Людина-маятник (на украинском языке)
Шрифт:
– Що?!
– скрикнула Флорiка.
– ...Мiй любий пiдопiчний Геник, завiдує старiнням, - провадила своє Альбiна, зовсiм не звертаючи уваги на Флорiку.
– А ви не вiрили, докторе, заперечували.
– Але ж я сам приготував культуру для операцiї.
– Ваша культура - х-ха-ха!
– попливла в раковину, а шприц я наповнила оцими...
– А для Флорiки?
– Варто було б ввести i їй... Ширший був би експеримент. Але ви так пильно стежили за ходом операцiї... Потiм вона заснула, i я використала свiй
– Це ж злочин!
– сплеснула руками Флорiка.
– Науковий експеримент - злочин? Х-ха-ха! Оце зморозила...
Флорiка прожогом кинулася до дверей. Зупинив її приглушений вигук доктора:
– Вернись! Дiвчина знехотя стала.
– Я хотiла подзвонити... викликати бригаду. Чи ви не бачите, що з нею?
– Що б там не було, а нiяких бригад... Такий експеримент... А як ви, Альбiно, одержали цi бiлки?
– О, це було не просто. В клiтинi вони розмiщуються на рiвнi шостої хромосоми... Я їх вивела in vitro.
От уже цей доктор Лавро! Вiн розбалакує так, нiби не його самого, а когось iншого ця божевiльна кинула в лабети старостi. Флорiка страшенно обурена. Що тут з нею теревенити? Негайно в психолiкарню! А вiн цiкавиться деталями "ризикованого експерименту", розпитує як та що.
– Просто i ясно: ми продовжимо початий експеримент, адже так, Альбiно?
– Е, нi!
– злякано замахала руками.
– З мене досить.
– Чому?
– Мене й так совiсть мучить. Ось тут, - показала на груди, - особливо вночi, наче вогнем пече. Оце вiддала вам Геника - може, полегшає.
– А ще як i записи, документацiю... Адже вела?
– Звичайно, там уся бiографiя Геника.
Флорiка ступила до неї, поклала руку на плече:
– То ходiмо, вiддаси.
– Е, нi! Це мiй секрет, - посварилася пальцем на Флорiку.
– Бач, яка хитра!
– I вже до Лавра: - Я сама принесу, тiльки нехай не йде за мною назирцi, добре?
– Гаразд.
Коли Флорiка сiла бiля доктора, вiн задумливо сказав:
– Отепер ми знаємо, як воно сталося... Просто i ясно. А я не вiрив у тi гени...
– Я й зараз не вiрю. Можливо, збiг обставин, випадок.
– Не виключено, але все-таки... Мусимо переконатись. Почулися швидкi кроки, Альбiна прочинила дверi, подала товсту папку Лавровi.
– Тут увесь родовiд мого Геника. Це вiн, рогатий чаклун, перетворив вас на маятника. Глядiть, вiн примхливий, схоче - зупинить!
Доктор Лавро поклав папку на тумбочку i, поправивши подушку, лiг, втомлено заплющив очi.
Альбiна знову посварилася пальцем на Флорiку i навшпиньках пiшла з палати. У дверях обернулася, пошепки сказала:
– Нехай вони з Геником посплять.
Флорiка, також легенько ступаючи, вийшла в коридор, увiмкнула титан, почекала, поки вiн закипить, i палила бiлий лабораторний чайник. Може, Лавровi схочеться вночi пити. Вимкнула свiтло, щоб уже йти до своєї палати, коли вiн обiзвався:
–
Присiла на лiжко, нервово сказала:
– Є про що... Вона з самого початку була менi несимпатична.
А Лавра охопив незнаний досi настрiй - напруга вiдхлинула, на душi полагiднiло.
– Часом треба стати вище симпатiй i антипатiй. Ти .знервована, люба, мабуть, iди вже вiдпочивай.
А сам не втерпiв, увiмкнув настiльну лампу i розгорнув папку... Боже, скiльки думок викликали з небуття скупi записи, схеми, фотознiмки! Попрацювала Альбiна... I це ж поза планом, самотужки, тихцем. Так... А де ж ключик до цього гена? їх небагато в органiзмi бiля шостої хромосоми. Якби створити антиген... Отодi нiякої старостi люди не знали б...
Доктор Лавро аж усмiхнувся на цю думку. Оце перспектива... "Антистаростин"... Нi, не пiдiйде, краще - "антиген". Одержав iн'єкцiю - i нiякої тобi старостi! Просто i ясно.
Раптом рiзкий напад втоми повернув його до дiйсностi. Коли б на водi не змiг би рукою ворухнути, втонув би. А тут зсунувся на постiль i довгенько лежав, дослухаючись до того, що дiялось у нього в грудях. Дихав поверхнево, бо з'явилися неприємнi вiдчуття бiля серця, у скронях тонко дзвенiло. Виходить, що не дуже воно просто i не зовсiм ясно...
"Ну-ну, ти там не лiнуйся, - подумки звернувся до свого серця, - працюй нормально, нам ще треба забити гол".
На свiтанку доктор Лавро заснув, йому наснилося, наче вiн жене м'яч до ворiт, а там стоїть, розкарячившись i наставивши рiжки, Альбiнин Геник... Сильним i точним ударом Лавро посилає м'яч пiд верхню перекладину, але прокляте одоробло встигає пiдхопити його на роги, - чути шипiння, i трибуни смiються голосом Альбiни, Лавро озирається - там сидять самi Альбiни, тисячi, десятки тисяч Альбiн! Вiн знову жене м'яча, i той чортiв Геник знову проколює його рогами, а тi, на трибунах, регочуть, аж заливаються. "Головою! Головою!" Вiн б'є головою, але спотикається i падає.
– Вам погано?
– Флорiка гладить йому чоло, долоня її знiмає жар, i Лавро нарештi приходить до тями.
– Треба ввести гамма-iнтерферон, - пошепки, нiби по секрету каже вiн. Виграємо час...
Ця незвичайна iсторiя продовжується. Маятник Лаврового життя коливається з певною, вже установленою амплiтудою. За минулий рiк вiн чотири рази змiнював молодiсть на глибоку старiсть. Науковi дослiдження по синтезу гiпотетичного антигена, розпочатi вченим, ведуться силами всiєї лабораторiї.
Флорiка захистила кандидатську i тепер спецiалiзується на цитологiї. А одруження вони вiдклали до того дня, коли буде завершено програму дослiджень.
– Просто i ясно, - усмiхається доктор Лавро.
– Нас поєднає ланцюжок того самого бiлка, що вимкне старiсть, хоча вiн i має бути мiкроскопiчним.