Людина, що знайшла своє обличчя
Шрифт:
— Будете.
— Я розповім усе відверто.
— Ви не зробите цього, Пірс.
— Зроблю. Мені більше нічого буде втрачати. І в Лондоні знають про це. Я розкрию такі речі, дізнавшись про які ахне весь світ…
— Не забувайте, Пірс, що й за вами водились деякі гріхи, перш ніж ви знайшли пристановище в Дандараті. Вас звільнили від каторги, сподіваючись, що ви будете беззаперечним і мовчазним виконавцем.
— Звільнили від каторги, щоб тепер відправити на каторгу за чужі злочини? А ви, ви самі, проповідник загальної любові, покірності і милосердя? Ви думаєте, я не знаю, як ви зробили кар’єру? Будьте певні:
Деякий час вони мовчки дивились один на одного, як два півні перед новою бійкою.
Але розсудливість перемогла. Броунлоу фамільярно плеснув Пірса по плечу і, іронічно посміхаючись, сказав:
— Обидва добрі! Не будемо сваритися. Треба шукати вихід із становища, Бхарава-бабу.
— Давно б так! — вигукнув Пірс.
— А з Аріелем нам, мабуть, найкраще покінчити…
— Прикінчити, — уточнив Пірс.
— Коли він потрапить до наших рук.
І вони почали обмірковувати план наступних спільних дій.
Розділ дванадцятий
«Повітряні зайці»
Піднявшись над базаром, Аріель полетів до гаю. В скронях стукало. Шарад відтягував руки і утруднював політ. Щоб краще розсікати повітря, Аріель летів, тримаючись майже горизонтально, притискуючи Шарада до грудей.
Він намагався летіти над лісом, уникаючи відкритих місць. Але ліс швидко скінчився. Майже до обрію тяглись поля. Де-не-де стирчали фабричні димарі.
Аріель і Шарад бачили, як селяни, що працювали на полях, підводили догори голови і застигали з розкритими від подиву ротами, інші падали на землю або тікали. Шарада це дуже тішило. Він висовував язик, дриґав ногами, а Аріель думав лише про те, чи вистачить у нього сил долетіти до гаю, який виднівся вдалині.
Раптом Аріель почув позад себе дзижчання гігантського джмеля. Озирнувшись, він побачив, що до них наближається аероплан. Він летів досить низько і не дуже швидко. Невже це погоня? Аріель хотів уже каменем опуститись на землю, але, обміркувавши, вирішив, що Пірс не ганятиметься за ним на аероплані. Та й як би він піймав його в повітрі? Але пірсівським розвідником літак міг бути. А якщо люди почнуть стріляти з літака?..
Поки Аріель роздумував, аероплан був уже зовсім близько. Льотчик не міг не помітити Аріеля й Шарада. І Аріель раптом вирішив піднятись над літаком і пропустити його під собою.
Коли аероплан пролітав під ними, Шарад гукнув:
— Дада, опускайся на крило!
Аріель за шумом мотора не чув голосу Шарада, але він і сам вирішив опуститись на крило. Тут найкраще сховатися від пострілів, якщо люди стрілятимуть в них. Прискоривши політ, Аріель знизився до поверхні фюзеляжу, не випускаючи з рук Шарада.
Лише після того, як Шарад учепився за виступ, Аріель ослабив свої напружені руки, а потім і сам в думці «сів» на крило, від чого аероплан злегка пірнув. Тепер Аріель міг відпочити. Проте з обережності він ще раз «зробив невагомим» своє тіло і, летячи над Шарадом, зв’язався з ним рушником. Тепер вони могли летіти «повітряними зайцями».
Шарад був у захопленні. Нарешті під ним тверда опора. Правда, металева поверхня нагрілась від сонця
Аріеля непокоїло одне: що робитимуть пасажири, якщо помітять його і Шарада? І він був насторожі.
Минуло, мабуть, не більше як півгодини, коли над краєм правого крила, біля кабіни, з’явилася голова в пілотському шоломі й окулярах. Аріель з хвилюванням стежив за головою в шоломі. Чи не з’явиться рука з револьвером? Але незабаром голова зникла під крилом і не з’являлась. Може, люди радились. Льотчик, напевне, звернув увагу на поштовх і збільшення ваги аероплана.
На обрії з’явився маяк, круглий купол обсерваторії. Щось дуже знайоме… І раптом Аріель скрикнув: він пізнав Мадрас.
Аріель не мав ніякого життєвого досвіду, ніяких практичних знань. Як жорстоко він помилився! Аероплан летів не на північ, а на південь — у Мадрас. Ну, звичайно! Адже океан ліворуч. І як це він не додумався!
Аріель схопив Шарада, який нічого не тямив, і кинувся вниз. На щастя, під ними були густі зарості бамбука та очерету.
Оглушені ревом мотора, вони деякий час не чули один одного.
І лише тоді, коли шум у вухах стих, Аріель пояснив Шараду, чому вони так раптово залишили аероплан.
— Тепер ми зробимо розумніше. Дочекаємося туману або присмерку і непомітно опустимось на аероплан, що летітиме на північ. Удруге я вже не помилюсь.
Хотілося їсти, але ж в Дандараті вони так звикли голодувати! Шарад пожував молоді паростки очерету. Боячись потрапити до рук ворогів, вони не виходили з свого сховища.
Надвечір небо заволокло хмарами. Вночі пройшов дощ, а на ранок піднявся густий туман. І раптом в тумані почулося гудіння моторів. Аріель і Шарад, міцно зв’язавшись рушником, піднялись у повітря. Сідати на крило в тумані було важко і небезпечно. Аероплан мало не збив їх, і тоді Аріель метнувся вбік, пролетів уперед. Довелось, напружуючи сили, наздоганяти його.
Це, нарешті, вдалося. Тепер Аріель обережно опустився на крило, і воно дало ледве помітний крен.
Вони летіли майже весь день, страждаючи від спеки, спраги і голоду, але з кожною годиною, з кожною хвилиною вони відлітали все далі од ненависного Дандарата і страшного Пірса.
Надвечір знялась гроза. Літак немилосердно кидало. Він пірнав у повітряних ямах, підіймався на гребені повітряних хвиль.
Під час одного сильного пориву Аріеля й Шарада скинуло з крила. Наздогнати аероплан в Аріеля невистачило сил, і вони почали спускатися на землю.
— Цього разу нам пощастило відлетіти далеко, Шарад, — сказав Аріель.
Розділ тринадцятий
Вішну і парії
Ще в повітрі вони побачили руїни довгої будівлі без даху. Аріель і Шарад приземлились на купу щебеню в одній з кімнат цієї будівлі, сполохавши цілу хмару кажанів, що тулилися по кутках. Кажани довго літали, поки, нарешті, не заспокоїлись. Втікачі знайшли місцинку, захищену від дощу і вітру, обнялись і заснули.
На світанку Аріель піднявся перший, намагаючись не розбудити Шарада. Він виліз через пролом у стіні ї глянув навколо.