Лялька

Прус Болеслав

— Знаєш, Флорцю, — сказала вона, — напівлежачи в шезлонгу, — повернувся Казик Старський і завтра має бути у нас.

— А-а-а!.. — протягла панна Флорентіна таким тоном, ніби це вже було їй відомо. — Значить, він уже не сердиться? — спитала вона значливо.

— Мабуть, ні. А втім, я не знаю… — усміхнулась панна Ізабелла. — Тітка каже, що він дуже гарний…

— І кругом у боргах… Але яке це має значення? У кого тепер немає боргів!

— Що ж би ти сказала, Флорцю, якби…

— Якби ти за нього вийшла? Звичайно, поздоровила б вас обох…

Але що на це скажуть барон, маршалок, Охоцький, а особливо… Вокульський?

Панна Ізабелла раптово підхопилася з шезлонга.

— Дорога моя, чого це ти надумала говорити про того Вокульського?

— Не я надумала, — заперечила панна Флорентіна, — а пригадується мені, що ти говорила ще в квітні… нібито цей чоловік вже рік переслідує тебе поглядами, обплутує з усіх боків…

Панна Ізабелла розсміялася.

— Пам’ятаю!.. Тоді мені справді так здавалось… А тепер, коли я його взнала трохи ближче, я впевнилась, що він не належить до тих людей, яких слід боятись. Правда, він нишком обожнює мене, але обожнював би і в тому разі, якби я… вийшла заміж… Таким поклонникам, як Вокульський, досить ласкавого погляду, потиску руки…

— Ти певна?

— Цілком. Зрештою, я переконалась, що те, що мені здавалось сільцем, то лише комерційні справи. Батько позичає йому тридцять тисяч карбованців, і хто його знає, чи не були спрямовані всі його заходи саме до цієї мети?

— А якщо ні? — спитала панна Флорентіна.

— Дорога Флорцю, годі! — обурилась панна Ізабелла. — Нащо тобі неодмінно псувати мені настрій?

— Ти сама казала, що ці люди вміють терпляче ждати, заманювати в сільця, всім ризикувати й навіть ламати.

— Але не Вокульський.

— Пригадай барона.

— Барон прилюдно образив його.

— А тебе перепросив.

— Ах, Флорцю, прошу, не дратуй мене! — спалахнула панна Ізабелла. — Ти неодмінно хочеш зробити з купця демона, може, тому, що… ми так багато втратили на продажу будинку, що… батько хворий, що… Старський повернувся…

Панна Флорентіна зробила рух, наче хотіла ще щось сказати, але стрималась.

— На добраніч, Бельцю, — сказала вона. — Може, ти зараз і маєш рацію.

І вийшла.

Цілу ніч панні Ізабеллі снився Старський в ролі чоловіка, Россі — в ролі першого платонічного коханця, Охоцький — в ролі другого, а Вокульський — в ролі уповноваженого в справах. Аж о десятій ранку її розбудила панна Флорентіна і повідомила, що прийшов Шпігельман ще з якимось євреєм.

— Шпігельман?.. Ага, я й забула! Скажи йому, нехай прийде пізніше. Папа встав?

— Годину тому. Я йому казала про цих євреїв, а він просить тебе написати Вокульському…

— Про що?

— Попросити його, аби він прийшов до нас сьогодні опівдні та врегулював розрахунки з ними.

— Правда, наші гроші у Вокульського, — сказала панна Ізабелла. — Але мені незручно про це йому писати. Напиши; ти, Флорцю, від батькового імені… он на столику папір.

Панна Флорентіна сіла писати листа, а панна Ізабелла тим часом почала одягатись. Повідомлення

про євреїв вплинуло на неї, як струмінь холодної води, а думка про Вокульського занепокоїла. «Виходить, ми й справді не можемо обійтись без цього чоловіка? — думала вона. — Та коли у нього наші гроші, то природно, що він має сплачувати й наші борги…»

— Попроси його, щоб він приїхав якнайшвидше… Бо якби тих противних євреїв застав у нас Старський…

— Знає він їх давніше, ніж ми, — прошепотіла Флора.

— В усякому разі, це було б жахливо. Ти не знаєш, яким тоном говорив зі мною вчора отой… отой…

— Шпігельман, — підказала панна Флорентіна. — О, то зухвалий єврей…

Вона запечатала листа і вийшла з ним у передпокій, щоб випровадити євреїв, які там сиділи. Панна Ізабелла стала навколішки перед маленькою алебастровою статуєю матері божої й почала молитися, щоб посильний застав Вокульського вдома і щоб Старський не зустрівся з євреями.

Алебастрова матір божа зважила на її молитву, бо за годину, під час сніданку, Миколай подав їй аж три листи.

Один був від тітки графині. Вона повідомляла, що сьогодні між другою і третьою годиною до батька приїдуть на консиліум лікарі, а також — що Казик Старський виїжджає сьогодні надвечір, так що його візиту можна сподіватись кожної хвилини. «Пам’ятай же, дорога Бельцю, — закінчувала листа тітка, — роби так, щоб хлопець думав про тебе в дорозі й на селі ті кілька днів, поки ви не приїдете туди з батьком до мене. Я вже зробила все так, що він ні в Варшаві не бачив жодної панни, ні на селі не побачить жодної іншої жінки, крім тебе, душко. Хіба що побачить свою шановну бабусю Заславську та її мало цікавих онучок».

Панна Ізабелла трохи скривилася, їй не подобалась така наполегливість тітки.

— Тітка так мені протегує, — казала вона панні Флорентина, — наче я вже втратила всяку надію… Не подобається мені це!

І образ вродливого Казика Старського трохи примерк в її уяві.

Другий лист був від Вокульського, який повідомляв, що буде готовий до послуг о першій годині.

— На котру годину ти казала прийти євреям, Флорцю? — спитала панна Ізабелла.

— На першу.

— Слава богу! Аби тільки о цій годині не прийшов до нас і Старський, — сказала панна Ізабелла, беручи в руки третього листа. — Якийсь знайомий почерк? Від кого це, Флорцю?

— Невже не впізнаєш? — відповіла панна Флорентіна, ілянувши на конверт. — Від Кшешовської.

Панна Ізабелла почервоніла від гніву.

— Ага, справді!.. — вигукнула вона, кидаючи конверта на стіл. — Прошу тебе, Флорцю, одішли їй цього листа й напиши на конверті: «Не читано». І чого цій жахливій жінці від нас треба?

— Легко можеш довідатись, — прошепотіла панна Флорентіна.

— Ні, ні… і ні! Не хочу я ніяких листів від цієї нестерпної баби. Мабуть, знову якась каверза, нічого іншого вона не пише… Одійшли їй зараз же цього листа… або, зрештою, подивися, що вона там пише… Останній раз приймаю її базгранину…