони раду вчинили.
312
В Іп. І Хл. «врхъние»; верхньою землею називалася Новгородська земля; низовською новгородці називали Київську землю.