Львiвська гастроль Джимі Хендрікса
Шрифт:
– Бери і красиво розклади на дні! – простягнула Оксана Тарасу важкий пакет із морськими камінчиками.
Настрій Тараса потихеньку ставав дійсно святковим. «Ну, молодець, – подумав він про Оксану. – Не може без сюрпризів!»
Слідом за пакетом з морськими камінчиками із сумки було витягнуто шестилітровий пластиковий бутель із не дуже прозорою водою.
– Спеціально у Винники на озеро заїжджала, – пояснила Оксана походження води. – Бачиш, скільки через тебе моя «Чебурашка» сьогодні наїздила! Виливай, тільки акуратно!
Тарас
– Цю воду теж туди? – обережно запитав Тарас.
– Можна!
Акваріум на очах наповнювався життям. Іменинник опустив три горщики з водоростями в акваріум, і довге листя-лопаті загойдалось у потривоженій руками Тараса воді.
А з сумки вже з'явився черговий пакет із прозорою водою, в якій нервово, короткими ривками плавали червоно-сині екзотичні рибки – деякі не довші за мізинчик, а інші не менші за вказівний.
Через хвилину акваріум був уже наповнений не лише водою та камінням, але й рухливим життям.
– Ну от, тепер тобі буде тут не так самотньо! – сказала Оксана, з гордістю дивлячись на свій подарунок. – Подобається?
– Немає слів! – здивовано хитнув головою Тарас. – Тільки куди його краще поставити?
– Як куди? – здивувалася гостя. – У тебе на підвіконні якраз вистачить місця! Поряд із кактусами.
– Та я хотів туди ще одну теплицю… Може, краще на підвіконня в кухні?
– Якраз туди краще твою другу теплицю! – відрізала Оксана рішуче. – Живим рибкам на кухні не місце! Вони можуть тебе неправильно зрозуміти!
Тарас розсміявся.
– Вони що, ще й людей розуміти можуть? – з єхидством у голосі прорік він.
– Не всіх. Але таких, як ти, – зможуть. Якщо ти будеш до них нормально ставитися. До речі, це дуже корисні рибки! Ти навіть собі не уявляєш! Вони тобі життя врятувати можуть! Мені продавець сказав!
– Ой! – Тарас вищирився в широкій усмішці, й тут же Оксана помітила, що цього ранку він зуби не чистив.
– Будеш сміятися – подарую тобі наступного разу тюбик «Колґейта»!
Тарас натяк зрозумів і заховав зуби за губами, що стулилися.
– Цей вид живе в японських озерах і відчуває наближення землетрусу! Утямив? Якщо раптом вони починають вісімки по поверхні виписувати – можеш одразу вибігати на вулицю!
Тарас замовк. Обличчя його стало нестерпно серйозним. Він втупився у червоно-синіх рибок, які мирно і неспішно освоювали новий водний простір.
– А ти що, теж віриш, що скоро буде землетрус?
– Вірю чи не вірю, а готуватися треба! Вже стільки разів про це писали! Гори ж зовсім близько! Так, став рибок на підвіконня й наливай!
Тарас акуратно підняв із паркетної підлоги акваріум. Ліктем відсунув подвійний тюль і опустив акваріум на підвіконня праворуч від теплиці.
– А навіщо ти кактуси
– Це такий вид! Вони від природи лисі. Називаються лофофора вільямс. Унікальні кактуси! З їх допомогою ацтеки і майя зі своїми богами розмовляли. Як-небудь розповім!
Тільки-но Тарас вистрілив шампанським у високу стелю, від якої тут же відвалився шматочок штукатурки, з коридора долинув довгий дзвінок у двері.
– Йопересете! – вирвалося у Тараса. – От же сука! Обов'язково момент зіпсує!
– Хто це?
– Та сусід! Розумієш, я випадково на п'яту сходинку наступив… Ну коли за шампанським вибігав. А він із цього приводу щоразу скандал улаштовує.
Тарас зробив крок до дверей, що ведуть у коридор.
– Стій тут! – зупинила Оксана його рішуче. – Я сама.
За дверима Оксана побачила чоловіка у спортивному костюмі з неабияк пом'ятим обличчям і безладно скуйовдженим, злегка кучерявим волоссям на голові. Його спочатку сердитий вираз обличчя під питально-вимогливим поглядом Оксани «поплив» і зробився вибачливо-нейтральним.
– Ви прийшли привітати Тараса із днем народження?
– Я? – повторив він, спохмурнівши від думки. – А що, сьогодні?… Так-так, звичайно!
– А де пляшка? – запитала Оксана, опустивши свій виразний погляд на зчеплені в замок п'ятірні сусіда.
– Пляшка? – перепитав він, ніяк не в змозі зосередитися на несподіваній ситуації. – Пляшка… Горілки?
– Авжеж, пляшка горілки! – Оксана кивнула. – Несіть! Ми чекаємо! Так, Тарасе? – вона озирнулася.
– Ага, – почувся нетвердий голос хазяїна квартири. Сусід затріщав по сходинках униз, до себе.
– Я двері відчиненими залишу! – крикнула йому в спину Оксана. – Тільки швидше!
Хвилин через п'ять він дійсно з'явився із пляшкою горілки в руках. Одягнений уже був у пожмаканий коричневий костюм. На рожевуватій сорочці настовбурчувалася широка й коротка краватка зеленого кольору, сорочка була неохайно заправлена в брюки, на босих ногах – капці.
– Заходьте, заходьте! – крикнула йому Оксана з кімнати.
Сусід пройшов по коридору й зупинився на порозі.
За круглим столиком уже сиділи іменинник і його гостя. Три наповнених шампанським келихи запрошували до негайної дії.
Сусід сів на вільний стілець, поставив поряд із пляшкою шампанського пляшку горілки й подивився запитливо на жінку, що мала не лише командирську дикцію, але й беззаперечний погляд.
– Якщо можна, – заговорив він, – мене звати Єжи Астровський…
– Можна, – кивнула Оксана, простягаючи руку за келихом.
– Я – колишній перукар і міг би дати вам раду…
– Потім, – перебила його Оксана і вказала поглядом на Тараса. – Спочатку тост за іменинника!
– Так-так, – Єжи взяв келих у руку. – Вітаю! По-сусідськи бажаю миру… любові, – при цьому слові він глянув скоса на Оксану, – щастя і, головне, щоб були гроші… От.