Любов і піраньї
Шрифт:
Несподівано звідкись згори напрочуд голосно залунав репродуктор, сповіщаючи про початок посадки на рейс «Міжнародних авіаліній України» до Мілана. Підійшовши до стійки контролю, я передав дівчинці в уніформі свій посадковий талон, затим спустився сходами вниз і заскочив у довжелезний біло-блакитний аеропортовий автобус, котрий сонно чекав на пасажирів біля виходу з ґейту В3.
І знаєте що? Варто було заскочити в салон «Boeing-737», що пахнув розлитим пивом, теплими бутербродами і пластиком з вентиляційних каналів, почути розмірений і безтурботний гул турбін, які прогріваються перед зльотом, і всістися на своє місце, як усі важкі й невідрадні думки, котрі ще хвилину тому терзали мене,
Коли літак вирулював на злітну смугу, я дістав із сумки путівник і взявся переглядати розділ, присвячений Пантаналу.
Невдовзі капітан дав останнє коротке оголошення, і гостроносий «Boeing» помчав уперед. За півхвилини тремтіння корпусу припинилося, моя спина приємно втиснулась у крісло — сталевий велетень почав набирати висоту.
Кров швидше забурувала в жилах. Я гучно втягнув носом повітря, відчуваючи, як від передчуття майбутніх пригод по нервах розбігаються наелектризовані іскорки. Затим визирнув крізь ілюмінатор і тихо посміхнувся. Всі мої проблеми ображено дивились мені услід, залишившись мерзнути за бортом, десь там, далеко-далеко на землі, посеред вогкої київської зими.
Я не розумію, чому Італію прийняли в Євросоюз. Говорю відверто: НЕ-РО-ЗУ-МІ-Ю.
Чесно кажучи, наші «італійські» пригоди почалися ще у Борисполі. Під час реєстрації нам повідомили, що не можуть дати посадкові талони на рейс «Мілан — Сан-Паулу», оскільки з невідомих причин Мілан відмовляє в реєстрації (до Сан-Паулу нас мала везти італійська авіакомпанія «Alitalia»). Я вперше зіткнувся з таким за час усіх своїх перельотів (зазвичай, під час check-in’у на маршруті з пересадками у пункті вильоту видаються посадкові талони на всі рейси), але не дуже переймався, оскільки знав, що в нейтральних зонах усіх нормальних міжнародних аеропортів є спеціальні електронні бокси, де можна самостійно пройти реєстрацію, а також представництва авіакомпаній, які при потребі готові прийти на допомогу.
Ключове слово в останньому реченні — слово «нормальних». Нині з усією відповідальністю заявляю: панове, я не назву італійські аеропорти нормальними навіть під тортурами.
Негаразди почались відразу після прильоту в Мальпензу. Всередині терміналу автоматичних боксів реєстрації не виявилось. Їх просто не існувало! В одному місці я зумів розшукати невеличку конторку «Alitalia», в якій було багато різних паперів, телефонів, крісел, зате… жодної живої душі. Хвилин двадцять я марно грюкав по столі та гукав крізь віконце; Алі та компанія розмістились на наплічниках неподалік, вряди-годи кидаючи жарти про те, що ми вже прилетіли. Однак до нас так ніхто й не вийшов, і глузування притьмом стихли.
— Що тепер робити? — стурбовано спитав Саня.
— Я маю Шенгенську візу, — подумавши, відповів я. — Це значить, можу без проблем висковзнути в приміщення аеропорту. А там уже можна розшукати зали для check-in’у і пройти реєстрацію «з нуля», так наче ми летимо до Сан-Паулу не з Києва, а прямо з Мілана.
Позаяк інших варіантів не було, хлопці віддали мені свої паспорти та роздруківки-підтвердження про бронювання авіарейсу «Київ — Мілан — Сан-Паулу».
Спершу,
Cердито вилаявшись, я почалапав до стійок реєстрації «Alitalia».
— Excuse me, sir, I need your help [18] , — шаблонно почав я, перед тим кільканадцять хвилин простоявши у черзі. — У нас тут така ситуація… Я і троє моїх товаришів прямуємо з Києва до Сан-Паулу, однак з невідомих причин при реєстрації в Києві нам не видали посадкових талонів на рейс до Бразилії. Я намагався достукатися до когось із ваших колег у терміналі, але нікого не знайшов. Ви не могли б видати посадкові квитанції на мене та товаришів? Я маю з собою їхні паспорти.
Вилицюватий і якийсь аж надто блідий, як на італійця, представник «Alitalia» блимнув на мене скельцями прямокутних окулярів у тонкій дротяній оправі.
— Покажіть бронювання.
Я передав йому роздруківку з підтвердженням про купівлю електронних білетів.
— А ви реєструвались у Києві? — неуважно спитав хлопець.
— Певна річ, реєструвались! — (так наче ми могли потрапити до Мілана, не пройшовши реєстрацію у Києві) і я знову коротко переповів йому свою історію.
Очкарик за стійкою повторно переглянув папери. Схоже, до нього тільки зараз почало доходити, в чому наша проблема.
— А ви взагалі що тут робите? — несподівано спитав він. — Ви ж маєте знаходитись у нейтральній зоні терміналу!
— Я вийшов звідти для того, щоб отримати посадкові талони, тому що в нейтральній зоні ваших терміналів зараз немає жодної живої душі, котра могла б нам допомогти, — холодно просичав я.
— У вас є Шенгенська віза?
Я відчув, як під язиком скипає роздратування.
— Оскільки, пане, нині ви маєте приємність спостерігати мене перед собою, — кажу, — то так, безперечно, я маю Шенгенську візу.
Тільки після цього гостроносий службовець почав щось вистукувати у себе на клавіатурі. За кілька секунд він видав на-гора приголомшливу відповідь:
— Сеньйоре, на жаль, я не можу видати вам квитки.
— Чому? — вирячився я.
— Тому що в мене написано, що ви їх уже отримали.
— Де?!
— Не знаю. Мабуть, в Україні. Може, у терміналі. А тому, згідно з інструкціями, я не маю права видати вам нові талони.
— Що за дурня, шановний? — відкинувши вбік непотрібну ввічливість, визвірився я. — Вперше чую про такі інструкції!
— Будь ласка, не затримуйте чергу, — пластмасовим голосом проказав клерк, кивком голови запросивши наступного пасажира.
Я вирішив поки не гарикатись і відійшов убік, щоб обдумати ситуацію. І от яка цікава штука вийшла. Я забрав паспорти у товаришів, залишивши їх без документів усередині терміналу. При цьому, не маючи на руках посадкового талону на своє ім’я, я не міг потрапити назад у термінал, позаяк без квитка на один з найближчих рейсів мене туди ніхто не пустить навіть із паспортом. Я почухав макітру, згадавши незлим тихим словом Італію і всі її міжнародні аеропорти.