Лялька
Шрифт:
Він заплющив очі, зціпив зуби, вхопився руками за торочку оббивки, піт виступив у нього на лобі і спливав по обличчю, а поїзд усе мчав і дрижав… Нарешті залунав один, потім другий свисток… і поїзд зупинився. «Тепер я врятований», — подумав Вокульський.
В цей час прокинувся пан Ленцький.
— Яка це станція? — спитав він Вокульського.
— Скерневиці, — відповіла панна Ізабелла.
Кондуктор відчинив двері. Вокульський підхопився з місця. Він штовхнув пана Томаша, мало не впав на протилежну канапу, спіткнувся на приступці
— Горілки!.. — крикнув він.
Здивована буфетниця подала йому чарку. Вокульський підніс її до губів, але відчув спазми в горлі й нудоту і поставив чарку назад на прилавок.
У вагоні Старський розмовляв з панною Ізабеллою.
— Ти мені даруй, кузинко, але так настрімголов при дамах не вибігають, — сказав він.
— Може, він хворий? — відповіла панна Ізабелла, відчуваючи якийсь неспокій.
— В усякому разі, це хвороба не так небезпечна, як невідкладна… Може, тобі замовити чого-небудь в буфеті?
— Нехай подадуть сельтерської.
Старський пішов у буфет; панна Ізабелла виглядала з вікна, і її неспокій все зростав. «Тут щось не те… — думала вона. — Який у нього був дивний вигляд!»
Вокульський з буфету пішов у кінець перону. Він кілька разів глибоко зітхнув, напився води з бочки, коло якої стояла якась бідна жінка й кілька євреїв, і опам’ятався.
Побачивши обер-кондуктора, він звернувся до нього:
— Шановний добродію, візьміть в руки аркуш паперу…
— В чому річ?
— Ні в чому. Візьміть в конторі якого-небудь папірця, підійдіть до салон-вагона і скажіть, що на ім’я Вокульського одержана телеграма.
— Цебто на ваше?
— Еге ж.
Обер-кондуктор дуже здивувався, але пішов на телеграф. За кілька хвилин він підійшов до вагона, в якому сидів пан Ленцький з дочкою, і гукнув:
— Телеграма для пана Вокульського!..
— Що таке? Ану покажи! — озвався занепокоєний пан Томаш.
Але в цю мить коло обер-кондуктора опинився Вокульський, взяв папірця, спокійно розгорнув, і хоч у тому місці було зовсім темно, удав, що читає.
— Що за телеграма? — спитав його пан Томаш.
— З Варшави, — відповів Вокульський. — Мушу повертатись.
— Як повертатись? — злякалась панна Ізабелла. — Трапилось якесь нещастя?
— Ні, пані, мене викликає мій компаньйон.
— Прибуток чи збиток? — шепнув пан Томаш, вихиляючись з вікна.
— Величезний прибуток! — в тон йому відповів Вокульський.
— A-а! Ну то їдь… — порадив пан Томаш.
— Але чого ж вам залишатись тут? — вигукнула панна Ізабелла. — Вам доведеться чекати варшавського поїзда, а в такому разі краще їхати з нами йому назустріч. Ми будемо ще кілька годин вкупі…
— Белла прекрасно радить, — докинув своє слово пан Томаш.
— Ні, добродію. Я поїду відціля хоч би й на паровозі, аби не втрачати кілька годин.
Панна Ізабелла дивилась на нього широко розкритими очима. В цю мить вона спостерегла в ньому щось зовсім для себе нове й подумала: «Яка багата натура!»
Протягом
Вокульський знову повернувся в буфет, щоб знайти носія, який виніс би з вагона його речі, і здибався з Старським.
— Що з вами сталося?.. — вигукнув Старський, придивляючись до Вокульського, що стояв у смузі світла, яка падала з зали.
Вокульський взяв його під руку й потягнув за собою вздовж перону.
— Пане Старський, не гнівайтесь на те, що я вам скажу, — промовив він глухим голосом. — Ви неправильно оцінюєте себе… В вашій особі стільки демонічного, скільки в сірниковій головці отрути… І взагалі в вас немає ніяких властивостей шампанського. В вас є швидше властивість старого сиру, який збуджуюче впливає на хворі шлунки, але викликає блювоту в здорових… Пробачте, будь ласка.
Старський слухав приголомшений. Він нічого не розумів і разом з тим ніби починав щось розуміти. Йому здалося, що перед ним божевільний.
Пролунав другий дзвінок, пасажири юрбою побігли з буфету до вагонів.
— І ще дам вам одну пораду, пане Старський. Користуючись прихильністю осіб прекрасної статі, краще вже застосовуйте традиційну обережність, аніж демонічне зухвальство. Ваше зухвальство демаскує жінок. А тому що жінки не люблять бути демаскованими, то ви можете втратити їхню прихильність, а це було б нещастям і для вас, і для ваших фавориток.
Старський і досі не розумів, у чому річ.
— Якщо я вас чимось образив, — сказав він, — то готовий дати сатисфакцію…
Пролунав третій дзвінок.
— Панове, прошу сідати! — гукали кондуктори.
— Ні, шановний добродію, — казав Вокульський до Старського, повертаючиоя з ним до вагона Ленцьких. — Якби я жадав сатисфакції, то вас уже не було б живого, і зробив би я це без зайвих формальностей. Швидше ви масте право жадати від мене сатисфакції за те, що я насмілився вдертись у той садок, де ви вирощуєте свої квіти…
В будь-який час до ваших послуг. Ви знаєте мою адресу?
Вони підійшли до вагона, коло якого вже стояв кондуктор. Вокульський силоміць упхнув Старського до вагона, а кондуктор зачинив двері.
— Чого ж ти не прощаєшся, пане Станіславе? — гукнув здивований пан Томаш.
— Щасливої дороги! — відповів він, кланяючись.
У вікні з’явилась панна Ізабелла. Обер-кондуктор свиснув, у відповідь залунав гудок паровоза.
— Farewell, miss Iza, farewell! [132] — гукнув Вокульський.
132
Прощавайте, міс Ізо, прощавайте! (Англ.)